18 жовтня 2016 року у Львівській торгово-промисловій палаті відбувся тренінг для підприємців та HR-менеджерів «Корпоративна соціальна відповідальність бізнесу. На прикладі адаптації внутрішньо-переміщених осіб та біженців». Організаторами тренінгу стали Львівська торгово-промислова палата та Центр міжконфесійного та міжрелігійного діалогу «Лібертас». Під час цього заходу я познайомилась із надзвичайною дівчиною, яка особисто мені асоціюється із серцем Грузії – Русудан Бадріашвілі. Героїня нашого матеріалу багато подорожує, а також працює з біженцями, переселенцями. В ексклюзивному інтерв’ю «Духовній величі Львова» ми поговорили про спільні проблеми Грузії та України, духовні цінності наших держав, про людей, які втратили свої домівки, а ще – про міжрелігійний діалог як основу людяності.
– Русудан, розкажіть, будь ласка, що спонукало Вас відвідати Україну, зокрема Львів?
– За освітою я психолог, цьогоріч закінчила бакалаврат. Той однорічний досвід роботи з біженцями та переселенцями, який я свого часу отримала у Грузії, був для мене надзвичайно важливим. А до Львова я приїхала, щоб зрозуміти вашу позицію, побачити, як ви долаєте труднощі, пов’язані з цією проблемою, мені дуже цікаво осмислити міжнародну позицію різних країн щодо проблеми біженців та переселенців.
Моя мама – психіатр, вона іноді працює в Україні, часто розповідає українцям про грузинський досвід роботи зі створення різноманітних центрів підтримки біженців, переселенців тощо. А місяць тому делегація з України (Києва, Львова, Дніпра) відвідала наш Psycho-Social Rehabilitation Center «Tserovani» (Центр психологічно-соціальної реабілітації) у Тбілісі. Знайомство з людьми з України породило бажання відвідати вашу країну як волонтер. Не відкладаючи це рішення у довгий ящик, – ось я тут – в Українському католицькому університеті, в Центрі психічного здоров’я та травматерапії «Простір надії». Тут роблять дуже важливу роботу, зважаючи на події у країні. Я і раніше чула, що УКУ – один із найкращих прогресивних університетів в Україні, та навіть не уявляла наскільки він особливий: багато відкритих до змін та пошуків, дружніх студентів та викладачів разом йдуть до спільно поставленої мети. Тут я познайомилася з технологією вирішення соціальних конфліктів – форум-театром; відвідала цікаві лекції закордонних лекторів; тренінги про адаптацію постраждалих від воєнних дій до нових умов життя; загальноуніверситетські літургії та багато іншого.
Я рада, що обрала Львів для своєї подорожі. Це справді – дуже красиве місто із самобутньою культурою. Ця подорож тільки утвердила моє прагнення стати більш незалежною, пожити самостійно. Тому для мене дуже важливо – бути тут.
– Проблема переселенців для Україні наразі дуже болюча та, будемо чесними, її не завжди просто вирішити. Яким чином відбувається Ваша робота з біженцями, переселенцями у Грузії?
– Як Вам відомо, у 2008 році у нас тривала війна, наслідками якої, зокрема, стала велика кількість переселенців (з Південної Осетії та Абхазії), втрата певних населених пунктів, втрата людьми своїх будинків, і що найсумніше – рідних. Звісно, наш уряд зорганізував нове поселення для постраждалих, де всі будинки спершу були однаковими. Це доволі депресивне місце на початках, сьогодні, проте, стало набагато красивішим. Всі люди в цьому поселенні живуть разом, там діє безкоштовний Psycho-Social Rehabilitation Center «Tserovani» (Центр психологічно-соціальної реабілітації). У рамках Центру працює мультидисциплінарна група: психологи, психотравматологи, лікарі, соціальні працівники, волонтери тощо. Ми практикуємо групову терапію, індивідуальну терапію, різноманітні тренінги, а також організовуємо різнопланові події для мігрантів – культурні заходи, акції щодо охорони здоров’я, зустрічі з обговорення проблеми залежностей (наркотичної, алкогольної тощо). Спочатку для біженців, переселенців було важко приходити до нашого Центру через проблеми, пов’язані із довірою, через неусвідомлення самої наявності тих, уже задавнених, проблем. Проте, потім вони почали поширювати інформацію про наш Центр, про його ефективність, про ту допомогу та консультації, які можна тут отримати. Але, на жаль, наш Центр наразі не працює, оскільки ми не маємо відповідної фінансової підтримки, питання його функціонування сьогодні вирішують.
– Яке ставлення до біженців, переселенців у Грузії? Чи важко їм інтегруватися у нове оточення та як відбувається комунікація у цій ситуації?
– Спільне проживання людей-переселенців, з одного боку, сприяє збереженню їхньої ідентичності, адже вони мають свої територіальні традиції та культуру. Але насправді процес їхньої інтеграції не є простим, це дуже болюче питання. На жаль, сьогодні в Грузії подекуди побутують певні стереотипи щодо цих людей. Наприклад, матері можуть сказати своїм дітям, аби не гралися із «цими травмованими дітьми». З іншого боку, часто й біженці кажуть: «Я мігрант, знайдіть мені роботу», перебільшуючи свою «роль жертви», яка не дозволяє їм розпочати нормальне життя. Але це лише окремі випадки.
– Якими є найбільші труднощі у роботі з переселенцями та біженцями особисто для Вас?
– Найважче для мене бачити стан людей, які сподіваються та готові хоч негайно повернутись до своїх домівок, дуже очікують опинитись у вирі звичного життя, і тому не можуть жити «тут і сьогодні». Можливо, одного дня ми повернемо свою землю назад, але наразі дуже важливо для них розпочати нове життя, працювати і перестати терзати себе щохвилинними думками про повернення назад. Крім того, важко усвідомлювати, що для них немає робочих місць. Це велика проблема Грузії, адже наша країна небагата, і не так просто знайти роботу, а для біженців, переселенців ситуація є ще гіршою, бо змінивши звичні умови проживання (наприклад, сільську гірську, лісову місцевість), які відповідно й диктували можливості певного працевлаштування, у нових умовах життя ці люди не можуть знайти себе, повноцінно займатись господарством, а відтак починають випивати, вживати наркотики тощо. Цікаво, що жінки у таких умовах стали сильнішими, адже жінки більш мотивовані, аніж чоловіки.
– Які Ваші враження від почутого на тренінгу «Корпоративна соціальна відповідальність бізнесу. На прикладі адаптації внутрішньо-переміщених осіб та біженців»? Як зможете використати цей досвід у грузинському контексті?
– Під час заходу ми багато уваги приділяли економічним та бізнес-аспектам, пов’язаним із біженцями. Грузія – маленька країна. Образно кажучи, всі знають один одного. Однак, знайти робочі місця важко у будь-якій частині Грузії, зважаючи на економічні питання, конкуренцію тощо, та безвідносно до наявності біженців, страх втратити роботу, фактично, притаманний всім.
Ми маємо біженців з Південної Осетії, Абхазії, і навіть цього року прийняли біженців із Туреччини. Вони не руйнують країну, не роблять поганих речей. Вони мають посттравматичний стрес, переживають багато труднощів. І це нормальна реакція для них – бути наляканими, депресивними, відчувати себе загубленими. Проблема полягає у тому, що ми, на жаль, не можемо допомогти всім. А тренінг дав певні ідеї, як можна інтегрувати проблему біженців у корпоративну відповідальність бізнесу. Тобто потрібно працювати, чи вірніше співпрацювати і з підприємцями, аби спільно вирішувати важливі нагальні проблеми у суспільстві. У єднанні – сила.
– Якою є роль духовних лідерів в сучасній Грузії, насамперед, якщо ми обговорюємо питання біженців, переселенців?
– В Грузії більшість людей (понад 80%) є православними християнами. Наша релігія та віра є дуже важливими для нас. У поселеннях переселенців є велика церква – важливе духовне місце для людей, адже вони частіше та охочіше ходять до церкви, розмовляють із духівниками, аніж із психологами, це передусім стосується і біженців, переселенців. Попри наше бажання співпрацювати із духовенством, на жаль, воно не завжди готове до цієї комунікації. Деякі з них дуже допомагають, і разом ми робимо важливу працю, проте, здебільшого, священики не вірять у психологію. Хоча вплив духовенства не можна недооцінити, адже тим молодим людям, залежним від наркотиків або алкоголю, вони насправді допомагають долати багато труднощів. У храмі ті, хто відмовляється йти до психолога, не розуміючи необхідності таких консультацій, знаходять відкрите і доброзичливе спілкування, певний мир, спокій, натхнення тощо.
– Скажіть, будь ласка, наскільки потужною є роль російської релігійної пропаганди у Вашій країні?
– Сьогодні в Грузії вплив Російської Православної Церкви не настільки вагомий. Згадати хоча б Радянський Союз, який усіма можливими маніпуляціями намагався зламати нашу віру. У ті непрості часи було важко відвідувати церкви, молитись тощо. Але грузини є християнами з 4-го століття. Впродовж століть ми вели боротьбу і з мусульманами, щоб не втратити нашу релігію – частину національної ідентичності, а тепер ми – вільні люди, і великий вплив на наше духовне життя має Грузинська Православна Церква.
– Чи важко Вам як психологові будувати діалог та співпрацю із представниками різних релігій?
– Для мене не важко знаходити спільну мову із представниками різних релігій. Я виросла у дуже толерантній родині. Мій батько – спеціаліст у світових релігіях: він викладав і зараз інколи викладає в університетах буддизм, зороастризм, вчення Корану, інші релігії тощо. Я, на жаль, не спеціаліст в цьому питанні. Моя мама завжди каже, що чим більше ти знаєш, тим цікавішим є світ. Я люблю людей, поважаю їхній вибір, їхні релігії. До слова, наша столиця Тбілісі завжди була толерантною, тут завжди були православні, католицькі Церкви, синагоги, мечеті тощо. Люди іншого віросповідання мали і мають місце для молитви, і нема ніякої агресії. Проте, звісно, є певна категорія людей, які кажуть, що вони православні християни, і їм не потрібні інші релігії. Найголовніше – що ми живемо поруч і поважаємо одні одних. Для мене ключова істина – повага один до одного, співчуття. В кожній релігії є правда, любов і доброта.
– Які ще країни Ви відвідали, і чи мали подібний досвід, як в Україні?
– Так, мені довелося побувати у різних куточках світу і мандрівки мої не обов’язково були пов’язані з проблемою біженців. Згадую 2 місяці, які я провела на Шрі-Ланці, де також зустріла людей, які втратили свої домівки через катастрофи. На подвір’ї лікарні, яке було місцем для молитви, стояла унікальна статуя, один бік якої був присвячений для моління християн, другий – для буддистів, третій – для мусульман, і ще один – для індуїстів. Тобто всі люди – представники різних релігій – моли можливість молитися разом. Це було неймовірно і незабутньо!
– Якими є Ваші плани на майбутнє?
– Планую багато подорожувати, побачити інші країни, міста, зустріти нових людей, отримати багато знань і досвіду, познайомитися з різними точками зору на вирішення тих проблем, які є спільними для різних народів і в усі часи. Вірю, що ці подорожі допоможуть також «пізнати, знайти саму себе», адже тільки пізнавши себе, психолог зможе бути корисним іншим. Ще я хочу продовжувати навчання у галузі психології, допомагати людям і зробити багато хороших речей в своїй професії, долучатися до творення позитивних змін у своїй країні.
Підготувала Лідія Батіг
Фото: особистий архів Русудан Бадріашвілі
Повязані записи
