До Львова на 8-й Екуменічний соціальний тиждень приїжджав один із його засновників відомий французький історик, філософ, богослов Антуан Аржаковський. Він займається великою просвітницькою роботою в Європі, щоб доносити правдиву інформацію про те, що відбувається сьогодні в Україні і Росії, про причини збройного конфлікту на сході нашої країни. Також для Антуана Аржаковського важливим є об’єднання церков різних конфесій задля того, щоб протистояти різним соціальним, політичним, економічним, військовим викликам, а також для піднесення духовності в суспільстві.
Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з Антуаном Аржаковським, під час якого відомий інтелектуал поділився своїми думками щодо створення в Україні однієї православної Київської Церкви, необхідності донесення правди про історичне минуле, про місію України для світу та протидію міфу «русского міра».
– Пане Антуане, у контексті 8-го Екуменічного соціального тижня, що відбувся у Львові, на які проблеми в Україні Ви б хотіли звернути увагу в першу чергу.
– Я приїхав тому, що 8 років тому ми створили перший Соціальний тиждень у Львові і тоді вирішили, що це буде пов’язано і з французькими соціальними тижнями. Є інші країни в Європі, які вже сто років проводять подібні заходи. Я також є членом організаційного комітету французького Соціального тижня, який, до речі, теж у ці дні триває в Парижі. Я маю бути там через два дні. Тепер і Франція, і Україна вважають, що християнські церкви мають особливий погляд, який дозволяє знайти вирішення соціальних проблем. Французький соціальний тиждень багато зробив для того, щоб у Франції після Другої світової війни було запропоновано соціальне страхування для всіх. Сьогодні будь-яка людина, яка живе у Франції, навіть без громадянства, має соціальне страхування. Цього року головною темою в Україні є освіта, а наступного року це буде головною темою у Франції. У нас теж є свої проблеми, і ми вважаємо, що їх потрібно вирішувати разом. Перше, на що слід звернути увагу – це методика, як вирішувати ці проблеми. Потрібно збирати разом людей різних конфесій, які думають і вірять в те, що цінності дозволять знайти вирішення проблем. Тому під час відкриття соціального екуменічного тижня звучала спільна молитва з представниками усіх конфесій.
– Як Ви вважаєте, що найбільше перешкоджає зараз православним церквам в Україні об’єднатися в єдину церкву?
– Перешкоджає насамперед те, що недостатньо часто представники церков зустрічаються і розмовляють між собою, тобто нема діалогу. Натомість є міфологія, різні страхи і найперше, що потрібно – зустрічатися. Це те, що ми робимо на соціальних тижнях. Друге, – зрозуміти зв’язок між політикою і церковними справами. На жаль, головною причиною розділеності церков, після страху, є те, що неправильно розставлені акценти між політикою і життям у Христі. Це нелегко. У Росії православна церква, на жаль, залежить від влади. У Франції навпаки, – надто велика дистанція між державою і церквою. Через те держава втрачає свої цінності. Ніхто не може сказати державі, якою є правильна, справедлива освіта або ставлення до громадянського суспільства. Тому і з’являється у нас тероризм, фундаменталізм і т.п. А тепер вже держава не знає, що з цим робити, і старається звернутися до церков різних релігій. Тому наше завдання – інтелектуалів, викладачів, науковців, – запропонувати такий форум, де, з одного боку, ми кажемо, що потрібно розділити церкву і державу, бо це різний рівень спілкування між людьми. Адже в громадянському суспільстві нема того рівня довіри, що є в церкві. А з іншого боку, потрібно так робити, щоб церква зберегла власну цінність любові і екстраполювала її на різні галузі суспільного життя нації.
– Цього року у квітні вийшла українською мовою Ваша книга «Розбрат України з Росією. Стратегія виходу з піке». Що, на Вашу думку, змінилося з часу виходу книги у ставленні Європи до України і, можливо, змінилися якісь Ваші погляди на цей конфлікт, що триває на Сході нашої країни?
– Цю книгу я спочатку написав французькою мовою у червні минулого року. У лютому 2015 року я її доповнив і вона була перекладена також англійською і російською мовами. Є речі, які в моєму розумінні не змінюються. Це те, що є головною проблемою, яка спричинила війну між Україною та Росією. Є інша модель демократичного розвитку суспільства, що ґрунтується на цінностях людської гідності. І цього Путін боїться, бо ця модель є противагою його власного проекту євразійського співтовариства. Росія має свою власну міфологію будувати «русскій мір». Щоб зупинити російську агресію, треба пояснити російському народу, що теорія «русского міра» – це міфологія, неправильний аналіз.
– Треба людям говорити правду…
– Так, і для цього історикам з України, Білорусі та Росії треба зустрічатися, щоб написати правду про минуле. Це те, що не змінюється у моєму розумінні. А те, що змінюється, зумовлене тими подіями, що відбуваються останнім часом. Зараз Путін вирішив взяти участь у війні в Сирії. Нещодавно я написав статтю для одного журналу про те, що ми не можемо вірити Путіну, що він буде боротися проти «Ісламської держави», тому що він насправді бореться за те, щоб зберегти свої бази в Сирії, і за Асада. Путін пропонує об’єднатися навколо Росії, щоб боротися проти ісламістів. Але проблема в тому, що він сам працює з ісламістами. Глава чеченської республіки Рамзан Кадиров – це людина, яка приймає фундаменталістські закони. Як ми можемо вірити, що Путін буде боротися проти терористів, якщо він сам підтримує терориста. 20 років французи об’єднувалися з Росією, щоб боротися проти Аль Каїди. І нічого з того не вийшло. Аль Каїда розвивається, скажімо, у Північній Африці вона набагато сильніша, ніж 20 років тому. І сама Росія стає диктатурою. Тому французи все втратили. Ми не змогли зупинити фундаменталізм і зробити так, щоб Росія стала демократичною державою. Тому я вважаю, що була правильною позиція французького уряду і президента США Барака Обами на Генасамблеї ООН, коли вони сказали Путіну: «Вибачте, ви нам не допомагаєте зупинити тероризм, а навпаки ускладнюєте ситуацію. Головним завданням для вас має бути забрати своїх солдат з Криму і Донбасу. Тоді всім буде краще».
– Мабуть, Європа просто боїться Путіна…
– З одного боку, це природно, що в Європі є страх перед Путіним, який є небезпечною людиною. Він має ядерну зброю, діє проти свого народу, не має цінностей. З іншого боку, мені здається, що нема страху у народу, який має цінності. Західні демократичні держави переконанні у своїх цінностях справедливості, свободи, рівності. Це нас об’єднує, тому ми не повинні боятися. Ми просто би хотіли, щоб російський народ відкрив очі на тупик, який пропонує Путін.
– Але як цього можна досягнути в умовах такої потужної пропаганди міфу «русского міра». Може нашим лідерам для протидії цій пропаганді варто створити свій новий політичний міф?
– Те, що робить зараз Україна, – дуже важливо не лише для неї, але й для всього світу. Новий уряд, мені здається, робить правильні реформи. Це нелегко, але це правильні реформи. Головне зараз, щоб народ об’єднався навколо дій уряду.
– Але уряд сам має також щось робити для того, щоб народ об’єднався. Наразі так виглядає, що він добре вивчив психологію нашого народу, зокрема, терпеливість, самопожертву, та перекладає всі проблеми на його плечі.
– Я вважаю, що цей уряд, який зараз є в Україні, – найкращий за всі 25 років існування держави Україна. Єдиний шанс здійснити реформи, – коли 2-3 роки народ буде підтримувати те, що зараз робить уряд. Можливо, це лише 40 відсотків з того, що потрібно робити, але це все одно краще від того, що робив Янукович. Головне, щоб українці продовжували те, що вони роблять вже цілий рік, і йшли в напрямку реформ, які Польща здійснила у 90-ті роки. А стосовно протидії російській пропаганді – на Заході ми також повинні позбутися наївного ставлення до Путіна. Є надто багато людей, які наївно ставляться до російської пропаганди. Тому я особисто підтримую всіх, хто хоче робити контрпропаганду, що ґрунтується на правдивій інформації, а не на міфах. Це треба робити російською мовою. Проблема в тому, що західні ЗМІ працюють на англійській, французькій, але не на російській мові. Тобто є недостатньо ЗМІ, готових давати правдиву інформацію російською мовою. Це потрібно обов’язково робити, – доносити правдиву інформацію до людей, які вірять російській православній церкві Московського патріархату, і думають, що це правильна церква. А насправді ця церква благословляє війну, анексію Криму тощо. Цим людям потрібно запропонувати можливість ознайомитися з іншою інформацією про те, що таке православ’я. Я зараз шукаю людей, які б підтримали такий проект – вебсайт для російськомовних людей, який може запропонувати їм альтернативну богословську освіту.
– Ви були організатором схожого проекту «Репортери надії».
– Цей проект ми створили в рамках Інституту екуменічних студій. Ми розуміємо, що інформація, яка контролюється державою, як це робиться в Росії, – це погано. Але західна інформація, яка є занадто ультраліберальною, – теж недобре, бо вона позбавлена цінностей, оскільки повністю відділена від церков. Якщо вона втрачає цінності, тоді створюються ідоли. Я не вірю, що можна створити повністю об’єктивну інформацію. Не може бути так, що правда проходить через людину без її участі. Тому ми пропонуємо альтернативну журналістику, в якій об’єкт і суб’єкт ідуть разом і журналіст не лише подає інформацію, але й пропонує своє вирішення проблеми. І власне це дає надію.
– Ви вивчали ментальність українців, росіян, вам відома ментальність європейців. У зв’язку з цим, чи можете сказати, як відрізняється духовність українська від духовності європейської і чи може в цьому сенсі Україна щось запропонувати світові?
– Я понад 10 років жив в Україні і переконався, що український народ має місію не лише для Європи, але і для світу загалом. Вона пов’язана з тим, що Україна дуже постраждала не лише у ХХ столітті, коли понад 17 млн людей загинули насильницькою смертю. Українська нація має особливу місію, яку світ з ХVІІ століття не сприймає. Ця місія полягає у тому, що Україна перебуває на розломі цивілізацій – між слов’янською, латинською, німецькою, а також між візантійським, грецьким, константинопольським та російським православ’ям. Україна розташована в центрі і з ХVІІ століття каже: «Я не хочу вирішувати, хто правильний між Заходом і Сходом, Півднем і Північчю». Я вважаю, що всі мають частину правди. І я хочу об’єднати це в моїй ідентичності. Тому в Україні є православні, католики, протестанти. Є україномовні і російськомовні, є люди, які вважають, що традиція – це найважливіше. А є такі, які вважають, що інновації, модерність – це те, що потрібно. Внаслідок усіх революцій в Україні з’явився народ, який усвідомлює, що як нація містить щось від Сходу і Заходу, Півдня і Півночі. А це велика цінність, яку зараз потрібно оформити.
– Запропонувати нову духовність?
– Так, це нова духовність. Розумієте, політика у ХVІІ–ХVІІІ століттях у Західній Європі говорить так: «Одна релігія, одна територія, один цар». Тому було розділення між Західною і Східною Україною. Така політика зродила націоналізм, дві світові війни. А тепер Україна має можливість сказати, що може бути одна нація, в якій є люди, які розмовляють двома мовами, одна держава, яка шанує традиції і модерність, одна церква – проект Київської церкви, який засвідчує, що католики і православні можуть об’єднатися навколо Євхаристії і бути в Сопричасті. Якщо українці зрозуміють свою місію і покажуть цей приклад єдності, завдяки якому вони скинули режим Януковича, це буде дуже важливим для всього світу.
Розмовляла Галина Палажій,
ІА ZIK
Довідка.
Антуан Аржаковський (1966 р., Париж) – є православним мирянином, вірним російського екзархату Константинопольського патріархату в Західній Європі. Вчений історик, закінчив історичний факультет Сорбони та Вищу школу соціальних наук (EHESS) у Парижі. У 2000 році захистив докторську дисертацію на тему: «Покоління релігійних мислителів російської еміграції. Журнал «Путь» (1925-1940 рр.)». Викладав у кількох європейських і американських університетах, Києво-Могилянській академії у Києві, Українському Католицькому Університеті у Львові, Московському державному університеті, Католицькому університеті Лювену (Бельгія), центрі Севр (Франція), Університеті Нотр-Дам (США).
Очолював Французький університетський коледж при Московському державному університеті у Москві (1994-1998 рр.). З 1989 по 2002 рік працював у французькому Міністерстві закордонних справ. З 1998 по 2002 рік – аташе по культурі та освіті Посольства Франції в Україні та співдиректор Французького культурного центру у Києві. У 2004 році разом з отцем Іваном Дацьком заснував Інститут екуменічних студій в Українському католицькому університеті у Львові. З вересня 2011 року – директор з наукових досліджень Коледжу Бернардинців (Париж). Автор багатьох публікацій, монографій, книг. Написав минулого року книгу «Розбрат України з Росією. Стратегія виходу з піке», яка вийшла в українському перекладі у квітні 2015 року.
Повязані записи
