Вчора, у Почесному консульстві держави Ізраїль у Західному регіоні відбулася тематична дискусія “Україна без антисемітизму”. Ініціатором події було консульство у співпраці із громадою прогресивного юдаїзму “Тейва” та сайтом “Духовна велич Львова”.Всі охочі могли долучитися до заходу онлайн.
Серед спікерів були: заступник почесного консула Адель Діанова, декан богословського факультету ЛПБА ієромонах Кипріан Лозинський, історик Андрій Усач, ведучою заходу була голова групи у Фб “Україна без антисемітизму”, акторка, громадська діячка Мирослава Сидор.
Під час заходу закцентували на самому терміні “антисемітизм”, на єврейській історії Львова, а також на тому, що кожна конкретна людина, перебуваючи на своєму місці праці, навчання може зробити задля запобігання антисемітизму та налагодженню миру і порозуміння у суспільстві.
“Саме по собі християнство у своїй суті ніколи не насаджувало ненависті до єврейського народу. Коли ми говоримо про антисемітизм, то на мою думку, це не прояв релігійної ворожнечі, етнічної ворожнечі, це прояв звичайного людського невігластва”, – підкреслив ієромонах Кипріан.
Заступниця консула Адель Діанова повідала, що вона є львівською юдейкою, а їхня громада вже є не дуже численною, після подій Другої Світової війни, коли у всьому Львові залишилося близько 800 юдеїв, хоча до Голокосту їх кількість у місті Лева становила третину населення.
“Ми хочемо бути відкритими, хочемо розповісти, що нас нема за що не любити, нема за що зневажати. І тим більше, не можна казати, що Львів, на сьогодні, не має права називатися єврейським”.
Редакторка сайту “Духовна велич Львова” Юліана Лавриш розповіла, що у студентські роки відкрила для себе особливу постать Бруно Шульца, яка надихнула її більше довідатися про юдейську культуру в Україні:
“Сама постать Бруно Шульца дуже цікава. Він не тільки письменник, але й художник,митець. У ньому є синтез пережиття свого часу, мистецького креативу і генія. Коли я почала читати його “Цинамонові крамниці”, то ця книга, направду, відкрила для мене світ юдейської громади. Звичайно, якщо говорити про кінематограф, то звичайно, це фільм “Піаніст”, можна його дивитися вічно і постійно плакати. Для мене це ті фрагменти, які будували уявлення про вимір юдаїзму, єврейськості. Це дуже сильний досвід для мене”.
Історик Андрій Усач наголосив, що необхідно вивчати єврейську історію Львова, щоб ходячи давно відомими старовинними вулицями цього міста, вміти відчитувати у старовинних будівлях єврейські контексти, щоб архітектура і історія промовляли.
“Що таке єврейська історія Львова? Це невід’ємна частина історії Львова, це історія співжиття євреїв з їхніми сусідами. Це були люди, які спілкувалися з українцями, поляками, представниками інших етнічних груп, які жили у Львові. Часто це історії про змішані шлюби, спільний бізнес,політичні консенсуси чи чвари”.
Зрештою, обговоривши і трагічний досвід Голокосту у Львові, зокрема роль братів Шептицьких у порятунку юдеїв, спікери дійшли висновку, що найкращим рецептом задля пошуку якісного діалогу є приклади праведників світу, які показують, що за будь-яких обставин, у кожного з нас, завжди є вибір: бути людиною чи ні.
Наприкінці дискусії, модераторка Мирослава Сидор підсумувала:
“Спочатку існує людяність, а потім ти обираєш свій духовний шлях. Жодна релігія не зможе врятувати від жодного прояву ксенофобії, якщо у тобі не живе людина”.
Підготувала Оксана Бабенко, фото Наталі Стареправо
Повязані записи
