Відсутність світла, свічі, багряні обруси і ніби заплакані ікони під темними рушниками. Такими декораціями стрічають нас храми в період Великого посту. Вже впродовж першого тижня, під час великого покаянного канону Андрея Критського, впродовж здавалося б нескінченної кількості доземних поклонів, відчуваєш, як болить спина, дерев’яніють ноги і руки.
Саме тому для багатьох час посту – період виснаження через важкі богослужіння, величезну кількість поклонів, відмову від м’ясних і молочних продуктів. Натомість у творах отців Церкви можна прочитати, що Великий піст – період «духовної весни». Невже виникає певний дисонанс? Адже весна асоціюється у нас з радістю, позитивними емоціями, сміхом; а тут тьмяні панорами, стишеність звуків, принишклі кольори. У темряві вечірніх богослужінь Великого посту ми зосереджуємо увагу на запалених свічках, розуміючи, що з їхнім вогнем передбачаємо світло Христового воскресіння. Відсутність світла і присутність темряви – не означає скорботу, сум, розпач, а це момент для самозаглиблення, адже кожен із нас потребує моменту особистої ізоляції, відмежування, молитви для певних внутрішніх підсумків . Під час одного із богослужінь Великого посту – Літургії Передосвячених або Ранішеосвячених Дарів бачимо, як священик, тримаючи у руках свічку та кадило благословляє вірних зі словами: «Світло Христове просвічує всіх». Отже, темрява необхідна, щоб відчути жагу світла, ніби пустеля, у якій є потреба оазису з водою. «Світло тихе святої слави безсмертного Отця небесного, святого, блаженного, Ісусе Христе, прийшовши на захід сонця, побачивши світло вечірнє, оспівуємо Отця, і Сина, і Святого Духа – Бога. Достоїн єси у всі часи оспівуваним бути голосами преподобними, Сину Божий, що даєш життя всьому світу, ради чого ввесь світ славить Тебе», – чуємо на Літургії Передосвячених Дарів. Власне, Великий піст, на мій погляд, забезпечує відчуття «тихого світла» – без надмірно яскравих кольорів, у принишклій палітрі призадуми. Зрештою, Пасха приходить після великої темряви, про що зазначає, зрештою Євангеліє, Пасха є символом благодатного світанку після Петрового відречення і Юдиної зради, після вмиття рук Пилатом.
Великдень символізує відчуття «тихого світла» у гармонії із легкими звуками від бігу жінок-мироносиць, що не вірять у почуте. Після глибинних роздумів у панорамі тьмяних кольорів і смутку приходить відчуття внутрішнього світла, тихого світла радості і умиротворення. «Нехай направиться молитва моя, як кадило, перед тобою, підношення рук моїх, жертва вечірняя», – ще один прекрасний піснеспів цього великопісного богослужіння. Відчуття «тихого світла» співвідноситься із внутрішньою енергією посту, зрештою із запахом «духовної весни», що містить у собі пахощі свічок, ладану, передчуття Великодня. Улюблений чеський богослов, Томаш Галік, коли говорить про діалог між атеїстами і віруючими, згадує останні миті Ісуса Христа на хресті: «Так виглядає людина і світ, якщо на нього впаде темна тінь хреста, – багато людей відчули це за певних історичних подій чи у годину свого життєвого випадку. Історія Євангелія і цей вид атеїзму пересікаються у момент Ісусового скрику на хресті: «Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?» Однак євангельське послання звучить так: це не єдина можлива перспектива, це не останнє слово. Це лише правда Великої п’ятниці, але після неї – по завершенні довгого очікування мовчазної Страсної суботи – настане світанок, котрий несе ще іншу звістку, не менш правдиву, – хоча багато хто цей світанок проспав».
Саме тому хресна смерть Христа, окрім болю і страждань, приносить надію і наче відчиняє нові двері для нашої душі, спробу розпочати щось знову і найважливіше – не проспати цей сенсаційний ранок Христового воскресіння, ранок «тихого світла», який здатний не лише розплющити наші внутрішні очі від тьмяності посту, але і запалити вогник Віри та Любові.
Тому бажаю всім нам гарної сорокаденної мандрівки з призадумою, тихою молитвою, роздумами!
Автор: Юліана Лавриш
Повязані записи
