Сьогодні, 26 листопада 2018 року, у Львівській міській раді відбувся круглий стіл “Цінність людського життя в контексті Голодомору 1932-1933 років в Україні”. До події долучилися духовенство, історики, філологи і активна громада міста. Модерував захід кандидат історичних наук, директор Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка Василь Кметь.
“Чому ми так багато говоримо про трагедії? Яку роль відіграє оце усвідомлення нашої історії у формуванні нашої сучасної свідомості? Один аспект – це те, наскільки насправді ми готові осмислити і від свідомості жертви перейти до свідомості гідності. І другий аспект – наскільки отой зовнішній світ, який мислить категоріями переможця у Другій світовій війні, переможця над тоталітаризмами, готовий зрозуміти і побачити оцей простір Центрально-Східної Європи в іншому контексті та іншому баченні”, – зазначив Василь Кметь.
“Зовсім не в тому річ, що гине мільйон людей, а у тому, що мільйон разів гине одна людина”, – зазначає Л. Гінзбург у “Нотатках блокадної людини”. І в цьому контексті питання людяності, добра і зла отримують особливе звучання і загострення.
“Важливо, щоб ми пробували дивитися на наше минуле не лише із жалем. Тому що дуже часто, коли біль переповнює наші емоції, то ми дивимося через його призму. А коли ми почнемо дивитися на все у перспективі Божественного Одкровення, то ми будемо рухатися у правильному напрямку. Історію не можна повернути, але її можна правильно вивчити. І ми можемо творити якісну історію”, – зазначив єромонах-студит о. Лука Михайлович.
На думку священика храму Пресвятої Богородиці Володарки України о. Дмитра Романка, найкращий спосіб пережити Голодомор – це дозволити його жертвам промовляти до нас сьогоднішніх і дивитися на історію не під кутом знеособленості, а через історії конкретних людей і сімей, які постраждали через виклики історії:
“Жертви Голодомору мають стати для нас актуальними, пережитими, усвідомленими. Бо без усвідомлення ми ризикуємо просто оплакувати, але оплакувати не їх, а себе. Найкращий спосіб пережити Голодомор – дозволити тим, хто відійшов, заіснувати для нас не у цифрах, а у іменах, фактах”.
Дуже мало жертв Голодомору змогли самостійно розповісти про цю трагедію. Ті, що вижили, вже незабаром потрапили на фронти Другої світової війни і далеко не всі змогли повернутися додому та почати говорити про пережите. Попри це, існує цілий пласт літератури, присвяченій темі геноциду. Про це розповів доктор філологічних наук, професор кафедри української фольклористики імені академіка Філарета Колесси, декан філологічного факультету Франкового вишу Святослав Пилипчук:
“На той час в Україні такі твори писалися хіба що “у шухляду”. З’явилася така література за кордоном, у діаспорі. І передусім пригадують двох письменників. Ідеться про Уласа Самчука і його роман “Марія” та про Василя Барку і його роман “Жовтий князь”. Колись вони були у шкільній програмі, але зараз вилучені з неї. Саме ці романи допомагають побачити історичне минуле не через погляд історика, а через призму долі конкретної людини, яка це пережила”.
Один круглий стіл не може вирішити проблеми осмислення, не може загоїти рани історії, але кожен, хто відвідав подію, поглянув на минуле під новим кутом і повертався додому із грунтом до роздумів.
Нагадаємо, що на вихідних у Львові відбулася низка подій, присвячених темі 85-х роковин Голодомору. Зокрема була Екуменічна панахида, а також акція “Непораховані з 1932” під час якої організатори приготували суп із шишок та листя – їжі, якою були змушені харчуватися українці через злочини радянської влади.
Повязані записи
