Сьогодні, 2 серпня, Церква вшановує пам’ять пророка Іллі. Ілля був незвичним старозавітнім пророком. Зрештою, таким, як всі, адже пророк дивиться на світ не людськими очима, а Божими. Для людей – це чудотворець і химерник, для Церкви – вірне чадо. Зрештою, це і є ще одна риса святості – бути не таким, як інші у певний часовий проміжок, щоб не втратити свою актуальність на цілі епохи.
Святий пророк Ілля ще у старозавітному часі творив чудеса, які згодом творитиме Христос, – помножував їжу, воскрешав мертвих, боровся з поганством. Ілля був беззаперечним авторитетом для багатьох. Зокрема, коли Христос помирав на хресті, то чимало очевидців Його смерті казали, що «Він Іллю кличе». Або ж у часі Преображення, на горі Таворі, апостол Петро пропонує звести три намети – для Христа, Мойсея та Іллі. І саме, мабуть, у святі Переображення, коли Господь показує велич своєї Любові і Світла, ми бачимо цього химерного пророка, адже він був передвісником великої Божої слави.
Іллю можна назвати одним із найтаємничіших пророків. Як свідчить «Житіє святих» батькові пророка – Саваху перед народженням сина приснився сон, що якісь мужі розмовляють з маленькою дитиною, сповиваючи її вогняними пеленами і годуючи вогнем. Батько назвав сина Іллею, що означає «Бог – це сила». До речі, з дитинства пророк Ілля завжди асоціювався у мене із вогнем. Храм моєї бабусі, у якої я часом залишалась на літніх канікулах, названий на честь цього пророка. Пам’ятаю, що часто на тетраподі стояла ікона, на якій Ілля сидить на вогняній колісниці і прямує до неба. У нашому людському вимірі часто вогонь містить абсолютно негативне значення – ця стихія асоціюється з війною, пожежею, пошкодженням і збитками. Натомість у Святому Письмі вогонь символізує яву Божої слави. Про це чітко читаємо у старозавітному тексті на прикладі пророка Мойсея. Або ж пригадуємо день П’ятдесятниці, коли Святий Дух сходить у вигляді вогненних язиків.
Пророк Ілля намагався привнести у свій народ іскру вогню примирення. Він гірко побивався над відступництвом ізраїльського народу від віри Богові. Спочатку намагався донести Господнє слово, попередити про гріх і кару, проте його не послухали. Тодішні правителі Ахав та його дружина Єзавель, а також пізніше Ахазія гірко розплатились за поклоніння поганському божку Ваалу. Коли Ілля у розпачі сорок днів мандрував до гори Хорив, де поселився у печері і сумував над відступництвом свого народу, то враз надійшла чорна хмара з громами і вогнем. Коли минула буря, Ілля побачив Господа. Тоді зазначено у книзі Царів: «Це знак, що не в громі гніву, не у вогні кари, а у тихому вітрі милосердя ховається сила Божої всемогутності» (1 Цар. 19, 21). Коли я читала ці рядки, то чомусь пригадала оповідання Рея Бредбері «Усмішка». У тексті – фантастичний прогноз на майбутнє, коли люди новoї ери знищуватимуть світові надбання, зокрема твори мистецтва, культури. Головний герой перебуває на публічному знищенні Джоконди Леонардо да Вінчі. Хлопець не погоджується із загальним вандалізмом, з метою збереження хоча б невеликої частини великого мистецького скарбу у юрбі він схоплює клаптик шедевру у долоні і швидко біжить додому. Коли юнак розтиснув долоню вже вдома, подалі від тих, хто міг знищити і цей клаптик, він бачить, що йому вдалося вихопити найцінніше – усмішку Джоконди. Безумовно, це доволі несумісне порівняння, але тодішній народ Ізраїля не міг розпізнати цю усмішку Бога у легкому вітерці. Бога, який не карав і не знищував, а любив!
Святий пророк Ілля у вогняній колісниці помандрував на Небо. Згідно із переданням святих Отців він повернеться перед Страшним судом. Святого пророка почитають і до сьогоднішнього дня. Наприклад, у Палестині є чимало місць, пов’язаних із святим Іллею. Любили святого і у Київській Русі, наприклад в дохристиянські часи, перед хрещенням княгині Ольги, перша Церква у Києві була віддана під патронат пророка Іллі.
Нехай полум’я Божої слави супроводжує і наше життя, наповнюймо серця теплом і ділімося ним з іншими. Нехай іскри правди і справедливості, за які боровся пророк Ілля, будуть для нас вогнищем примирення, Любові і милосердя.
Юліана Лавриш