Після того, як Карла Акутіса проголосили блаженним, все частіше наш погляд повертається до молоді, яка за короткий час життя, зуміла стати святою. Саме тому, пропонуємо до Вашої уваги, ці унікальні історії молодих людей, які, можливо, надихнуть і Вас.
Блаженний Карло Акутіс
Його називають “святим у джинсах”. Майбутній блаженний Карло Акутіс народився 3 травня 1991 року в Лондоні, куди його батьки Андреа та Антонія виїхали з Мілану в пошуках праці. Коли сім’я повернулася до Мілану, у 12-річному віці він розпочав практику щоденної участі в Євхаристії та щотижневої сповіді. Не маючи спеціальної освіти, створював сайти та програми про євхаристійні чуда та католицьких святих. Він називав Євхаристію дорогою до неба. Закінчив Міланську середню школу імені папи Льва XIII з класичним профілем. Його девізом було: «Всі народжуються як оригінали, але багато хто помирає як фотокопія»[3].
За два місяці до смерті він дізнався, що хворий на лейкемію. Його хвороба мала гострий перебіг і розвивалася дуже швидко. Карло Акутіс помер 12 жовтня 2006 року. Перед смертю Карло сказав, що жертвує всі свої страждання за папу і за Церкву[4][5]. Похований в Ассізі[6].
Св. Тереза з Лізьє
Свята Терезка, як її люблячо називають тисячі вірян у всьому світі, увійшла у історію, так званою “малою дорогою до святості”,
Св. Тереза з Лізьє (Св. Тереза від Дитятка Ісус) католицька свята, монахиня кармелітка, одна із чотирьох жінок, що удостоєна титулу Учитель Церкви.[2]
Книга «Історія однієї душі», що була видана через рік після смерті Терези та передавала її приховане внутрішнє життя, мала надзвичайний успіх та стала всесвітньо відомою.
Ключовим у духовному досвіді Терези став так званий «Малий шлях» — досягнення святості, що не передбачає великих публічних діянь, таких як мучеництво, місіонерство тощо.[3]
Іноді, коли я читаю духовні трактати, в яких досконалість пов’язана із тисячею перешкод, окутана масами ілюзій, мій бідний розум швидко втомлюється. Я закриваю повчальну книгу, яка розбиває мій розум і висушує моє серце, і беру Святе Письмо. Тоді все прояснюється для мене; одне слово відкриває для моєї душі безкінечні горизонти; досконалість здається простою; я бачу, що достатньо того щоб визнати свою нікчемність і залишити саму себе, як дитина, в обіймах Бога. Залишивши великі душі, великі уми, гарні книжки, які я не можу зрозуміти, я щаслива бути малою, тому що «тільки діти, і такі як вони, будуть допущені на небесний бенкет»
Місце поховання Святої Терези з Лізьє є другим після Лурду за щорічною кількістю відвідувачів паломницьким центром Франції.[4] Через сто років після смерті у світі нараховувалось близько 1700 церков названих на її честь.
О. Янош Бреннер
Янош народився 27 грудня 1931 року в Сомбатгеї та виростав у згуртованій побожній сім’ї, в якій щоденними були проказування вервиці, участь у Святій Месі та Святе Причастя. Тому й не дивно, що початкову освіту він здобував у катедральній школі, а подальшу – в школах цистерціанців та каноніків-премонстрантів.
Закінчивши ліцей при монастирі Ордену Регулярних Каноніків-Премонстрантів, Янош вступив до цієї чернечої родини, де з початком новіціату отримав ім’я брат Атанасій. Однак, комуністична влада Угорщини заборонила діяльність чернечих інституцій. Після короткого періоду новіціату в підпіллі, юнак вступив до дієцезальної семінарії, завершивши навчання в якій 19 червня 1955 року отримав пресвітерські свячення та був призначений парафіяльним вікарієм у Рабакатгей.
Популярність та постава о. Яноша Бреннера спричинялися до того, що до Церкви поверталися чи наближувалися десятки людей. І комуністична атеїстична влада не могла не звернути на це увагу. Зрештою, після невдалого повстання 1956 року режим став особливо жорстким. Єпископ, передчуваючи загрозу для молодого душпастиря, запропонував перевести його в іншу місцевість, але священик не хотів цього навіть слухати, а його усмішка й уповання на Бога не зникли навіть після того, як він вийшов неушкодженим після невдалого замаху.
Ввечері, 15 грудня 1957 року, до о. Яноша прийшов хлопець, який попросив прийти до свого вмираючого дядька, що хотів висповідатися перед смертю. Священик, взявши освячений єлей та Пресвяту Євхаристію, вирушив до вказаного віддаленого села. По дорозі, в пустинному місці, де сьогодні споруджена каплиця Доброго Пастиря на згадку про ці події, на нього чекала засідка: нападники завдали йому 32 ножові поранення та поглумилися над його тілом. Наступного дня священика знайшли із стисненою долонею, в якій він захистив від наруги Найсвятіші Тайни…
Св. Єлизавета від Пресвятої Трійці
Єлизавета народилася 18 липня 1880 року в військовому таборі у селі Авор, де квартирував відділення капітана Франциска Юзефа Кате, її батька. Через чотири дні була охрещена. У 1900 році вступила до монастиря босих кармеліток у Діжоні. Попри внутрішні страждання і хвороби, жила «у хвалі величі» Пресвятої Трійці, присутньої в її душі. У духовній таємниці помешкання Бога знайшла своє «небо на землі» і таким чином переживала свою місію в Церкві.
Святий П’єр Джорджо Фрасcаті
На перший погляд життя П’єра Джорджо Фрассаті, сповненої енергією молодої сучасної людини, не відзначається нічим особливим. Але саме у цьому оригінальність його особистості, яка підштовхує до роздумувань і заохочує до наслідування.
Віра і події щоденного життя зливаються у ньому в одне гармонійне ціле, так що його пригорнення до Євангелія на практиці виражається через сповнене любов’ю посвячення убогим і потребуючим, яке поглиблювалося аж до останніх днів хвороби, що довела його до смерті. Захопленя красою і мистецтвом, спортом і горами, зацікавлення суспільними проблемами не є для нього перешкодою у постійному контакті з Абсолютом.
Цілковито занурений у Божу Таємницю, цілковито відданий службі ближньому — так коротко можна окреслити його перебування на землі.
Фрассаті здійснював покликання мирянина-християнина через різні форми суспільної і політичної діяльності у бурхливому житті тодішнього суспільства, байдужого, а часто ворожого до Церкви. В цьому дусі він зумів дати імпульс різним католицьким рухам, в діяльності яких він з ентузіазмом брав участь: перш за все Католицька Акція і Університетська Федерація Католиків Італії — це для нього правдива школа християнської формації і поле для апостоляту.
П. Д. Фрассаті дає нам приклад «щасливого» життя в Дусі Христа, в Дусі Блаженств, і що тільки той, хто стає «людиною Блаженств», вміє обдаровувати братів любов’ю і миром. Він засвідчив, що святість доступна для всіх, і що тільки революція Любові може розпалити в серцях людей надію на краще майбутнє.
Ось «внутрішня» людина. Такою людиною є для нас П. Д. Фрассаті. По суті ціле його життя, здається, було втіленням слів Христа, які читаємо в Євангелії від Йоана: «Коли хтось мене любить, то й слово-моє берегтиме і злюбить його мій Отець, і прийдемо ми до нього, і в ньому закладемо житло» (Йо. 14, 23).
Він — людина «внутрішня» — люблена Отцем, тому що сам любив! Він -людина нашого століття, людина сучасна, людина, яка дуже любила. Чи ж не любові найбільше потребує наше двадцяте століття, як на початку, так і в кінці?
П. Д. Фрассаті відійшов з цього світу, але в пасхальній силі свого хрещення може повторювати всім, а особливо молодим поколінням: «Ви ж мене побачите, бо я живу і ви будете жити» (Йо. 14, 19).
Іван Павло II
Джемма Галгані
Народилася в багатодітній родині італійського фармацевта Енріко Галгані в італійському місті Капаннорі 12 березня 1878. Була п’ятою дитиною. Незабаром після її народження, щоб дати дітям хорошу освіту, сім’я переїздить в італійську провінцію Тоскани, місто Лукка.
У 1886 році померли батьки Джеми, і вона взяла на себе виховання своїх братів і сестер, ставши служницею в Лукка. Їй дуже хотілося стати черницею, але їй відмовили як занадто хворій (у неї був туберкульоз хребта). Тиха, врівноважена дівчина з неймовірним терпінням зносила смертельну хворобу; гаряче віруюча, вона була одночасно дуже релігійно дисциплінованою. Її духівник пильно стежив за дивними переживаннями Джемми, якими були багаті останні чотири роки її недовгого життя.
Через відречення і жертви в житті стала стигматиком і містиком. В 1899 р. вона получила стигми, в 1900 р. – рани від тернового вінка, в 1901 р. – від бичування. Свої діла жертвувала за людей, яким загрожувала небезпека, а також за душі в чистилищі. Вже з семирічного віку мала зв’язок з ангелами, Святими й бідними душами в частих видіннях, поривах. Однак з’являлись їй демони. В 21 рік отримала рани Ісуса Христа і піднялась до найвищого ступеня містичної єдності з Богом.
Живучи в бідності, Джемма стала широко відома своїм святим життям у місті Лукка, але вона не знаходила підтримки свого духовного життя, зустрічаючи зневагу і негативне ставлення до її видінь серед рідних і церковної ієрархії. На початку 1903 року Джемма захворіла на туберкульоз. Під час свого недовгого, але смертельної хвороби, вона отримала різні екстраординарні містичні явища. На початку Страсного тижня її здоров’я різко погіршився і вона померла в Страсну П’ятницю 11 квітня 1903 у віці 25 років.
Блаженна Кьяра Бадано
Кьяра була у своєму класі “Душею компанії”. Вона з радістю займалася спортом, співала, танцювала, до пізньої ночі гуляла з друзями. В 17 років її паралізувало, і вона віддала Богу все, сказав “Все – Тобі, Ісусе. Якщо Ти так хочеш, то і я так хочу”. В 18 років вона померла від раку зі словами “До побачення. Будьте щасливі, бо я щаслива”.
Джерело: The blessed images,
https://www.vaticannews.va/uk.html
Комісія у справах душпастирства молоді РКЦ
Повязані записи
