У одному з храмів Львова зберігається унікальна реліквія св. Папи Івана Павла ІІ

Репортаж з парафії Архангела Михаїла, де зберігається сутана Папи Івана Павла ІІ 

Римо-Католицька парафія Святого Архангела Михаїла, що на Сихові, – це не просто великий і незвичний храм посеред парку, це місце з неймовірною історією та особливими людьми, які її створюють. Наріжний камінь, який освятив Іван Павло ІІ, сутана Понтифіка, мощі трьох святих нашої Церкви та позитивний і надзвичайно привітний настоятель, який погодився нам про все це розповісти.

Отець Яцек Коцур виглядає нас з вікна і одразу запрошує до себе. Він багато усміхається та ще більше жартує. Але найбільше щастя на його обличчі з’являється тоді, коли розповідає про свою парафію. Більше 15 років тому він переїхав з Польщі в Україну, вивчив мову, не маючи навіть українського словника, та розпочав 10-річне будівництво храму.

Говоримо з ним про його служіння в Україні, труднощі під час будівництва, а також про унікальні реліквії, церковні спільноти і найбільші мрії.

 

Історія 

Історія цієї громади починається ще з довоєнних часів, коли місцеві римо-католики належали до парафії Святого Архангела Михаїла у с. Зубра. На початку 1990-х костел у Зубрі (зараз – св. Параскеви) віддали на служіння греко-католикам, оскільки їх була більшість. А 1995 року о. Войчех Дворак роздобув для римо-католицьких парафіян одноповерховий будинок на вул. Освицькій, в якому, як згадує о. Яцек, раніше відбувалися весілля та піонерські табори. Сьогодні це приміщення використовують як парафіяльний дім, в якому відбуваються різні заходи.

2003 року настоятелем став о. Яцек Коцур. Головним завданням перед собою поставив будівництво нового храму, адже парафія розросталася і каплиці, облаштованої в будинку, вже не вистачало. 15 лютого 2004 року о. Яцек зустрівся із Папою Іваном Павлом ІІ у Ватикані, коли Понтифік і освятив наріжний камінь храму, що сьогодні знаходиться у церковній вежі. Далі тривали довгі роки збору коштів, створення проекту храму, пошук меценатів та архітекторів. 2008 року розпочалося велике будівництво.

Спочатку виникало багато проблем: 2 роки отець не міг отримати дозволу на будівництво, були негаразди із фірмою забудовників. Але зараз настоятель дякує Богу за всі ці труднощі, адже без них храм міг виглядати зовсім по-іншому.

«Я не мав жодного досвіду в будівництві. І коли показав перший проект храму своєму другові конструкторові, він одразу ж розкритикував його. Сказав, що храм виглядатиме надто новітнім, якимось «космічним» і буде незручним. Я стривожився, адже ми вже побудували фундамент. Але ми поїхали до  відомого польського архітектора Станіслава Нємчика і він запропонував безкоштовно розробити для нас зовсім новий проект на нашому фундаменті», – розповідає о. Яцек.

Особливістю нового проекту стало поєднання стилів, адже зовні храм виглядає як старовинний, а всередині – поєднує сучасні та старовинні елементи. Священик сміється, розповідаючи, що інколи люди, які приходять вперше, вважають, що в храмі все ще триває ремонт, адже всередині один бік – цегляний. 

При будівництві використовували стару польську та австрійську цеглу з XIX-поч.XX ст., яку збирали із будинків, які мали зносити, щоб надати церкві старовинного вигляду. «Така була задумка архітектора. Він казав, що цегла – як хліб: хоч форма ніби однакова, але кожна одиниця виглядає по-іншому, має різні вигини», – пояснює о. Яцек.

В Україні священик з легкістю знайшов будівельну фірму, яка погодилася співпрацювати, навіть не глянувши на проект, а лише почувши, що його створював Станіслав Нємчик. «Це був дуже талановитий архітектор і унікальна людина. Він помер минулого року. Згадуючи його, я іноді думаю про те, що це приклад святої людини в сучасному світі», – із сумом усміхається о. Яцек.

Будівництво храму закінчилося 2018 року. Отець і досі із вдячністю згадує парафіян та жертводавців з Катовіцької Архідієцезії, які допомогли реалізувати цей проект.

29 вересня 2018 року, у День Трьох Архангелів, відбулося освячення храму. Людей прийшла рекордна кількість, навіть не всі помістилися у церкві. Було більше 50 священиків, а Богослужіння тривало 4 години. Тепер кожного місяця 29 числа є традиція служити урочисту Літургію у наміреннях, які люди попередньо пишуть на листочках, а також в цей день завжди окремо моляться за доброчинців, без яких не було б цього храму. Освячував церкву Архиєпископ з  Катовіцької Архідієцезії, до якої належить о. Яцек. А з парафії Святого Станіслава в Сушці (Польща) подарували дзвін вагою 420 кг. 

Зараз парафія налічує більше 800 людей. З 2004 року до служіння приєдналися сестри із згромадження Сестер Служебниць Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (с. Октавія та с. Серафина). Також у храмі є сотрудники – о. Андрій Недзельський і о. Юрій Ткач.

Спільноти

Сьогодні життя парафії проходить у надзвичайно активному ритмі. Кожного дня є свята Меса, в неділю їх служать три. У церкві діє багато спільнот, для дітей, молоді, дорослих та подружь.

Щоденно для дітей віком від 3 до 6 років працює “охоронка” ім. бл. Едмунда Бояновського. Батьки залишають діток на кілька годин, в цей час із ними працюють сестри. Для молодших – забави, для старших – підготовка до школи. Загалом, кожного дня приходить більше 50 дітей.

«Близько половини із них – наші парафіяни, а решта – діти із сімей іншого віросповідання. Ми приймаємо усіх, але я ставлю лише одну умову для прийняття дитини в “охоронку”: батьки мають приходити на конференції.  На них запрошують цікавих гостей, розглядаються різні теми з християнського погляду», – розповідає настоятель.

Щосереди служать Месу для дітей, а в кожну другу неділю місяця відбувається благословення дітей і вагітних жінок. Окремо працюють з міністрантами – це хлопці, які прислуговують біля вівтаря. Зараз є 20 міністрантів різного віку: від школярів до студентів. Також, починаючи від 1 класу, діти можуть відвідувати катехизацію, де їх формують у різні групи за віком.

На парафії діє також молодіжний рух «Світло життя». Молодь зустрічається кожного тижня, а також влітку проводять 15-денні виїзні реколекції.

По неділях, після Меси, проводять катехизацію для дорослих. Також кожного місяця відбуваються відкриті зустрічі, на які запрошують різних спікерів: священиків, психологів, катехитів тощо.

«Такі зустрічі плануємо знімати та викладати в Інтернет. Що цікаво, ініціаторами таких лекцій часто стають самі парафіяни які приходять до мене і пропонують теми реколекцій або спікерів, з якими я можу домовитися», –зазначає о. Яцек.

На парафії діє спільнота «Домашня Церква», до якої входять родини і подружжя. Вони зустрічаються раз на місяць, але окрім цього кожного літа мають виїзні 15-денні реколекції. Також діють дві молитовні спільноти, які існують вже більше 20 років: «Живий розарій» та «Апостольство доброї смерті». На освячення храму вдалося сформувати хор, який досі співає на великі свята та під час урочистостей 

У часі Великого Посту кожної п’ятниці відбувається Хресна Дорога, у неділю після Служби – «Гіркі жалі» (наспіви про Страсті Хрестові). Також 3 рази протягом посту організовують тематичні реколекції.

Реліквії

Церква Архангела Михаїла особлива тим, що тут зберігається сутана св. Івана Павла ІІ, мощі св. Яцека Одровонжа, св. Фаустини та бл. Якова Стрепи.

2011 року, коли відбулася беатифікація Папи Івана Павла ІІ, о. Яцек попросив Архієпископа Мечислава Мокшицького, який був особистим секретарем Папи, надати для виставки у храмі кілька його речей. 

«Він дав нам багато всього: посуд, марки, конверти, книги, а зокрема – цю сутану. Ми одразу влаштували для неї спеціальне місце, розбили стіну, зробили освітлення. Після виставки я попросив Архієпископа залишити її у нас. Адже ми маємо особливе місце для неї, тим паче поруч є парк Папи Івана Павла ІІ, неподалік храм, який він посвячував. Тож, хоч сутана спочатку передбачалася для музею, Архієпископ погодився залишити нам її у подарунок. А під час освячення храму, коли я дякував йому за цю сутану, люди так гучно підтримали оплесками, що це його остаточно переконало», – усміхається священик.

Є багато літургійного одягу, який Папа раз чи два одягав, але ця сутана – особлива, адже це одна із сутан, в якій він провів тисячі днів свого понтифікату.  Вона виготовлена із тонкої італійської тканини, майже повністю перешита і знищена. Рукави ще за життя Папи поміняли.

————————————–

За розмовою з о. Яцеком непомітно проходили години. Але коли священик взяв до рук фотоапарат, то наше захоплення тільки зросло. Виявляється фотографія – це ще одне хобі пароха, яке дуже виручило його під час будівництва.

«Із кожної події у нас зберігається багато фотографій. Дуже пощастило, що на парафії є кілька професійних фотографів, які також фіксують усі події, виступи, заходи. І ці фотографії врятували мене під час будови. Коли ми міняли проект, прийшли нові проектанти і кажуть: “А як доведете, що цей фундамент є надійно зроблений, і його не треба буде переробляти?”. Для мене це не стало проблемою, адже я мав сотні фотографій на різних етапах будівництва храму. Вони подивилися фотографії різних планів і ракурсів та переконалися, що все добре.Зараз нові фото ми регулярно публікуємо у Фейсбуці на сторінці парафії»

Гаряча кава, якою нас пригощав отець Яцек  вже давно вистигла, але прощатися з ним зовсім не хотілося. Із захватом в очах він розповідав нам про свою парафію, показував кожен куточок, багато сміявся і не переставав фотографувати. Ми з цікавістю слухали і щиро захоплювалися його енергією, вмінню радіти простим речам та не зневірятися у найскладніших ситуаціях. Описати все, що відбувається на парафії просто неможливо. Тут проходять карнавали, різдвяні вертепи, виступи маленьких дітей і вже дорослих студентів, тут завжди багато сміху, радості і щастя. І такою живою і дружньою нам  запам’ятається ця парафія, а при кожній згадці про неї перед очима завжди буде з’являтися священик, у якого так щиро сміються очі.

Підготували: Наталія Бельзецька, Софія Витівська 

Фото Софії Витівської