Навчання – це процес усього нашого життя, ми вчимося постійно. Змалечку – як їсти, сидіти, ходити, потім пізнаємо навколишній світ, далі здобуваємо професійні знання і постійно вдосконалюємо їх. Потреб першої необхідності нас навчають батьки, а от базові знання про світ, у якому ми живемо, отримуємо у школі. Там ми починаємо формуватися як особистості і проявляти свої здібності та таланти. Перша неділя жовтня – День учителя. Напередодні цього свята ми поспілкувалися з вчителем християнської етики Галиною Михайлівною Калашник. Це вчитель вищої категорії, яка має звання – «Старший вчитель», викладає у Львівському навчально-виховному комплексі ім. В. Стуса. І відповідає за збагачення духовної і моральної сторони кожної дитини, а отже і майбутнього покоління українців.
– Чому ви вирішили стати вчителем? Ви відчули покликання?
– За освітою я хімік-технолог і працювала спочатку у цій галузі, однак, після здобуття Україною незалежності, підприємства почали закриватися, люди виїжджали за кордон і я теж повинна була шукати нову роботу, тож після здобуття педагогічної освіти почала вчителювати. Раніше викладала хімію, а після закінчення Українського католицького університету почала навчати також християнській етиці і тепер веду тільки цей предмет. Загалом вчителюю уже 22 роки. Крім того, наша школа є гімназією міжнародних відносин, тож я написала програму для вивчення спецкурсу «Вступ до дипломатичного протоколу і ділового етикету» і відповідну книгу для учнів 10-11 класів.
Щодо покликання, то на все Божа воля. У будь якому випадку я не шкодую, що стала вчителем, зокрема, християнської етики. І хоча зараз роблять вигляд що нас немає, відсувають предмет на другий план, але напевно Бог дає нам випробування і ми маємо його витримати, бо Бог дає нам рівно стільки, скільки ми можемо нести.
– Яка зараз ситуація з викладанням християнської етики у школі? Ви ведете уроки у всіх класах, чи тільки початкових?
– Ще до Майдану, тодішній міністр Табачник активно зменшував кількість годин предметів духовно-естетичного циклу. Навіть були такі розмови, що має викладатися або музика, або малювання. Відбувалося об’єднання деяких предметів, а християнська етика взагалі відійшла на задній план. Водночас зараз ми маємо травневе рішення міської ради про обов’язкове викладання християнської етики починаючи з 1-го по 11 клас, але з огляду на можливості навчального закладу. Тобто обов’язково має бути хоча б півгодини, а це фактично 1 семестр. Натомість в реальності ми не маємо нічого. Я наприклад навчаю четверті класи, а у п’ятих маю лише півгодини. І як я можу розповісти дітям та передати всю красу Старого Завіту за півроку. Про що можна говорити? Які акценти зробити? Кого ми можемо випустити зі Старого Завіту і сказати хто головніший, а хто ні? У шостому класі теж півроку. У сьомому і дев’ятому класах християнська етика не викладається, лише у восьмому є півроку «Заповіді Божі». У десятому класі є «Етика подружнього життя» – теж півроку. За цей час ми маємо навчитися любити, долати труднощі, пробачати, наполягати на своєму і йти разом до мети. Згідно із соціальним дослідженням, раніше Львівщина і західний регіон мали, порівняно з усією Україною, гарну статистику, у нас було на три шлюби – два розлучення. На сьогоднішній день ми маємо на три шлюби стільки ж і розлучень. Фактично інститут сім’ї повністю руйнується, людські цінності, поняття взаємної поваги і любові, відданості, милосердя, співчуття нікому зараз не потрібні. А в 11 класі маємо підсумок усього, там іде складна філософія і важко щось зрозуміти, якщо християнська етика викладається так побіжно і не систематично. Тобто я маю річну програму втиснути у півроку так, щоб діти зрозуміли і навчилися читати Святе Письмо. Це колосальна і важка робота. Мені дуже прикро, що масовою є така жахлива ситуація з викладання цього предмета. І хоч є рішення міської ради, на жаль, на сьогодні адміністрації шкіл вважають цей предмет другорядним.
– Яким ви бачите вирішення цієї ситуації?
– На мою думку, покращення ситуації залежить від Міністерства освіти і науки. Мають бути переглянуті плани МОН з обов’язковим включенням у програму предметів етичного циклу. Тобто програма є складена, треба лише дати години вчителям. Натомість планується впровадження інформатики з першого класу. І хоча сам Біл Гейтс не дозволяє сидіти своїм дітям з комунікативним обладнанням більше 30-40 хв. на день, а наші діти і так на перервах постійно бавляться телефонами, а тут ще ми даємо їм урок інформатики. То чи не краще дати уроки християнської етики? Адже у сфері нових технологій учні й так розберуться набагато краще і швидше ніж ми, дорослі. І їм не потрібно цього. Ввівши інформатику з першого класу ми все одно не дозволимо всім дітям в Україні займатися програмуванням. Адже часто у школах бракує комп’ютерних класів, а якщо є один, то він не здатен забезпечити всіх дітей, які вчаться у школі. Я звісно не проти інформатики, бо й сама користуюся комп’ютером та інтернетом, завдяки ньому ми маємо необмежені можливості. Я можу вирізати, наприклад, шматочок фільму і дати їм ту квінтесенцію, яка справить на них враження і змусить задуматися. Однак, введення одного предмета не повинно робитися за рахунок відбирання годин у іншого предмета.
Я вважаю, що на сьогоднішній день, після того як ми мали революцію гідності, зараз воюємо за незалежність нашої держави і говоримо про те, що наші люди гинуть траба розуміти за що вони гинуть. Вони гинуть за те, щоб ми були добрими людьми і жили добре в своїй країні.
– Яка специфіка викладання християнської етики порівняно з іншими дисциплінами?
– Під час уроків християнської етики, я не кажу категорично: «Ви маєте робити так, а не інакше. Навпаки, тут Господь дав Вам свобідну волю. Ваш вибір завжди залишається за вами. Можуть бути різні думки. І ми мусимо поважати іншу думку, бо якщо вона виникла у нашій голові то має право на існування. А вже потім маємо еталон до якого порівнюємо добра думка або вчинок чи ні». Я пояснюю дітям це так: от Ви сидите за партою. Я дивлюся на Романа чи Оленку і бачу їх спереду, в обличчя, а Ви бачите хтось збоку, а хтось зі спини, але це не означає, що вони стали іншими людьми. Натомість при викладанні хімії усе конкретно і я вже скажу: «Це потрібно писати саме так, бо є закон збереження маси і енергії і т.д. Тут ніякої самодіяльності не може бути».
Іноді вчителі християнської етики категорично кажуть – має бути тільки так і не інакше, диктують, що дитина мусить робити, а що ні. Я намагаюся подати інформацію ізалишити їм час осмислити і зрозуміти все самостійно. Діти мудріші за нас, вони завжди знають як це оцінити зі сторони, бо оцінюють нас усіх, а вчитель у школі не має права на помилку.
Також з хімії передбачені домашні завдання, все є дуже чітким. Під час уроків етики я теж намагаюся дотримуватися певної структури уроку. Однак, коли ми починаємо говорити, раптом наша тема може викликати внутрішні асоціації. У мене були такі випадки, коли діти починали плакати, бо згадали щось своє, особисте. Тоді вся структура уроку розпадається, бо ми маємо дати можливість дитині вийти з того стану, заспокоїтись і підтримати її.
– У якому форматі відбувається навчання?
– Є структура уроку: пояснення нового матеріалу, закріплення, повторення. Часом використовую ілюстративний матеріал або показую щось за допомогою комп’ютера. Діти це люблять. Бо одна справа, коли я їм говорю і зовсім інша, коли я покажу якийсь мультфільм чи шматок фільму. 
На жаль, дуже бракує українських науково-популярних християнських фільмів. Тому я змушена використовувати дуже багато російськомовних джерел, але вони теж хороші. Підручників також не вистачає. На сьогодні є тільки для 5-го, 6-го і 8-го класів написані Галиною Сохань, є робочі зошити розроблені Галиною Добош – я теж їх залучаю до праці. Загалом я використовую літературу міжконфесійного спрямування, а іноді й міжрелігійну, тобто всю літературу, яка мені доступна. Також звертаюся до джерел, творів Святих Отців. Хоча я навчаю дітей, що основне – не читати підручники, а думати головою. Адже головне, щоб ці діти у майбутньому стали людьми.
– Які основні акценти робите під час своїх уроків?
– Головне, на що я постійно звертаю увагу під час своїх уроків – вчіться думати. Я наголошую учням: «Ви маєте мати власну думку і приймати власні рішення. Ніхто не має права Вам нав’язати свою думку, бо тоді починається диктат і тоталітарна система. І це не від Бога, а від Лукавого. Ви можете чогось не знати, але головне, щоб ви вміли думати. Треба збирати інформацію: читати різні книги, газети, слухати радіо та дивитись різноманітні канали телебачення і потім все це аналізувати, однак, приймайте власне рішення. Не бійтеся бути білими воронами – це почесно». То тільки в Радянському Союзі казали в негативному значенні: «Ти біла ворона, отже, ти не такий як всі». Я порівнюю це з панелями у класах і коридорах школи, вони ніби означають, що потрібно «не висовуватися» за певні рамки. Це радянська психологія – ти повинен бути такий як усі і не маєш права думати інакше. В СРСР постійно казали: «есть тот, кто за Вас решит». А тепер ми говоримо, що я є особа неповторна, талановита і мушу проявляти себе та маю право трішечки чогось досягнути, мати свою думку на будь яке явище – політичне, соціальне, поведінкове або побутове.
– Навчальний процес вимагає оцінювання. Як саме це відбувається на уроках християнської етики?
– Діти пишуть контрольні роботи, адже є елементарні знання про Святе Письмо чи свята. Адже ми йдемо в громаду і прикро виглядати зовсім неосвіченим. Для малих дітей є тестові завдання на рівні: пізнай-пригадай або потрібно написати визначення. Це той базис, який вони повинні знати. А крім того є творча робота, коли дається ситуація і треба з прикладами її пояснити. Я вважаю, що християнська етика має оцінюватися, бо це стимул для того, щоб дитина працювала. Взагалі, оцінювання у школі стимулює до навчання, дитина підсвідомо хоче бути в перших рядах.
– Як під час уроків з християнської етики знаходите спільну мову з дітьми інших конфесій та віросповідань?
– Я ніколи не ставлю перед дітьми питань конфесійності чи іншої релігії. Ми говоримо про людяність як таку, Божественну природу, яку нам дав Господь. І немає значення як ми називаємо Бога – Аллах, Христос чи Будда. У мене є у класі діти-протестанти та мусульмани.
– Яким чином Вам вдається уникати конфесійної заангажованості?
– Сама програма християнської етики не спрямована лише на вивчення Святого Письма як основи християнства, ми говоримо про моральну сторону. Ми всі люди Книги, тож нам немає чого ділити. Фактично історія Старого Завіту до розповіді про Авраама є абсолютно ідентичною і в юдеїв, і в мусульман, і у християн. Якщо ж ми говоримо про сам Іслам, то мусульмани дуже поважають Ісуса Христа, а також Міріам – Його Матір Марію. А основні заповіді мусульман такі ж, які Мойсей приніс з гори Синай євреям і які потім лягли в основу християнства. Хоч 3 з лишком тисячі років минуло, але нічого не змінилося. Звичайно про такі серйозні речі я говорю уже старшокласникам, бо учні молодших класів ще не зовсім розуміють. Також не загострюю деякі речі, бо знаю у кожному класі який контингент підібраний. Можливо у якомусь – більше акцентую уваги на ці речі, а в деяких – оминаю. І завжди кажу: «Діти, Ви можете зі мною не погодитися».
– Як батьки сприймають уроки християнської етики? Чи не вважають це звичайною катехизацією?
– За 22 роки моєї праці у навчальному закладі жодного разу я не мала випадку, щоб батьки нарікали на викладання або не хотіли, щоб їхні діти відвідували уроки християнської етики. Вони приходили, щоб проконсультуватися чи запитати, що потрібно. Діти розповідають те, що чують на уроках вдома і конфронтації немає.
– Кожна професія вимагає певних стандартів роботи. Яких саме основних принципів, на вашу думку, повинен дотримуватися вчитель у своїй роботі?
– Перш за все потрібно бути чесним. Інколи діти ставлять запитання, а я не знаю відповіді. Тоді я обіцяю знайти відповідь до наступного уроку і шукаю її. Але я ніколи не боюся визнати, що я чогось не знаю, адже я така сама людина як вони. Все знає Господь, а я не можу на все відповісти.
Крім того, вчитель усе своє життя повинен вчитися. Має бути постійна робота над собою. Діти на сьогодні звикли до технологічних новинок і їх уже важко чимось здивувати. Тож ми мусимо багато знати. І на християнській етиці не обов’язково маємо бути зосереджені тільки на християнстві, як богослов’ї, це звісно має бути основним, але водночас ми мусимо знати і про інші релігії.
Також маємо бути сучасними, бо таких вчителів діти люблять і поважають, адже мають їх за рівних. І вікова різниця в такому випадку не так грає роль. Я немолодий вчитель, але не боюся перед ними стати і повестися так само як вони, бути наприклад зацікавленою іграшками, якими вони захоплюються.
І звісно ж вчитель повинен бути професійним та сам бути людиною. Ми маємо подавати учням власний приклад. Інколи інші вчителі роблять помилку, коли вдають показову побожність. Треба ж виражати її ділами: допомагати, поспівчувати, підтримати, заступитися, а іншому вказати на помилку, і дати оцінку, коли на твоїх очах робиться якась ганьба. Один із батьків мене питає: «Як у Вас справи у школі?». А я відповідаю: «У нас тут своя АТО, бо ми боремося за людські душі».
– Як саме відзначаєте своє професійне свято? Є якісь особливості святкування?
– Наприкінці робочого тижня ми затрималися після уроків, у нас був концерт. Нас вітали учні, привітання готували десяті класи. Така традиція уже десятки років. Також нас вітала адміністрація гімназії, а потім ми пили каву з тістечком (усміхається).
– Що можете побажати усім вчителям у цей професійний День?
– Як я завжди пишу у фейсбуці – миру нам. Як у нас буде мир – ми все здолаємо, все зробимо, все вивчимо і всіх навчимо – хто хоче і не хоче. Також здоров’я. Ніколи не втрачати надію, вона дана нам від Бога і ми не маємо права нею розкидатися, вона повинна завжди бути з нами. Також любові, Божої ласки, Духа Святого, щоб Ви знали, як відповісти на дуже несподіване запитання будь якої дитини.
Анна Грапенюк
Редакція сайту “Духовна велич Львова” приєднується до побажань. Вітаємо всіх учителів та працівників освіти! Бажаємо міцного здоров’я, натхнення до праці, хай вона приносить лише задоволення та добрі плоди.
Повязані записи
