Якби книга мала очі і вуста… З нагоди Дня слов’янської писемності і культури – про поширення друкованої продукції Львівського братства

Указом Президента України від 17 вересня 2004 року 24 травня почали вшановувати як День словянської писемності і культури. Подібне утвердження цієї дати є рефлексією на діяльність та спадщину святих Кирила і Мефодія, просвітителів, що відіграли вагому роль у поширенні писемності на теренах проживання слов’ян. Саме стараннями останніх словянські народи не тільки отримали писемність, але й, значною мірою, модель та напрямок цивілізаційного розвитку. Відтак увага до персон солунських братів не зникає упродовж ось уже декількох століть. З нагоди Дня словянської писемності та культури, долучимося до цього марафону й поговоримо про спадщину святих Кирила і Мефодія. Зробимо це на прикладі історії примірників кириличного книгодрукування пізнішого часу, а саме – видань друкарні Львівського ставропігійного братства. При цьому, основну увагу акцентуємо на процесах поширення книг і становлення книжної культури.

Октоїх, виданий у Львівському братстві і заставка з видання Михайла Сльозки.

Книги у часі і просторі

Сучасний читач звик до того, що за словом бестселер стоять імена Джоан Роулінг, Дена Брауна чи Стівена Кінга. Й від подібного сприйняття ще більше незвичним й дивовижним стає те, що серед книг-бестселерів, якщо говорити про українські терени у період раннього модерну, ми побачимо наступні: “Часослов”, “Псалтир”, “Октоїх”, “Учительні Євангелія”, “Тріодь” тощо. Тобто мова про церковно-богослужбові книги, в яких можна знайти щоденні молитви, передруки біблійних псалмів, вечірні та утрені літургічні тексти, пісні покаянного змісту, проповіді тощо. 

Для людей давніших епох саме ця література була підручною і незамінною. При цьому, не тільки на наших теренах. Відтак не дивно, що надруковані при Львівському братстві книги потрапляли на терени Волині, Поділля і Київщини в межах України, але також в міста й осередки сучасних Білорусі, Молдови, Литви і Росії, Угорщини, Сербії, Македонії і Греції.

Із рук в руки

Розуміння того, що друкарня при Львівському братстві – це надзвичайно важливе та самобутнє явище культури, властиве не тільки для нашого часу. Подібна оптика була характерною і для людей давніших епох, сучасників самої типографії, про яку зараз мова. Видані при комплексі Успенської церкви у Львові книги досить швидко заповнили існуючу нішу, а запити щодо них надходили з різних й найнесподіваніших куточків.

вид на Успенську церкву

Книги часто дарували, підтримуючи, тим самим, християнські осередки у володіннях різних правителів. Крехівський монастир, Успенська церква у Львові, монастир у Добромилі чи монастир св. Онуфрія у Львові були постійними “споживачами” львівських друків.

на Онуфріївський монастир

Крім того, видання братської друкарні продавали і отримували за це немалі кошти. Останні спрямовували на потреби братства: утримування священиків, діяльність братської школи, закупівля паперу та інших матеріалів, кошти на похорон сиріт, навіть викуп братчиків чи членів їхньої родини із полону. Подібні записи часто бачимо у поточній документації Львівського братства. Зокрема, під 15 червня 1690 року йдеться про те, що отцеві Підгірському, проповіднику, було видано кошти. Взято останні саме із “вторгованих книг”. На сам кінець, книги часто розглядалися і у якості зарплати. Скажімо, якось 69 “Часословів” саме з цією ціллю було передано друкареві Михайлові Сльозці. Друкареві Андрієві Скольському і його співпрацівнику Степанові також було видано 50 книг. Очевидно, що пізніше такі книги друкарі не тримали в себе і не дарували їх своїм товаришам – їх продавали на ярмарках і з цього жили.   

Щодо питання практики поширення книг, то з-поміж братчиків обирали декількох надійних представників, яким й доручалась ця відповідальна справа – контроль за торгівлею книгами й наступний перерозподіл отриманих за це коштів. Очевидно, що така людина повинна була мати хист до торгівлі й розумітися на фінансових нюансах. Під розписку і в присутності інших членів братства вони брали певну кількість книг зі складу й надалі реалізовували цю літературу шляхом продажу зацікавленим клієнтам чи шляхом дарування – за рекомендацією старших і керівних братчиків. Беручи книги зі складу, повірений братчик точно вказував дату, коли таке відбулося, а також кількість і перелік книг, які йому видавали. Один із записів у поточній документації братства дає уявлення про те, як описаний вище процес міг виглядати на практиці: 3 листопада 1690 року “пану Красовському” було видано “Граматик”, “Євангелій”, “Апостолів”, “Псалтирів”, “Октоїв”, “Часословів” на загальну суму майже 2000 злотих. Ці книги продавали у відповідних книжкових лавках. Такі були на території комплексу Успенської церкви. Імовірно, що у Львові їх було декілька.  

За свою роботу відповідальні продавці книг отримували і додаткову винагороду. Така, очевидно, залежала від кількості проданих ними книг. Нагорода ця, знову ж, була фінансового характеру. У інших випадках продавцеві також дарували книги, які він міг реалізувати на власний розсуд і на благо своєї родини.     

Внутрішня кухня

Ціна на конкретно взятий примірник стародрукованої літератури – це поняття відносне. Зазвичай її встановлювали “старші” братства, керуючись собівартістю надрукованого твору. Таким чином, згаданий вище продавець відповідав тільки за поширення книги, її продаж і точну фіксацію нюансів та деталей даного процесу, до політики ціноутворення він відношення не мав. Водночас, у нього були розв’язані руки у плані зацікавлення потенційних клієнтів і вдавання до різноманітних механізмів здешевлення видань. Наприклад, купівля великої кількості книг одночасно надавала покупцеві певну знижку. Також людина могла просити братство про надання їй кредиту на купівлю книг. Щодо конкретних цін на книги, то в поточній документації братства можна натрапити на списки наступного характеру: 5 “Часословів” за 30 злотих, 7 “Часословів” за 35 злотих, 5 “Часословів” за 25 злотих взяв пан Габріель Лонгіш, 2 було продано за 10 злотих панові Павлові Лавришовичу, 1 за 6 злотих панові Сльозці і 3 за 18 злотих купив гість з Луцька.   

Усі кошти, отримані з продажу книг, вносили до братської скарбниці. На початках це робили один раз в місяць. Згодом один раз в квартал. Зазначені процеси супроводжувалися суворою й детальною звітністю. Почасти формувалися комісії, які перевіряли якість та продуктивність роботи продавців книг. Тоді останні могли розповісти і про те, які книги надалі залишаються у них на руках і продані ще не були.     

Ще зі шкільних часів ми чуємо про друкарню Львівського братства як важливе явище культурного і освітнього життя на українських теренах у давнину. Сьогодні, з нагоди Дня слов’янської писемності та культури, цим коротеньким текстом звертаємо увагу на деякі механізми, через які львівські стародруки потрапляли до їхніх власників і як виглядала книжна культура в тому далекому часі. Як можна бачити, книга користувалась попитом і справу святих Кирила та Мефодія у Львові в XVI – XVIII століттях з гідністю продовжували. 

Євген Гулюк

Більше інформації можна отримати з наступних джерел:

  1. Архив ЮЗР, 1904. – Ч. 1. Т. 11. – С. 539 – 540, 542.
  2. Архив ЮЗР, 1904. – Ч. 1. Т. 12. – С. 89 – 92, 227, 237.
  3. Гулюк Є. Зі світу львівських книг. Їхні творці, володарі та дещо з закулісся // Фотографії старого Львова, 2021 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/zi-svitu-lvivskykh-knyh-yikhni-tvortsi-volodari-ta-deshcho-z-zakulissia/
  4. Кіт Н. Книготоргівля Львівського ставропігійного братства у XVI – першій половині XVIII століття // Вісник Львівського університету. Серія книгознавство. – Львів, 2007. – Вип. 2. – С. 39 – 53.

Джерело фото: