У монашій практиці чернець, щоб зробити щось важливе повинен взяти дозвіл у настоятеля. Це називається також благословенням, оскільки послух настоятелю належить до трьох обітниць, за допомогою яких чернець виконує Божу волю у своєму житті. Внаслідок таких видимих знаків християнська місія стає багатшою і йде назустріч спасенній надії майбутнього.
Світ, котрий сповнений багатьма чудовими різноманітними ідеями, які втілились у реальність, стає багатшим. Питання в тому, чи робить він багатшими людину? Не йдеться про гроші чи владу, а про наповнення нашого внутрішнього єства чимось справді достойним. Відносність змушує людину зрозуміти, що не існує простих відповідей на питання про добро і зло. Таким чином, питання добра і зла стає відтак постійним викликом. Справжня ж правдивість добра вимагає не лише поваги до знання, але й вірності йому тоді, коли даний світ перестає здаватись добрим. Чому це є важливо? У час мультикультурності численних суджень, виникає потреба бути впевненим, або хоча б пізнавати вибрану позицію блага, яке є цінним особисто для мене. Внаслідок цього стане ясно, що у конгломераті людських поглядів можливо досягти спільного знаменника.
Господь постійно діє у житті кожної особи. Хтось це відчуває, інші ще не знають про це, а окремі вдають, що не орієнтуються від кого все залежить. Святий Апостол Павло у листі до Римлян пише: «Невидиме ж його, після створення світу, роздумуванням над творами, стає видиме: його вічна сила й божество, так що нема їм оправдання (Рим. 1, 20). Невидиме стає прерогативою Бога. Тому, незрозуміле й відмінне треба брати на віру, але зрештою воно має бути реалізованим. Не просто дивитись на невидимі речі та пізнавати те, до чого кожен прагне різними способами. Це виявляється у зацікавленні паралельним світом, чарівними заклинаннями на зразок Гаррі Поттера чи віри у шосте чуття, яке має більшу силу ніж інші п’ять. Насправді, все набагато простіше: Господь показує нам свою любов (пор. 1 Ів. 4, 11-13), яка пізнається через щоденне вправляння, молитву і уважне читання Святого Письма. А Боже Слово відкриває для нас вже невидимі знаки Божої присутності у світі та у конкретній ситуації нашого життя. Правильний іспит сумління зможе показати особисту причетність до споконвічного задуму Творця.
Саме у тиші молитві можливо приглянутись до себе, своїх вчинків та мотивів, які ведуть кожного дорогою здобутків. Людина вимагає впевненості, Бог вимагає віри. Тому, серед багатьох подій і зустрічей непросто зразу помітити суть християнської істини. Часті роздумування над правдами віри зможуть не тільки наблизити до Бога, а й здобути Його благословення, яке дається для нашої підтримки; тоді робота чи звичайна прогулянка по лісі буде наповнена сенсом та легкістю, адже Господь завжди перебуває з людиною, варто лиш відгукнутися на цей поклик нашими вчинками віри.
Християнин – це не обов’язково той, хто шляхом практикування своєї віри досягає численних успіхів у соціумі. Навпаки, досить часто життя найкращих з християн приховано від очей світу, а якщо вони стають відомими, то це радше виняток ніж правило, й радше з великим запізненням, та й уявлення про їхній зовнішній вигляд часто виявляються спотвореними. Їм досить жити вірою як головною реальністю, що завжди є найактуальнішою, а її плоди, часто непомітні нам, не втрачають від цього своєї краси. Царство Боже твориться непомітно (пор. Лк. 17, 20); то тут, то там воно проявляється в несподіваних знаках.
Отож, людина у вирі подій та постійного руху вперед завжди шукає блага, яке б воно не було. У цьому пошуку необхідно бути наближеним до єдиного надійного пристановища, яке б давало міцну підпору у перспективі надії, тому Боже благословення є важливою складовою нашого існування. Воно, хоч дається невидимо, все ж діє у видимий спосіб, якщо уважно придивитися. Лиш благодаттю можна осягнути сутність речей. Без неї найпрекрасніші почуття і найвищі духовні можливості стануть лише перешкодою. Не варто брати приклад з тих людей, які міняють Божественні благословення на чуттєві потяги. Якщо Бог дає окремим людям найбільше, то це для того, щоб вони могли більше давати. Відповідно, Божа логіка твердить: якщо більше даємо, більше отримуємо (пор. Ді. 20, 35). Тоді відбувається процес духовного розвитку, поштовхом якого є Господня благодать.
Хтось колись сказав, що приємність – це щастя тіла; радість – це щастя душі. Тому, не варто вдовольнятися приємностями, які не зможуть наситити. Вдовольняймося радістю, яка має своє глибше коріння, що зроджується у душі. Попри різний настрій чи складні обставини, цінуймо те багатство, яким кожен є наділений. Будьмо вдячні Богові за отримані дари, які розширюють простір для наступних дарів та пам’ятаймо, що справжнє життя – це коли ти народжуєшся щодня у співпраці з Творцем.
бр. Яків Шумило ЧСВВ
Повязані записи
