Запах сатани – це не запах кадила. І якщо сьогодні все більше віруючих та пастирів не можуть розрізнити ці два радикально різних аромати, то ми справді сильно захворіли, і нам більше, ніж будь-коли, потрібен прихід Того, Хто є правдивим Світлом, – стверджує оглядач Opoka отець Ян П. Струміловський.
29 червня 1972 р., у свято апостолів Петра і Павла і водночас у дев’яту річницю своєї коронації, Святіший Отець Павло VI сказав шокуючі слова, які сьогодні особливо пригадують і коментують. Вони звучать так:
«Схоже, що через якусь шпарину дим сатани проник у Церкву. Нас оточують сумніви, невпевненість, проблеми, тривога, невдоволення, протистояння. Церкві більше не довіряють, але вірять першому язичницькому пророку, який промовляє у будь-якій газеті чи ЗМІ. До нього прислухаються, прохаючи про формулу справжнього життя. Не бачать при цьому, що саме ми є справжніми отцями та наставниками (…) Водночас такі ж види невизначеності існують всередині Церкви. Здавалося, що після Собору настане сонячний день для життя Церкви, але натомість настав день, повний хмар, день бурі, темряви, невизначеності».
Церква і анти-Церква
Ще більш радикально висловився кардинал Кароль Войтила в серпні 1976 року в Лос-Анджелесі: «Сьогодні ми стоїмо перед найбільшою конфронтацією, яку коли-небудь переживало людство. Я не думаю, що широкі верстви американського суспільства чи найширші верстви християнських громад усвідомлюють це повністю. Ми стоїмо перед остаточним протистоянням між Церквою та анти-Церквою, Євангелієм та його запереченням». Через багато років, у 1981 році, звертаючись до монахів і священників, які брали участь у І Італійському крайовому конгресі під назвою «З місією до людей у роках вісімдесятих», Папа висловився подібно:
«Треба реалістично визнати з глибоким і важким занепокоєнням, що багато християн сьогодні почуваються втраченими, розгубленими, невпевненими та навіть розчарованими. Ідеї, протилежні відкритій і завжди проповідуваній Істині, широко поширилися; справжні та очевидні єресі поширилися в догматичній і моральній сфері, породжуючи сумніви, плутанину і бунти; літургію спотворено. Занурені в інтелектуальний і моральний релятивізм, а отже, у вседозволеність, християни спокушаються атеїзмом, агностицизмом, морально підозрілим ілюмінізмом, соціологічним християнством без встановлених догм і без об’єктивної моралі».
Подібні твердження ми можемо знайти у кардинала Ратцінгера/Бенедикта XVI. Щоби не бути голослівним, досить згадати його діагноз внутрішнього розколу в Церкві, який особливо помітний на його батьківщині, про що він відкрито говорив в інтерв’ю Петеру Зевальду в 1996 році «Про християнство і Церкву на зламі тисячоліть».
Усі ці заяви вказують на те саме глибоко тривожне явище. Усі ці тексти були витлумачені чітко – вони вказували на вплив духу світу, плід секуляризації (лаїцизму), спробу за всяку ціну пристосувати Церкву до сучасної ліберальної культури. Усі вони мали на меті бути чітким і виразним попередженням. А для тих, хто постулює революційні зміни, вони мали стати приводом для роздумів, що ведуть до покаяння.
Однак, дивлячись на останні документи Учительського Уряду (Магістеріуму), ми можемо відчути певний шок. Якщо цей «фактичний розкол» у Церкві справді існує, якщо ми є свідками протистояння правдивої Церкви з анти-Церквою, якщо всередині світу та Церкви фактично стикаються дві сили – а цей діагноз не гіпотеза, але відображає реальний стан світу і Церкви – то справжня Церква все більше ототожнюється з тією ліберальною частиною.
Отже, здається, що ці застереження великих Пап дали дуже глибокий і навіть пророчий діагноз про поділ. Але ідентифікація фальшивої імітації та сил антихриста виявилися вже радикально відкинуті. Чи міг Іван Павло II чи Бенедикт XVI так помилятися? Чи вони помилково боялися цього мирського вітру, який сьогодні, здається, все більше визнається подихом Духа? Ці спостереження можуть здатися перебільшеними, але розгляньмо деякі проблеми більш детально.
Причастя на руку
Візьмемо, наприклад, питання причастя на руку. У 1970-х роках ця ідея була маргінальною та екстремальною серед невеликої кількості найпрогресивніших лібералів. Небезпечна ідея, з якою, як виняток, погоджувалися зі застереженням, що це загалом не найкраща думка (але щоб уникнути бунту чи розколу, можна зробити виняток і закрити на неї очі). Маси Божого народу несхвально похитали головами, коли почули про цю ідею. У нас на батьківщині років з десяток тому більшість католиків, почувши і зустрівши таку практику на Заході, з подивом та занепокоєнням казали: «що там ще придумають ці ліберали без віри?» І ось вам. Виявляється, що ці прогресивні ліберали, які не мають віри, є «вірним залишком», помазаним Духом, який героїчно протистоїть фарисейській більшості. І ті, хто обурювався тоді – а тим більше, хто обурюється сьогодні – є маленькою, закостенілою частинкою, позбавленою Духа.
Це ж стосується і питання причащання людей, які живуть у несакраментальних стосунках. На Заході ця ідея постулювалася десятиліттями. Коли вона почала з’являтися в широких церковних колах, більшість католиків знову з обуренням дивилися на «тих лібералів, які втратили віру». Навіть після повчання «Amoris Laetitia» цілі сонми богословів стверджували, що нічого подібного не могло статися і точно не станеться, бо така зміна була б зрадою. Раптом виявляється, що офіційна позиція Дикастерії доктрини віри схвалює цю неможливість. Знову ліберали виявилися святими і провидцями, сповненими Духа, а католики, які дотримуються Традиції, на жаль, Духа не мають.
«Пророцтво про благословення пар»
Саме так відбувається і з благословенням гомосексуальних пар. Близько двох років тому в розмові з друзями-священниками ми піднімали цю тему. Я песимістично прогнозував, що через десять років ми його офіційно затвердимо. Мої друзі сумнівалися в цьому «пророцтві». Зрештою, це було б занадто. І я, і вони були неправі. Я сказав, що це буде через десять років, а вони сказали, що це взагалі перебільшення. Виявилося, що ці течії, які ми в нашій розмові вважали небезпечними і доволі революційними, а тому нереальними, є подихом Духа.
Зрештою (вибачте за ці надто сміливі та саркастичні слова) виявляється, що Господь Ісус справді був першим комуністом, а Святий Дух – ліво-лібералом. Тільки одна річ у всій цій головоломці не підходить. Якщо розкол є очевидним і якщо натхненими Істиною виявляються саме ці ліберальні реформатори, то чому потрібно так наполегливо, навіть істерично, запроваджувати свої постулати, намагаючись довести, що змін насправді немає, що так завжди і було? Чому органи Ватикану доводять це в документах, які вони оприлюднюють, і чому це наполегливо виправдовується цілою групою католицьких теологів, які хочуть дотримуватися незмінного вчення? І чи не є такий крок центральним елементом виправдання змін, що відбуваються?
Перестати припудрювати
Якщо діагноз великих Пап останніх десятиліть є правдивим і якщо лише за кілька десятиліть ми бачимо такі радикальні зміни і таке швидке засвоєння цих змін, які «неможливо» здійснити, тоді дійсно настав час припинити припудрювати та виправдовувати ці зміни. Скоріше, зараз настав час відповісти на фундаментальні запитання: чи раніше Святий Дух помилково ототожнювався з Духом, що говорить через голос Традиції? Чи дух світу неправильно визначається, навіть Святим Письмом, як опозиційний до Духа Церкви? І чи справді ключем для того, щоб почути Святого Духа є якомога відкритіше слухання духа світу, оскільки він є насправді тотожний Святому Духу?
Запах сатани – це не запах ладану. І якщо сьогодні все більше віруючих і пастирів не можуть розрізнити два таких радикально різних аромати, то ми справді сильно захворіли і потребуємо як ніколи приходу Того, Хто є правдивим Світлом.
Про автора: Отець Ян П. Струміловський OCist – доктор догматичного богослов’я, викладач Вищої семінарії в Катовіцах-Паневниках. Він займається теологією краси, тринітарною теологією та христологією, а також теологічною теорією пізнання, особливо в екзистенціальному та естетичному аспектах, а також її зв’язками з сучасною філософією та емпіричними науками.
Також читайте: Єпископат РКЦ в Україні відреагував на скандальну декларацію з Ватикану
Благословення для всіх. Чи допомагає нова Декларація навернутись?
Deep Church? («Глибинна Церква?»)
Повязані записи
