Перші роки державної незалежності України були непростим періодом як в політичному, так і в економічному чи духовному плані. У цей час існувало дуже багато запитань, але мало відповідей. Відтак добитися свого і втілити власні ідеї на практиці можна було лище в один спосіб – віддаючи всі сили та старання задуманому. Саме так виглядало життя та діяльність Патріарха Київського і всієї України УАПЦ Димитрія (Яреми). Вкрай непрості випробування випали на його долю у ХХ столітті, не легшим виявилося і життя в часі ХХІ століття, в умовах незалежності України. У будь-якому випадку, його життєвий шлях є прикладом незламності та відданості власним принципам. Тим більше, що у складних обставинах власного повсякдення він ще й завжди знаходив час на вічне – мистецтво, спілкування з рідними, спілкування з Богом.
Основні біографічні відомості
Життєвий шлях о. Димитрія (Ярема Володимир Васильович) розпочався 9 грудня 1915 року із села Глідні, що сьогодні на території Підкарпатського воєводства Польщі. Від наймолодшого віку Володимир Ярема був активним учасником різноманітних шкільних вистав, також допомагав при церкві, відвідував читальню товариства “Просвіта”. Мав гарний голос і слух, добре малював. Впродовж усього життя він поєднував меценатську, мистецьку діяльність зі справами на благо Церкви.
Хоч духовний сан прийняв не одразу, але через ініціативність та організаційні здібності зумів багато досягнути. Разом із тим, був людиною сентиментальною і легко розчулювався. Саме тому Патріарх УАПЦ Мстислав (Скрипник) назвав його “плаксивим патріархом”.
У 1993 році о. Димитрій став єпископом Переяславським і Січеславським УАПЦ. Трохи пізніше був обраний патріархом Київським і всієї Русі (УАПЦ). У цьому високому статусі відзначався високою мобільністю і активною діяльністю, часто спілкувався з вірними і здійснював багато поїздок. Владика Димитрій (Ярема) відвідав усі українські громади у США та Польщі. Дуже багато працював над створенням єдиної Помісної церкви в Україні. У передсмертному заповіті закликав своїх вірних визнати юрисдикцію митрополита УАПЦ в діаспорі Костянтина. Також закликав православних єпископів продовжувати свою працю і служіння під омофором Вселенського Патріарха Варфоломія. Помер о. Димитрій (Ярема) 25 лютого 2000 року, похований був під мурами рідного для себе храму – св. Петра і Павла у Львові.
Зі зброєю у руках
Володимир Ярема досить пізно прийшов до покликання духовного служіння – лише в 1947 році, тобто після трьох десятків років від дня свого народження. Характерно, що до того моменту у його біографії були досить різні сторінки. Між такими – як опанування тонкощів роботи автора-творця та мистецтвознавця, так і служба в армії/арміях. Останнє є окремою і особливо цікавою темою – не так багато представників духовної сфери мають подібні моменти у власних життєписах. Однак, Володимир Ярема жив у дійсно непростий час. Отож, у 1938 – 1939 роках він служив у польській армії. Тоді ж став учасником декількох сутичок між німецькими та польськими військами на початку Другої світової війни. Як наслідок, потрапив до німецького полону.
Уже в квітні 1945 року Володимир Ярема служив вдруге – цього разу у радянській армії. При цьому, мобілізували його прямо з духовної семінарії, у якій тоді навчався. Щоправда, тепер участі в бойових діях брати не довелося. З колишніх семінаристів було сформовано хор, який виконував народні, класичні і радянські пісні на різних заходах та урочистостях. Окрім того, ще до Другої світової війни Володимир Ярема був прийнятий в ОУН. Про це він пригадував пізніше у розмовах з надійними і наближеними до себе особами.
о. Димитрій (Ярема) і мистецтво
Упродовж усієї історії людства саме церковні ієрархи завжди входили до числа найвідоміших меценатів, поціновувачів мистецтва та були фундаторами культурних осередків. Енциклопедичним є приклад із епохи Ренесансу, коли папи зводили розкішні резиденції і підтримували визнаних геніїв свого часу. Водночас, далеко не кожен з ієрархів сам розбирався у тонкощах мистецтва та культури. Чудовим взірцем тут є Папа Іван Павло ІІ, у висловлюваннях якого бачимо не тільки осмислення ідей Отців Церкви чи цитування біблійної премудрості, але й відголоски концепцій таких світил філософської науки, як Сьорен К’єркегор чи Роман Інґарден. Чужими сферами мистецтво і культура не були і для о. Димитрія (Яреми). Імовірно, що його зацікавлення одним і іншим сформувалося ще в дитинстві. Зокрема тоді, коли він мав нагоду спостерігати за процесом розпису церкви у рідному селі приїжджими майстрами. У подальшому це полум’я інтересу до явищ культури лише набирало сили.
Так, ще у 20-х роках ХХ століття Володимир Ярема вчився малярству у Перемишлі в художника Павла Запорожського. Здобуті навики закріплював у подальшому. Зокрема, впродовж 30-х років ХХ століття продовжував здобувати художню освіту у Львові. У тому числі – під патронатом знаного живописця Павла Ковжуна. Тоді ж працював над удосконаленням своїх знань та навиків у сфері музики, вчився диригувати, відтак засновував хори і опікувався їхньою діяльністю. Уже в першій половині 1940-х років він продовжив навчання у Львівській мистецько-промисловій школі під керівництво М. Осінчука. Після зближення з митрополитом УГКЦ Андреєм Шептицьким, Володимир Ярема навіть працював короткий період часу у Національному музеї у Львові. Після початку духовного служіння, Владика Димитрій також усіляко підтримував культуру та мистецтво, сприяв популяризації цієї сфери і зацікавленню нею молодшого покоління.
Шлях служіння
Одним із факторів, який мотивував Володимира Ярему прийняти сан, була ліквідація радянською владою УГКЦ. Отож, у серпні 1947 році він змінив курс власного життя й став на шлях духовного служіння. Задля цього навчався у Ленінградській духовній академії, але її не закінчив – був відрахований за національні переконання. По тому служив у сільських парафіях на Галичині, а в 1958 році був переведений до Львова. Тут одразу декілька святинь стали для нього рідними. Якийсь час він служив у Андріївській церкві (1958 – 1960), також у П’ятницькій (1960 – 1965) і Преображенській (1965 – 1969). З 1969 року був настоятелем храму св. Петра і Павла, що на Личакові. З останнім і пов’язані його головні діяння на наших теренах. Так, на початку 1989 року цей ієрарх звернувся з листом до Екзарха РПЦ в Україні митрополита Філарета (Денисенка). У своєму зверненні закликав Владику Філарета до реабілітації національних церков. Взятий курс було продовжено, коли у серпні 1989 року о. Володимир (Ярема) оголосив про вихід Петро-Павлівської парафії м. Львова з-під юрисдикції Московського патріархату й перехід її під омофор митрополита Мирослава (Скрипника) УАПЦ у США.
Врешті, саме о. Володимир (Ярема) був ініціатором і активним учасником Помісного собору 6 червня 1990 року. На цьому зібранні ієрархів було затверджено статут УАПЦ, а також обрано Патріархом Владику Мстислава (Скрипника). Трошки пізніше о. Володимир (Ярема) прийняв чернечий постриг під іменем Димитрія і був висвячений на єпископа Переяславського і Січеславського. Уже в вересні 1993 року його обрали патріархом Київським і Всієї України (УАПЦ). До своїх обов’язків приступив у непростий час, коли треба було дбати і про розбудову церковної структури, і про вірних.
Пером і пензлем
Патріарх Димитрій (Ярема) був особистістю, у діяльності якої сходилися підтримка та розвиток мистецтва й релігії водночас. Крім того, до обох згаданих сфер він ще й намагався залучити молодь. Відтак між адміністративною роботою, займався дослідницькою працею і популяризацією важливих тем. Так, він був автором книги “Дивний світ ікон”. Також написав багато статей на богословську тематику, про історію іконопису. Працював і на полі моральних настанов – тут можна пригадати його книгу “На порозі 2000 року” чи послання “Розмови про страшне сьогодення”. Врешті, за наукову роботу в галузі мистецтвознавства о. Димитрій (Ярема) став лауреатом премії ім. Свенціцьких. Також він досліджував архітектуру і будівництво церков, мав стосунок до розписів храмів, навіть викладав. На сам кінець, часто публікувався у періодичних виданнях. Наприклад, у газетах “Наша віра”, “Успенська вежа” і ін.
Євген Гулюк
Більше інформації можна отримати з наступних джерел:
- Димитрій (Ярема) // RISU, 2010 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://risu.ua/dimitriy-yarema-1915-2000_n34016
- Ісіченко І. Ми просто йшли: Спогади. – Харків: Акта, 2008. – С. 406 – 430.
- Пам’яті святішого Патріарха Димитрія // Українська автокефальна православна Церква [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://web.archive.org/web/20060508045330/http://www.uapc.org.ua/innews/dm.htm
- Патріарх Димитрій (Ярема) // RISU, 2006 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://web.archive.org/web/20090417192230/http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/uaoc/dymytrij/
- Рибачук М. Димитрій // Енциклопедія історії України, 2004 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua/ ФОТО з: https://uapc.te.ua/ https://stavropigia.lviv.ua/ https://patriarchia.org.ua/
Повязані записи
