За кожне пусте слово, яке скажуть люди, –
дадуть відповідь судного дня за нього.
Бо за словами твоїми будеш виправданий
і за словами твоїми будеш засуджений
(Мт. 12, 36 – 37)
В Євангелії від святого Івана читаємо: “Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог. З Богом було воно споконвіку. Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без Нього” (Ів. 1, 1 – 3). Святе Боже Слово створило весь видимий і невидимий світ, все те, що існує в ньому: від найбільших небесних світил до найдрібніших атомів і їхніх частинок. Святе Боже Слово воплотилося в особі Сина-Богочоловіка – Ісуса Христа. Святим Божим Словом були створені перші люди на землі. Лише за Святим Словом Господнім приходить на світ кожна людина, і це Боже Слово від самого народження перебуває в кожному з нас.
Проте, нерідко, особливо в сучасному світі, трапляється так, що саме це Святе Боже Слово ми часто занедбуємо й зневажаємо, використовуємо Його не для того, щоби прославляти нашого Творця, а навпаки, применшуємо його значення, не усвідомлюючи при цьому його справжньої суті й глибини, іноді навіть і не підозрюючи, якою ж насправді незмірною є вага кожного сказаного слова.
В Євангелії від святого Матея читаємо:“Бо за словами твоїми будеш виправданий і за словами твоїми будеш засуджений” (Мт. 12, 37).Поміркуймо, як часто ми думаємо про те, що говоримо, як часто замислюємося над промовленими реченнями, фразами і словами?… Чи усвідомлюємо суть сказаного, чи розуміємо, що говоримо, для чого говоримо і які наслідки може мати кожне наше необдумано сказане слово?!
Народна мудрість каже: “Слово не горобець, вилетить – не впіймаєш”. Справді, скільки в житті буває випадків, що можемо щось мимовільно сказати, і потім довго про це жалкуємо. Ми навіть не помічаємо, що іноді наші слова можуть бути гострішими від меча, що дуже часто вони стають засобом для численних пліток, обмов і навіть очорнення інших людей. При цьому ми навіть не підозрюємо, що саме цим чинимо великий гріх насамперед супроти нашого Творця, бо Господь подарував нам дар мови не для того, щоб ми пліткували чи обмовляли інших людей; навпаки, Господь завжди застерігає нас від цього, кажучи: “На підшептувача й двоязичного – ваші прокльони: вони бо миролюбних багатьох погубили. Язик обмовника розхитав численних, ганявши їх від народу до народу; він зруйнував міста премогутні, а й розвалив будинки вельмож” (Сирах 28, 13 – 14). Цими словами Господь чітко наголошує, які наслідки може мати кожне необдумано сказане слово і що чекає на кожного підшептувача та обмовника.
Під словом “підшептувач” розуміється та особа, яка розносить чутки та плітки, яка нашіптує іншим свої або ж чужі неправдиві думки. Ці думки, поширюючись далі, створюють своєрідну невидиму павутину, яка все більше й більше обплутує серце людини. Тому Святе Письмо говорить, що такі підшептувачі й двоязичники “багатьох миролюбних погубили”.
Дуже близькими до згаданих вище понять є “обмова” й “очорнення”, проте між ними є одна суттєва різниця. Обмова – це засудження негативних рис, притаманних певній людині. Та людина, котру обмовляють, не має можливості виправдати себе. Натомість Святе Письмо чітко говорить, що чинити в такому випадку: “Якщо ти маєш щось проти брата свого, то іди й віч-на-віч скажи це йому”. Проте найчастіше ми робимо зовсім інакше; зазвичай нам легше обмовити когось позаочі, аніж просто віч-на-віч поговорити з цією людиною.
Значно гіршим від обмови є очорнення. Воно полягає в тім, що ми “приписуємо” іншій людині ті вчинки, які вона ніколи в житті не робила. Цим самим ми руйнуємо авторитет цієї особи, адже інші люди, котрі слухають нас, сприймуть за істину всі наші слова. Ці слова іноді можуть бути дуже болісними, вони можуть глибоко ранити інших людей і навіть завдати їм непоправної шкоди: “Удар батогом залишає смугу – удар язиком ламає кістки. Від гострого меча полягло багато, але не стільки, скільки впало від язика” (Сирах 28, 17 – 18).
Господь у Святому Письмі розкриває нам істинну суть таких речей, як обмова й нашіптування, вказує на справжню причину їхнього виникнення. Зокрема, в Євангелії від святого Матея читаємо: “Слухайте й розумійте! Не те, що до уст входить, осквернює людину, а те, що з уст виходить, те осквернює людину”. Хіба не розумієте, що все те, що до уст входить, іде до нутра й геть виходить? А те, що з уст виходить, те походить із серця і воно, власне, осквернює людину; із серця бо походять лихі думки, убивства, перелюби, розпуста, крадежі, лживе свідчення, богохульства. Це осквернює людину…” (Мт. 15, (10 – 11); (17 – 20)).
Отож, бачимо, що найпершою й найважливішою причиною того, що чинимо, що думаємо і що говоримо, є повнота нашого серця, адже, за словами Христа, “з повноти бо серця уста промовляють” (Мт. 12, 34).Христос чітко наголошує: те, що людина сприймає зовні, не осквернює її. Тут ідеться не про чистоту фізичну, а про чистоту духовну. Отож, від того, яким є наше серце, буде залежати, якими будуть наші думки та вчинки. Якщо серце людини добре та щире, то й думки її будуть добрими та світлими, і, як наслідок, такими ж будуть і її вчинки. Адже добра та щира людина ніколи не замислює злих намірів, ніколи не має поганих думок. Натомість людина, в серці якої живе злість і ненависть до інших людей, ніколи не може мати добрих думок, не може чинити добрих справ, адже це суперечить тому, що насправді є в її душі та в серці: “Добра людина з доброго скарбу добро виносить, лиха ж з лихого скарбу лихе виносить” (Мт. 12, 35). Те, якою насправді є людина, можна побачити у її вчинках: “Виплекайте дерево добре, то й плід його добрий; а посадіть дерево погане, то й плід його поганий. Бо дерево пізнається з плоду” (Мт. 12, 33). Так само й серце людини пізнається за її вчинками та словами.
Повертаючись до сьогодення, бачимо, що нерідко трапляється так, що ми або мимовільно, або ж навіть добровільно є свідками чи учасниками обмови. Проте, запитаймо себе, чи хтось дав нам право обмовляти своїх ближніх, чи хтось дав нам право засуджувати їх, адже кожна обмова чи плітка вже є засудом! Пам’ятаймо, що судити має право лише один єдиний Господь, бо лише Він є безгрішний! Часто ми засуджуємо інших людей, забуваючи, що ми є такими самими грішними, як і вони! Ми ніколи навіть не припускаємо думки, що, можливо, ті люди, яких обмовляємо, є значно кращими від нас самих! Стараймося, щоб наша пошана до Бога була не лише зовнішнім виявом нашої побожності! Тому недаремно устами євангелиста Матея говорить Господь:“Не кожний, хто промовляє до Мене: Господи, Господи! – ввійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця Мого, що на небі” (Мт. 7, 21). Отож, наші слова й учинки мають бути нероздільні.
Тож погляньмо сьогодні кожен на себе, подивімося на своє серце, прислухаймось до своїх слів: чи справді ми служимо Богові, чи справді виконуємо Його святу волю?! Адже виконання Божої волі полягає не лише в тому, що ми беремо участь у Святій Літургії; служіння Богові виявляється насамперед у ділах милосердя, у добрих словах та вчинках, в униканні обмов і пліток. Особливим же чином це стосується наших слів! Тому Господь застерігає:“Гляди ж, обгороди майно своє глодом, срібло твоє й золото добре обв’яжи. Вагу та міру для слів своїх вироби, ворота й засуви зладнай для своїх уст” (Сирах 28, 24 – 25).“Бо за словами твоїми будеш виправданий і за словами твоїми будеш засуджений” (Мт. 12, 36 – 37).
Пам’ятаймо, що кожен з нас особисто відповість перед Богом за кожне сказане слово!
Вага слова справді безмірна; безмірність та глибину слова нічим не можна виміряти й не можна ні з чим порівняти. Тому Іван Франко писав: “Якби ти знав, як много важить Слово!”
“Тож Слово Христове нехай у вас перебуває щедро: навчайтесь у всякій мудрості й напоумляйте одні одних, співаючи Богові з подякою від свого серця псалми, гимни та духовні пісні” ( Колосян 3, 16).
Юлія Цар
Повязані записи
