У сьогоднішньому євангельському уривку Ісус, звертаючись до своїх учнів, говорить про те, що з Ним має статися: «Оце йдемо в Єрусалим, і Син Чоловічий буде виданий первосвященикам та книжникам, і засудять його на смерть, і видадуть його поганам; і насміхатимуться з нього, плюватимуть на нього, бичуватимуть його й уб’ють, він же по трьох днях воскресне» (Мр.10,33-34). Але, не зважаючи на це, його учні продовжують думати про речі земні. Вони, які бачили, як воскресають померлі, як оздоровляються хворі і біснуваті, все ж продовжують думати про владу, мовлячи, зволь нам, щоб ми сиділи: один праворуч, другий ліворуч від тебе у твоїй славі. А Господь говорить про щось зовсім інше, а саме про служіння: «Бо й Син Чоловічий прийшов не на те, щоб йому служити, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох» (Мр.10,45). Про владу, як вміння послужити іншій людині, як вміння бути поруч, як вміння підтримати іншу людину, і, зрештою, як можливість переображати цей світ, розмірковує єпископ Курії Києво-Галицького Верховного Архиєпископства Владика Степан Сус:
«Сьогоднішня неділя наближає нас до свята Воскресіння Христового. Сьогоднішня неділя відкриває перед нами ще одну цікаву тему, яка турбує кожного із нас, – це тему влади. А це, відповідно, означає: мати владу, бути повновладним, посідати ті чи інші посади, виконувати ті чи інші обов’язки. Євангелист Марко відкриває нам діалог між Христом і учнями, які провели багато днів з Учителем, які бачили різні Його чуда, які слухали Його науки про Царство Небесне і про спасіння, але, які все ж таки не перестають дивитися на Нього, як на представника якоїсь політичної партії. В тогочасному суспільстві вони сприймають Христа, як лідера якоїсь політичної партії, яку Він має очолити, коли прийде в Єрусалим. І, навіть після цього, як Господь говорить про свою смерть, що Він прийде в місто, де Його зрадять і вб’ють, після чого розіпнуть на хресті, учні продовжують думати про владу.
Ми з вами неодноразово читали про те, що дай владу людині і будеш мати нагоду побачити, якою вона є всередині. Адже влада – це не лишень мати щось. Влада – це нагода показати себе, показати свої можливості, показати свій внутрішній світ, показати те, на що ти є здатний, що ти може у своєму житті залишити після себе. Який ти приклад показуєш іншим, наскільки ти вмієш використовувати те, що тобі довірили. Чи здатний ти дати раду і з цією владою, з цими обов’язками, які дає тобі життя. Кожний із нас, якщо подивитися на своє життя, має ту чи іншу владу, починаючи навіть з дому, починаючи з сім’ї. І так важливо, щоб ми цю владу, яку нам дає життя, яку нам довіряє суспільство, правильно використовували.
Однак Господь, відповідаючи учням на їхнє прохання, а хто ж там буде першим, хто і де буде сидіти у Царстві небесному, говорить про щось зовсім інше. Він говорить їм про інше. Він говорить про владу, як вміння послужити іншій людині. Господь говорить про владу, як вміння бути поруч, як вміння підтримати іншу людину. І найголовніше – про владу, як вміння контролювати себе. Бо кожен із нас, будучи християнином, отримав цю Божу ласку і благодать, отримав владу від Господа Бога над злом. Сьогодні апостол Павло нам пригадує, що «ви, що у Христа хрестилися, у Христа зодягнулися». Ми з вами, як люди віруючі, зодягнені у цю Божу владу, у Божу ласку і силу, що дає нам можливість мати владу над злом. Найбільше, чого боїться диявол, – це нашої з вами свідомості. Адже ми є сильнішими за зло, навіть в обставинах війни, в обставинах жорстокості, яку ми з вами бачимо, в обставинах, коли нам хочеться ненавидіти. Важливо пам’ятати, що Господь є справедливим суддею, який за добро нагороджує, а за зло карає. І так, як може покарати Бог, так не зможе жоден із нас. Так, як Бог може покарати зло, так не зможе ніхто із нас, але важливо, щоби ми перестали вірити в те, що зло може бути сильнішим за наше добро у цьому світі. І кожного разу, коли ми допускаємося якогось гріха, коли ми з вами не хочемо йти до Сповіді, то це, відповідно, є «плюсом» для зла. Багато людей колись казали: «Та я й так до церкви не ходжу, я й так буду в пеклі». Мати таку свідомість – це велика небезпека. Велика небезпека – це втратити віру у силу добра, у силу Божу, в те, що Бог є сильнішим за зло навіть тоді, коли зло переживає своє торжество, і нам видається, що Бог про нас забув, що Він залишив нас. Ми з вами, як люди віруючі, які зодягнені в Божу ласку і благодать, маємо не сумніватися в тому, що Бог переможе, що добро переможе, що переможе наше з вами вміння бути стійкими.
Час Великого посту – це шлях до нашої особистої перемоги у Таїнстві Покаяння. Коли ми з вами йдемо до Сповіді – це також перемога, це визнання своїх немочей, помилок чи прогалин. Перемогти гріх – це теж перемога. Адже найбільші битви і найбільші перемоги починаються з маленьких перемог. Те, що Бог дав владу мені, як християнину, дає можливість переображати цей світ навіть там, де зло його знищило, де зло розбило вікна, вбило дітей, знищило вулиці, посіяло страх і розбрат. Навіть у найтемніших місцях життя і цієї планети ми, як люди віруючі, покликані свідчити добро, показувати, що ми є з Богом. Сьогоднішня неділя – це неділя нашої з вами перемоги над всяким злом, над всякою ненавистю. І ця перемога починається із влади над собою, із здатності визнавати свої немочі і гріхи, із здатності каятися і бути іншими, тобто кращими і сильнішими. Бо, якщо ми поспілкуємося з нашими воїнами, які пережили різні обставини війни, то багато з них скажуть про те, що мати зброю в руках – це дуже добре, а мати якісну зброю – це ще краще, але, якщо ти у серці маєш Божий мир, якщо ти відчуваєш, що Бог є з тобою, то тоді ти здатний перемагати всяке зло. І для нас, як людей віруючих, важливо пам’ятати про цю силу, про цю ласку і благодать, про все те, що нам дає Бог. Нехай Господь усіх нас благословить».
Підготували Юліана Лавриш, Андрій Мандрика
Повязані записи
