19 січня християни східної церковної традиції відзначають свято Богоявлення Господнього. У народі ми часто змінюємо акценти у цьому дні, перекриваючи богословське розуміння банальним освяченням води. Про сучасне прочитання свята, духовний вимір і зв’язок зі щоденним Йорданом – у розмові з єпископом-помічником Львівської Архиєпархії УГКЦ Преосвященним Владикою Володимиром (Груцою).
Преосвященний Владико, у західній і східній традиціях свято Богоявлення є відділеним від Різдва, чого не було, наприклад, у перших століттях християнства. Чому так сталося?
Мабуть, варто дивитися з історичної перспективи – всі богословські моменти свідчать про відкуплення християнства, навіть якщо ці свята є розділеними. Про спорідненість свят Різдва та Богоявлення надалі свідчить однакова структура богослужінь цих празників. Воплочення Ісуса Христа, Його хрещення, а також Воскресіння – це одна єдина таємниця. І не має значення, чи ці свята присутні разом в календарі, чи ні, бо, приймаючи Ісуса Христа у Таїнстві Євхаристії, ми завжди святкуємо «Різдвяні свята». Церква не лише відділяє Богоявлення від Різдва, але, скажімо, Обрізання Господнє, щоб насвітлити і представити цей празник з різних перспектив, представляючи глибший духовний вимір цієї чи іншої події. Христос приходить хреститися до Івана, коли Йому виповнилося 30 років – це презентує певні етапи людського життя, бо дитина народжується, пізніше стає самостійною, розпочинає свою діяльність. Церква вказує на те, що Ісус Христос є солідарний з людиною. Спочатку Він народжується немовлям здавалося б для чого, щоб Його ніхто не боявся. Минає 30 років біблійного мовчання та приготування, тоді Ісус йде на хрещення до Івана. Тобто всі наші свята, починаючи від Різдва, не мають хронологічного виміру, йде мова про те, чи будуть ці свята для мене особистими святами? Тому, підсумовуючи, можу сказати, що таке розділення свят – це насамперед показ різних періодів життя Ісуса Христа і цієї солідарності Бога з людиною на кожному етапі її життя.
Ще одна особа, яку бачимо на Йордані, – Іван Хреститель. Чому саме цю людину Господь обирає для такої місії?
Ми можемо ці події дещо хронологічно випередити. У Євангелії написано, як Христос обирав собі своїх учнів. Тобто вибирав тих, кого хотів (пор. Мр. 3,13). На той час Іван Хреститель також був авторитетом, міг би провадити свою релігійну діяльність, але він у покорі каже: «За мною йде Той, кому я не готовий розв’язати шнурків на сандалях» (Мр, 1,7). Люди приходили до Івана хреститися. Тоді ми можемо спитати: чого він хрестив? В ім’я кого? Зокрема, мене це запитання завжди цікавило. Думаю, що цей процес символізує покаяння, наскільки людина хоче бути моральною і чинити добрі вчинки. Кожен завжди хоче бути щирим, але не завжди йому це вдається. Так люди приходили до хрещення, яке називали Івановим. Також Ісус прийшов до Івана охреститися, хоча не мав в цьому потреби, але хоче бути солідарний з людиною на її дорозі покаяння. Ми хочемо змінити свій спосіб життя. У грецькій мові маємо вислів «метанойя», що означає «зміну», «зміну мислення». Тобто – я хочу внутрішньої переміни, виходу на новий етап. А саме – перемінити спосіб власного життя. Господь хоче показати, що є солідарний з людиною, тому йде у йорданські води, щоб залишити там наш гріх.
Хрещення є одним із семи таїнств, присутніх у Церкві. Матеріальна форма цього таїнства – це вода. Чому саме вода є ключовою у розумінні цього процесу?
Ми можемо поглянути на воду, як на хімічну сполуку, визначити її властивості. Вона має на меті очищувати наше тіло; окрім того, у ній – компоненти життєдайності. Можемо жити без їжі, проте без води – ні. Навіть, вказуючи на цей вагомий аргумент життєдайності води, ми переходимо у внутрішню духовну площину, яка спонукає до прощення, до відпущення гріхів, до духовного життя.
У нашому народі свято Богоявлення найчастіше називають Водохрещею, Йорданом. Знову-таки акцентуючи увагу на воді, замість розуміння богословського контексту – об’явлення Бога людині у трьох особах. Тобто люди зазвичай розуміють, що у цей день варто піти до храму, посвятити воду, інколи стрибнути в ополонку, натомість не бачачи найважливішого. Як повернути правильні контексти празника?
Людина часто хоче зробити щось швидко і невідкладно. Йорданська вода не має такої магічної сили, яка у певний момент перемінить життя. По-перше, коли ми розглядаємо приготування до свята, людина може бути настільки заглибленою, що забуває про Того, Хто дарує це свято. По-друге, людина не може в одну мить змінити своє життя. Так, вона може дати йому новий напрямок, бо був якийсь переломний момент, можливо, людина зійшла з доброго шляху. І вона знову мусить повернутися до правильної дороги. Є такий типовий вислів: «У мене вдома негаразди – прийдіть освятіть хату». Злагода у домі залежить від того, хто там живе. Саме приміщення – вікна, двері не можуть бути поганими, лише якісними чи неякісними. А от саме людина задає певний тон і гармонію у цьому будинку. Якщо візьмемо глибше, наприклад, замислимося про Євхаристію, то це залежить, наскільки ми прагнемо впровадити Бога у своє життя. Так, освячена вода нам допомагає. Зокрема, на обряді йорданського водосвяття кажемо, що причащаємось нею, споживаємо її для зцілення душі і тіла. Служачи душпастирем, бачив ситуацію, коли люди намагаються першими набрати освячену воду з резервуарів. Я тоді порадив: «Почекайте у храмі, коли ті, хто найбільше бажають набрати, наберуть, а ви прийдете вже без черги. Краще 5-10 хвилин помоліться у храмі». Коли ми освячуємо щось, – квартиру, автомобіль, предмети релігійної атрибутики, маємо концентрувати увагу на молитві. Саме вона освячує. А вже вода – це відображення нашого життя, нашої молитви.
Сьогодні ми маємо багато можливостей – доступ до будь-яких інформаційних центрів, але важливі і прості речі, мабуть, все ж залишаються поза нашою увагою. Як прочитувати сюжети Йордану у сучасному вимірі?
Змінюється час, проте людина залишається незмінною. Варто взяти Євангеліє, яке читаємо у цей день і просто ще раз перечитати. Тоді ж спитати, що промовляє цей текст до сучасної людини, до мене? Бо Боже Слово – це не газета, тижневик, який ми один раз читаємо і викидуємо. Отож на Йордані Бог засвідчує, що Йому подобається стиль життя Сина, називаючи Його улюбленим. У такі моменти можемо пригадати собі наше особисте хрещення. Звичайно, ми його не пам’ятаємо, але коли переглянемо альбоми з фото, можемо ввійти у спогади. Саме у цю мить єднання з Церквою Господь також промовив до нас: «Ти – мій син улюблений чи моя дочка улюблена». І ось, що змінилося з того часу? Наскільки я через спосіб життя втікаю від Божої Любові, наскільки наближаюсь? Різдвяний час – це споглядання на життя Ісуса-Немовляти. Дитина – щира, проста, вона довіряє старшим. Ми можемо цього у неї навчитися. Отож через той стиль життя Божого Сина, який подобається Господеві, ми пригадуємо своє власне життя, бо ми є вибраними для певної місії і, властиво, є також руками, очима і руками Бога в світі.
Владико, ми говоримо про Йордан як момент і процес очищення. Що варто робити для того, щоб віднаходити свій щоденний Йордан: відновлювати серце, силу, дух?
Маємо спитати себе, який є світ у моєму серці, як ми бачимо його? Якщо я живу у єдності з Богом, то цей світ для мене є чудовим, створений моїм Творцем у найкращий спосіб. Питання у тому, що ж зробила людина з тим світом?
Ми перебуваємо завжди перед вибором. Є дуже проста справа: якщо я обираю Бога, то дотримуюсь певних речей, хоча це, безумовно, складно і непопулярно. Неможливо жити подвійним життям. Якщо я живу з Богом, то відкидую інші спокусливі пропозиції. Вважаю, дуже гарним прикладом є стиль життя Пресвятої Родини. Йосиф і Марія після повернення до Назарету наче зникають із сторінок Євангелія, входять у тінь, засвідчуючи, що буденне життя – це життя з Ісусом. Не потрібно чекати сенсацій! Якщо би сьогодні Христос об’явився у центрі Львова, гадаю, що зійшлися б журналісти, провели б прес-конференцію, але після того нічого б не змінилося. Два-три дні рясніли б соціальні мережі, веб-ресурси, опісля все б затихло. Ми як жили до того, так і продовжували б жити. Тобто наше життя є буденним, але це не означає, що ми маємо також радіти на щодень. Був такий пасторальний випадок, коли люди зустрілися і довго розмовляли між собою. Коли їх спитали, чи ви собі сказали, що одне про одного думаєте, то люди відповіли: «Та ні, ми до такого не допускались». Часто думаємо, мовляв, коли я скажу про іншого все, що думаю, то можу почути багато негативу у власну адресу. Насправді, ми дуже багато доброго не зауважуємо. Тому треба зауважувати позитив в житті та мати відвагу про нього говорити. Отож ця вифлеємська проща продовжується. Буде момент, коли вифлеємська зірка буде перекрита темрявою Страсної п’ятниці, але після цього настане великодній ранок, і життя назавжди переможе смерть!
Розмовляла Юліана Лавриш
Повязані записи
