Чесно кажучи, дуже не хотів писати цей текст. Не тому, що він непотрібний чи тема погана. Ні. З двох інших причин: по-перше – Синод Єпископів УГКЦ, Церкви вірним якої я є, регулярно видає свої звернення з приводу виборів, власне ці звернення від імені Синоду підписує Глава і Отець Церкви – Блаженніший Святослав, і ті, хто ходить у храми завжди мають нагоду їх почути у неділю перед виборами, оскільки всі отці-парохи на всіх Літургіях мають обов’язок ці звернення зачитувати, а по-друге – це те, про що чи я чи Василь Федорович Кметь вже говорили, коли ми з колегами мали можливість презентувати «Велич» журналістам. Тоді говорилося про те, що у нашій країні без жодної підготовки і спеціальних знань кожен впевнено вважає себе експертом у царині політики, релігії, естради й футболу, і сидячи на кухні, чи ще гірше у фейсбуці, направо-наліво видає масу «експертних висновків» із вказаних тем. А оскільки тема поведінки християнина в час виборів поєднує в собі одночасно і політику і релігію, то автор ризикує потрапити під зливу критики горе-експертів. Проте… Спробуємо…
Отож – питання вибору. Воно таке ж древнє як і сама людина. Давши людині розум і вільну волю, Творець одразу ж наділив наших прародичів правом вибирати. Власне у можливості вибрати і виражається чи не найвищий прояв Любові Господа. Ця любов виражається у Вільній Волі, яку Господь дав людині, в тому числі й у можливості вибирати. Але справжня свобода завжди є нероздільно поєднана із відповідальністю. Вона ні в якому разі не є і не може бути волюнтаризмом, вседозволеністю, сваволею… Дерево пізнання добра і зла не було обведене муром чи ровом, до нього не був під’єднаний електричний струм, його не охороняли злі собаки. Його охороняло одне Боже слово «не їжте, бо помрете»… Але вибір був за людиною і людина його зробила. В Латинському богослов’ї є навіть цілий напрямок сотеріології, котрий називає цей вибір Адама і Єви «felix culpa» – «щаслива провина», мовляв, якби вони не згрішили – в світ не прийшов би Спаситель. У всякому разі вони зробили свій вибір і Бог цей вибір прийняв. Одночасно наступила відповідальність за нього: вигнання з раю (що було не найгіршим) «Кара за гріх-смерть…» (Рм.6,23). Таким чином можемо зрозуміти, що Господь настільки глибоко поважає своє творіння, що завжди приймає рішення і дії, які це створіння-людина чинить. При цьому Господь, як чесний і нелукавий Батько, наперед говорить про відповідальність і наслідки, котрі наступлять після того чи іншого вибору. Найяскравіше це можемо побачити у Старозавітній Книзі Второзаконня. Коли ішлося про укладання Синайського Союзу Бог нікого ні до чого не силував. Він просто представив дві альтернативи. Представив дуже чітко і сильно: «… життя і смерть поставив я перед вами, прокляття і благословення. Вибирай життя» (Втор.30,19)
Дві альтернативи на вибір. І жодного тиску. Бо Господь любить своє творіння – людину і довіряє. А оскільки довіряє, то обов’язково поважає вибір особи котру любить. Але ще і ще раз нагадує про те, що тоді вже не він, а сама людина є відповідальною за наслідки власного вибору.
Тому насправді Бог, котрий любить кожну людину не ненавидить грішників. Він всіх їх любить, всім їм бажає добра, і всім їм дає право бути свобідними у виборі абсолютно всього. Він лише попереджає, що один із виборів веде до «благословення» і «життя», а інший – до «прокляття» і «смерті». Саме тому Він, устами апостола Павла сказав, що певні категорії людей «царства Божого не успадкують» (IКор. 6, 9-10). Не тому, що Бог поганий, а тому, що вони зробили вибір на користь певного стилю життя, а не на Його користь.
Тому й Церква завжди закликає бути відповідальними за своє майбутнє. Адже саме завдяки виборам ми можемо щось поміняти в політичній ситуації. Пенсіонери ходять на вибори «бо так треба», бо їх так виховали в Радянському минулому, і це виховання гарно ілюструється фразою «тільки спробуйте не прийти». Фрази «це нічого не змінить», «не голосуватиму за цього\цих кандидатів» бо він і так не пройде», «не піду на вибори, бо я нічого не вирішую» якраз і формують ту ситуацію, коли країною починають керувати негідники. Майдан стояв саме проти цього. Проти того, щоб хтось щось вирішував за нас чи без нас… Навіть два Майдани. Українці збирались на Майдан саме тоді, коли їхній вибір намагались підмінити. У 2004-му коли намагались просунути в Президенти не того, за кого більшість людей проголосувала, а в 2013-му коли все той же «не той» за нас вирішив з ким нам інтегруватись, а з ким не слід. Саме коли крали наш вибір, ми виходили на Майдани. Тому, щоб наш вибір не вкрали, потрібно піти і зробити його самостійно. А якщо потрібно, то й захищати його.
У цьому контексті спливає ще одна наша дуже негативна національна риса: вміння дуже швидко «зачаровуватись», возводити когось або щось в кумири, а потім так само швидко в цьому комусь або чомусь «розчаровуватись». А щоб цього не було треба усвідомити те, що Бог сказав Адамові з Євою і те, що він повторив Ізраїлю на Синаї: Вибір за Вами! За вас його ніхто не зробить! В тім і справа, що ми звикли, що хтось має щось зробити за нас: мовляв ми в 2004-му вистояли на Майдані президентство для Ющенка – все, тепер він нам Месія, він має все робити, а ми можемо сидіти склавши руки, ми ж на майдані стояли… Те саме і в 2013-14 рр. Ми стояли на Майдані, цього досить, а далі робити наше життя кращим мають Президент і Прем’єр… Ні! За наше життя відповідальні лише ми! І тільки ми повинні робити його кращим щохвилини й щосекунди! Бо за нас ніхто нічого робити не буде. А якщо ми відмовимось вибирати, а хтось вибере за нас, то не нарікаймо, що нам погано живеться. Не йти на вибори – це теж вибір – вибір бути ошуканим… Тому – вибираймо!
Володимир Мамчин
Повязані записи
