Вже майже закінчився Сиропусний тиждень, сьогодні молитовно відзначаємо неділю Всепрощення. Унікальний день. Як і кожна неділя – спомин Христового Воскресіння – мала Пасха. На недільній Літургії, як завжди, співатимемо Воскресні тропарі і спогадувати Христове Воскресіння, а от уже із Вечірні розпочнеться новий Літургійний день – понеділок першої седмиці Великого посту. На вечірні ми уже будемо творити доземні поклони, а після неї – просити і приймати прощення згідно з Чином поданим у Часослові. Тому пропоную коротко роздумати над суттю і метою прощення.
Власне, якщо розглянемо Старий Завіт, то бачимо що там діяв принцип «око за око, зуб за зуб» (пор. Лев. 24,19-20 ). Це був Закон для тогочасного Ізраїля, такий, який тодішні люди могли сприйняти. У цьому теж була своєрідна квазісправедливість, адже якщо тобі вибили зуб, то ти мав право зробити те саме, але не більше. Таким чином стосунки хоч якось нормувались. Очевидно, що такі приписи давались людям, за словами Христа, «задля жорстокості сердець».
Усе кардинально міняється із приходом Божественного Спасителя – Воплоченого Слова Божого – другої Божої Особи. Ісус навчає нечуваних досі речей: любити ворогів та молитись за них, прощати тих, котрі нас кривдять, благословляти тих, котрі проклинають, любити усіх, навіть тих, котрі нас ненавидять. Здавалося б – абсурдно і нелогічно. Адже якщо їм простити вони лишаться безкарними і далі будуть чинити беззаконня. Як бути із цим?
В наш час слова про прощення особливо актуальні. Зокрема в Україні. Нещодавно ми спогадували річницю розстрілу Небесної Сотні. Люди, які віддавали і виконували накази розстрілювати беззбройних героїв, вчинили страшний злочин. Вони заслуговують найжорсткішого осуду і справедливого суду. Агресор, який вторгнувся на нашу територію, вкрав її частину, розпалив війну в іншій частині, а нині продовжує вбивати найкращих синів України, заслуговує міжнародного засудження і довгих років у в′язниці. Хіба вони варті прощення?
Терористи, котрі спалюють і відрізають голови бідним рибалкам лише за те, що ті не хочуть відрікатись свого Бога… Як простити їм?
Відповідь на усі ці питання досить проста.
Простити. Безумовно.
Простити – не означає забути чи подарувати вину. Усі винні у звірствах щодо інших людей повинні і обов′язково будуть нести справедливу кару. Простити – означає не бути заручником епізоду, в якому нас зневажили чи образили, і не концентрувати своє життя і свої думки на ненависті до людини чи людей, котрі це зробили. Простити – означає звільнитись від того, що нас обтяжує і відпустити ненависть до кривдника. Означає звільнити себе від всього того, що засмучує і гнітить душу. Простити – зовсім не означає сказати, що вбивця чи ґвалтівник силою нашого прощення може бути вільним і йти далі робити свої темні справи. Ні. Простити – означає бути подібними до святого Івана Павла II, котрий відвідав свого кривдника, який відбував справедливу кару в тюрмі, поговорив з ним і сказав, що прощає.
Прощення потрібне в першу чергу тим, хто прощає. Для облегшення душі і виправлення свого духовного стану. Рівно ж і тим, котрі згрішивши, каються, але бояться доступитись до того, кого образили. У ці дні великої скрухи серця і духовного очищення візьмімо до серця приклад нашого Бога, котрий висячи на хресті, молив Отця за те, щоб Той простив тих, котрі розпинали Його – Сина. Цей приклад – приклад для нас. Прощаючи, – знімати і душі тягар образ і кривди, приймаючи прощення – відроджуватись до нового, кращого життя.
У цю Богом дану неділю просімо в Нього можливості гідно радо прощати і гідно вміти приймати прощення. Будьмо скорі бажанні прощати і щирі та смиренні в бажанні просити прощення. Прощаймо «не сім, а сімдесят раз по сім», бо Господь простив нам наші гріхи, коли ми за це ще навіть не просили. Він взяв наші гріхи на себе і прийняв кару замість нас. Простив нам безумовно. Дав прощення невиблаганим. То чи можемо ми, його творіння задля котрого Він віддав життя, казати фрази на кшталт «Ніколи йому\їй не прощу..»? Наслідуймо нашого Господа! Будьмо охочі прощати і просити прощення!
Благословенного посту усім нам!
Володимир Мамчин