Владика Степан Сус: “Лише тоді, коли маємо дар віри, — знаємо для чого жити”

Напевно,що кожен з нас, коли переживаємо свято св. Володимира  Хрестителя Руси-України, може застановитися над даром віри. Ми з вами є людьми віруючими, називаємо себе християнами і починаємо кожен день свого життя інакше,аніж ті, хто не вірить у Бога —  починаємо з молитви.  Важливо, те як ми дивимося на світ, на обставини, ситуації нашого життя. Ми свідомі того, що віра у Господа Бога справді допомагає  нам наше життя правильно проживати. Адже, зустрічаємо людей які є атеїстами, які не ходять до церкви, не моляться. Є спустошеними і розчарованими. Їх чимало у сьогоднішньому світі, у Європі таких є мільйони. Тих, які у якійсь мірі перестали вірити у Бога,втратили цей дар віри і загубилися.  Людина без віри дуже легко може заблукати у цьому світі. Я думаю, що кожен з нас зустрічав у тому житті людей, які заблудилися, збилися з правильної дороги, які відчувають справді порожнечу у житті. А чому ця порожнеча приходить? Тільки тому, що вони не знають, яким змістом наповнити своє життя. Адже його можна наповнити різними речами: потрібними і непотрібними. І дуже часто життя тієї людини, яка наповнює його непотрібними речами, а це означає: без віри, без добрих вчинків, без Бога, без правильної поведінки, схоже на життя людини,яка не знає для чого вона живе. І пізніше, якщо дасть Бог, прийде момент у житті, коли така особа прийде до церкви і скаже: “отче, а поясніть мені, будь ласка, у чому сенс мого життя?”. Це питання дуже класичне. Його ставлять  багато студентів, дорослих людей. Сенс є дуже простий, на перший погляд, —  це життя прожити. Кожен день прожити і все. Але, справді, хороший і зміст цього життя полягає у тому, щоб прожити його правильно. Прожити так, щоб нам ніколи не було соромно озиратися назад, на всі ці дні, які залишилися позаду. А хто не стидається? Той, хто старається жити правильно. Навіть, якщо і помиляється, робить щось не так. У разі якщо допускає якісь гріхи, то кається. І часто ці добрі вчинки, пізніше, перекреслюють помилки минулого. Маємо святого Володимира Великого, якого Церква сьогодні ставить нам у приклад. А це особа, яка мала різне життя: поганина і християнина. Але цей добрий вчинок, колись, багато століть тому змінив історію народу, багатьох людей. Навіть нас, бо ми прийняли Таїнство Хрещення, і стали зовсім іншими. Стали готовими не просто наше життя прожити, але пережити його правильно.

Наша віра у Господа Бога вимагає від нас вміти ділитися. Ділення вірою означає, що я не є скупий, а щедрий.  А як ділитися вірою? Це показувати добрий приклад. Бути християнами не лише номінально, але жити християнським життям. Не раз чули від багатьох людей про те, що хтось ходить до церкви, але живе як поганин.  Християнин —  це той, який не може жити лише зовнішніми речами, але його зміст життя, кожна сторінка його щоденності, має бути наповнена християнським змістом. Така особа, справді, може змінити світ, перш за все,свій власний світ, самого себе. Свою родину, дітей, внуків, співробітників і тих, хто є довкола. Світ завжди потребував і потребує добрих людей. Тих, які не бояться бути справжніми, самими собою, тих, які є справжніми ззовні і всередині. 

Важливо нам пригадувати тим, які втратили віру, або не практикують, пригадувати їм їхнє коріння, те, що вони є християни.  У Португалії я почув цікаву історію. Як наші люди, які працюють там, часто іспанським родинам, які перестали бути  практикуючими християнами, пригадують про світ віри. Іспанці кажуть про українців: “ваші люди — віруючі, так,вони приїхали сюди працювати, але ми від них вчимося того, що нас вчили дідо і бабуся: молитви, вони нам пригадали, що є Великий піст перед Великоднем, що є Таїнство Сповіді, що Святе Причастя — це є справді велика зустріч з нашим Богом, вони пригадали, що означає носити хрестик на шиї…” Віра—  це великий дар, який допомагає нам жити.  Цей дар не можемо купити у супермаркеті, але цим даром можемо ділитися з іншими і старатися ним користуватися кожен день нашого життя.

Ми, дорогі брати і сестри, молимося у стінах храму св. Володимира, якому вже 10 років. Цей храм, постав, справді як великий Божий Дар, як вдячність за Його доброту.І цей один храм, ці одні стіни,змінило життя багатьох людей. Тільки Богові відомо скільки людей тут покаялися у своїх гріхах, навчилися молитися, можливо,вперше зробили поклони під час Великого посту, скільки людей тут охрестилися і взяли шлюб, почали нове життя. Сьогодні молимося, як вдячність Богові, за дар цієї віри. Дуже легко у сучасному світі втратити Бога, виставити Його за двері нашого життя. Але ми стоїмо на молитві, щоби укріпити свою віру. Бо ми є свідками великої Божої любові, чуда, яке Бог робить у нашому житті.  Будьмо сучасними, але не виставляймо Бога за двері нашого життя. Будуймо наше життя так, щоб нам ніколи не було соромно.

Фото з особистої Інстаграм-сторінки Преосвященного Владики Степана