Давньогрецький філософ Сократ аби оцінити людину, хотів її почути. І мабуть не даремно! Як також не даремно, для загального благоустрою суспільства і духовного зростання громадян, протягом сотень років історії людства красномовство і ораторське мистецтво були базовими категоріями й головними ознаками ерудиції. Колись неможливо було уявити навчальні заклади і публічні дійства без риторики. Остання слугувала маркером, стандартом і орієнтиром. При цьому, у кожній сфері існували власні методики і зразки для наслідування.
Сьогодні, в епоху індивідуалізації та плюралізму поглядів, подібних стандартів та сталості інколи дуже бракує. Але й сумувати, з цього приводу, не варто. Наполегливий шукач завжди може знайти гідну своїх пошуків винагороду. Як варіант, можемо спробувати розібратися, як з подібною проблемою боролись в першій половині ХХ століття.
Український Цицерон?
Наші сучасники (читачі і письменники) орієнтуються, скажімо, на Стівена Кінга. Останній, між жахами і детективними історіями, встиг також опублікувати “Про письменство” (2000). Це автобіографічний текст про письменницьку та риторичну майстерність, з певними порадами для початківців у царині художнього та “крилатого” слова.
У більш давні періоди також жив давньогрецький сатирик Лукіан, який навчав як писати історію. А в різні часи світилами для творців та упорядників текстів були філософи-ритори Аристотель, Цицерон, Сенека тощо. Зрештою, навіть Біблія була і залишається бездонним джерелом риторичних практик і ораторського мистецтва.
Для українців, які ходили під небом у першій половині ХХ століття, важливим орієнтиром стала фігура Івана Огієнка (також – митрополит Іларіон). Вчений, громадський і політичний, культурний діяч, мовознавець і культуролог, а крім того – єпископ і митрополит УАПЦ. До всього перерахованого варто додати і те, що Іван Огієнко був одним з тих, хто адаптував для своїх сучасників окремі риторичні правила та норми, що і видав окремою брошурою. Оскільки у ці дні окремі локації Львова “окуповано” подіями 26-го книжкового Форуму, долучимось до цього явища, заглянувши до книги Івана Огієнка.
“Як писати для широких мас.”
1934 року, тобто рівно 85 років тому, у друкарні отців василіан, що у Жовкві, було видано маленьку брошуру авторства Івана Огієнка. Робота називалась “Як писати для широких мас” і була покликана прокласти місток між простими українцями, прихильниками української ідеї, а також представниками інтелігенції, які часто літали в хмарах і не зовсім розуміли реалії та ментальність “широких мас”.
Книжечка є доступною для всіх зацікавлених і в наші дні. Подивитись її можна у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка. Зрештою, цікавою та корисною, з точки зору різної проблематики, вона є і для сучасного читача. З одного боку, для себе можна почерпнути якісь практичні навики. З іншого, книжечка є свіченням як і чому навчались українці раніше, як рекомендувалося працювати з аудиторією і на які питання звертати увагу.
Як писати для широких мас?
Рекомендації та поради Івана Огієнка, його ключові думки, викладено на папері у форматі декількох ключових блоків. Перший з них називається “Пишучи неясно, шкодимо розвиткові своєї культури”. Тут Іван Огієнко закликав своїх сучасників, “українських працівників слова”, дбати про власний стиль – його простоту і зрозумілість. На думку митрополита Іларіона, “в нас часто пишуть так, що й освічена людина не легко второпає, що саме хоче сказати автор”. Зрозуміло, що така стилістика не особливо підходить для донесення інформації до широких мас.
Іван Огієнко рекомендував “популярний виклад”. Називав його найважливішим і найціннішим, але з тим – і найважчим. Цей виклад, на думку діяча, загалом характерний для української мови. Відтак аби писати доступно, треба і думати доступно; в даному конкретному випадку – “думати по-українськи”. З іншого боку, є також і “хвороба неясного думання”, яка “шаліє серед […] працівників пера і інтелігенції”. Це ускладнює донесення думок діячів і вчених до людей. Митрополит Іларіон навів декілька прикладів зі свого досвіду, аби показати, що селяни і робітники не завжди розуміли тогочасні газети. При цьому, закликав авторів, перед написанням матеріалів, розібратись зі способом думання аудиторії.
Для покращення ситуації Іван Огієнко пропонує “Десять заповідей простого писання”. Тут рекомендації обирати популярний, а не науковий “виклад”. Не лише творити науку, але й доносити свої напрацювання до загалу. Відмовитись від “середньовічного” розуміння науки. Створення “фронту освіти широких мас”, адже саме народ, у сприйнятті видатного вченого та богослова, є опорою майбутнього відродження. Також для авторів, під час написання текстів, важливо думати не про себе, а про читачів, до яких вони звертаються. Незрозумілий стиль письма Іван Огієнко прирівнював до проповіді в пустелі – вона не приносить користі культурі і народу.
Ще однією рекомендацією вченого є “Не вживати в своїм писанні грубих варваризмів”. Він зазначав, що люди не розуміють “чужомовних слів”, не знають як “в часі вегетації робити обсервацію на парцельках”, не розуміють “здемаскованої денунціяції” і не розкажуть, після прочитання статті у газеті, хто “зголосив абдикацію”. Митрополит Іларіон наголошує у праці: “Панове автори, коли ви не жалієте мови рідної, пожалійте хоч ті бідні широкі маси, що таки гризтимуть ваше писання, але кинуть, не вгризши…”. Церковний діяч стверджував, що “чужі слова” не збагачують мову, якщо не вносять нового значення до того, що вже є. З іншого боку, навіть інколи шкодять духовній культурі. Чуже можна переймати, але лише тоді, коли немає належного відповідника. Все інше – зайве.
Те саме стосується “фразеології”. “Чужі” способи мислення Іван Огієнко прирівнював до старої латки на новому одязі. І тут саме “чужі”, запозичені фразеологізми мислитель називав “найгрізнішою хворобою нашої інтелігенції”. Особливо тих, хто жив і діяв на західних територіях. У запозичених фразеологізмах Митрополит Іларіон убачав загрозу для чистоти мови, а також – загрозу нерозуміння автора читачами. Іван Огієнко навів приклад жінки з Косова. Він у неї колись орендував помешкання. Тоді вона й розповіла досліднику про лікаря зі Львова, який у неї також жив, якого вона не могла зрозуміти через засилля польських фразеологізмів.
До усього перерахованого, Іван Огієнко закликав авторів та письменників послуговуватися формами та формулами “живої” української мови, не будувати занадто складних речень, адже народна мова не знає накопичення. Хоч останнє і полюбляють представники інтелігенції, але для “широких мас” митрополит Іларіон рекомендує будувати текст з коротких і простих речень.
Якою мотивацією і якими міркуваннями керувався Іван Огієнко, коли укладав брошуру “Як писати для широких мас?”. Цей релігійний і культурний діяч сам сказав про це у тексті: “коли б наші працівники пера найбільше дбали про ясність і простоту своєї мови, тоді наші писання стали б своїми й рідними серед широких мас, тоді ряди наших читачів зросли б удесятеро і так само зросла б і українська культура”. Отож, як і впродовж усієї своєї діяльності, Іван Огієнко керувався ідеєю України та самобутньої культури українського народу. Ми ж сьогодні можемо надихатися зусиллями Митрополита Іларіона, наслідувати його приклад у своїй повсякденних діях і радіти, що українська земля мала такого сина.
- P. S. Іван Огієнко і Львів
На початку 20-х років ХХ століття Іван Огієнко проживав у Винниках, поруч зі Львовом. Цей період знаковий для цього діяча декількома моментами. По-перше, спілкуванням з письменником, громадським і політичним діячем Іваном Липою. По-друге, тут Іван Огієнко продовжував свою дослідницьку, письменницьку і культурологічну роботу: переклади з Нового Завіту, Літургії Івана Златоуста, тощо. Тут вчений працював і над іншими проектами. Завдяки митрополиту Андрею Шептицькому, викладав у одному з львівських навчальних закладів.
Мабуть, у Івана Огієнка залишились розділені і трохи суперечливі спогади про місто Лева. Зокрема, він згадував про засніжені зими – коли транспорт не виходив на маршрут і до місця роботи, разом зі студентами, доводилося добиратися на своїх двох. Згадував також і про місцеву поліцію, яка стежила за ним. Зрештою, за патріотизм і відстоювання національних переконань, Івана Огієнка усунули у Львові від викладання.
Євген Гулюк
Більше дізнатися можна з наступних джерел:
- Огієнко І. Як писати для широких мас. – Жовква: Друкарня оо. Василіян, 1934. – 24 с.
- Пінчук Ю., Завальнюк О. Огієнко Іван Іванович // Енциклопедія історії України. – Київ: Наукова думка, 2010. –Т. 7. – С. 520.
Джерела фото: https://zt.20minut.ua
Повязані записи
