У Євангелії від Марка можна натрапити на такі рядки: «І казав Він до них: ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте». Священик УГКЦ о. Михайло Фенканін навчився доносити людям із вадами слуху молитву і таке для них потрібне й раніше незнане Боже Слово.
І тепер мріє зробити так, щоб вони почувались комфортно не тільки на спеціальних богослужіннях, а і в повсякденному житті.За походженням полякЯ походжу з північної частини Польщі, з міста Битів. Але у 2014 році вирішив вступати до Львівської духовноїї семінарії. На четвертому курсі я потрапив до англомовного табору католицького університету, і там зустрів священика, що правив богослужіння для осіб з вадами слуху. Мене це дуже зацікавило, і я вирішив дізнатися чи можуть чути слово Боже люди, які мають проблеми зі слухом в Україні. І коли дізнався статистику, то вирішив, що мушу цим зайнятись. Я почав писати на цю тему курсову роботу, потім магістерську, а пізніше на два роки поїхав до Польщі, де здобув ліцензію із сурдоперекладу в університеті Адама Міцкевича, і знову повернувся працювати до України.На той час в країні була дуже погана ситуація із судоперекладом Богослужінь. В усій греко-католицькій церкві був лише один капелан, який вмів передати Боже слово, відправити літургію мовою жестів. Я побачив, що в демократичній державі, де є свобода віровизнання, люди з вадами слуху її не отримують. Тож я вирішив виправити цю ситуацію і служити для таких людей.
В Україні більшість людей спілкуються радянською мовою жестів. Мову жестів я вивчив в університеті Адама Міцкевича. Там навіть був спеціальний трьохмісячний курс, і я добре пам’ятаю, як мене боліли пальці після перших занять. Але там я вивчив польську мову жестів, тож коли повернувся в Україну, мусив вивчити й українську (мову жестів – прим. ред). Та це вже не було так важко,бо мої пальці добре розім’ялись (посміхається – прим. ред.). Українську я вивчив за місяць, відвідуючи двогодинні заняття із вчителькою, яка була не чула. Саме з її уроків я зрозумів, що в Україні ще немає мови жестів, – вона лише формується. А більшість людей спілкуються ще тією радянською мовою жестів, яка була колись.Пам’ятаю, як ще не будучи священиком, а лише дияконом, я правив службу мовою жестів. Такі Богослужіння були дуже повільними, я ще не був таким впевненим в собі і навіть мав трохи страху. Бо розумів, що мушу все робити ідеально, щоб люди, які прийшли помолитися, могли правильно прочитати жести, які я показую.
Найскладніше – переказати Євангеліє.
Найскладніше у Службі Божій – це Євангеліє, а точніше – його переказ. Бо тут важливо передати нечуючим суть Святого Письма, його зміст. Адже коли переказуєш Євангеліє слово в слово, то виходить така собі мішанина, і люди з вадами слуху нічого не розуміють.Колективна відправа Мені дуже подобається, що я заохотив брати участь у богослужіннях своїх вірян. І ті, хто приходить до храму на відправу для нечуючих, служать Службу разом зі мною. Такі спільні богослужіння нас дуже об’єднують – коли ми молимося усі разом. Бо за кордоном люди з вадами слуху, які ходять до церкви, просто сидять там, як в театрі, а в мене і моїх парафіян є діалог. І це дуже приємно, бо люди тоді відкривають себе для Бога.
Мрії про центр, де всім нечуючим буде комфортноЯ дуже хочу орендувати приміщення,куди могли б приходити, де могли б вчитись і відпочивати особи з вадами слуху. Бо всіх не можна зібрати у храмі: є люди, які не вірять в Бога, люди інших віросповідань, і люди, що належать до інших соціальних груп. Це має бути таке нейтральне місце, де всім буде комфортно. Це має бути місце, де я хотів би навчати людей мови жестів.А взагалі я мрію про створення спеціального центру для осіб з вадами слуху. Центру, куди зможуть приходити ті нечуючі, які роками сидять в дома, – а таких, повірте, в Україні є дуже багато . І втому центрі кожен зміг би віднайти себе: хтось – у музиці, хтось – у малюванні, а хтось, може, у –вишиванні. А ще там би навчали мови жестів не тільки тих, хто не чує, а й священиків,поліцейських, лікарів і міських чиновників .
Довідка: Щонеділі об 11.30 у церкві Всіх Святих Свято-Покровського жіночого монастиря на вулиці Вічевій, 2 служать Літургію для особливих парафіян з вадами слуху мовою жестів.
Автор: Святослав Драбчук
Джерело: https://galnet.fm
Повязані записи
