Сила благодаті, яка отінює прийдешній день часто залежить від нашої здатності молитися у ночі. Ісус проводив час цілі ночі на нічній молитви.
В християнстві існували цілі рухи чернечих громад, які провадили і провадять по-суті нічний спосіб молитовного життя. Відомий чернечий осередок на Афоні – монастир Каракал, на чолі зі святим настоятелем розпочинають молитву щоденно о 2:00 ночі і аж до ранку. У часі дня вони мають години для спочинку.
Так і напрошується запитання: а що не можна це робити вдень? Можна, звісно! Але досвід багатьох святих надихав наслідувати пророка Давида, який молився часто саме вночі «не даючи відпочинку повікам своїм і сну очам своїм». Неусипним воїном молитви був Предтеча, Ісус після трудів проповіді молився вночі, даючи приклад духовного предстояння перед Отцем.
Вночі молитися легше. І так добре молитися. Ум є набагато чистіший від помислів. А ще вночі ми краще чуємо себе, своє серце. Зовнішні фактори шуму, багатотурботності, метушні, десятки дзвінків нарешті улягаються. Наше серце входить у досвід споглядання. І це не жодна містика, а природній стан духа, що отінюється благодаттю.
Нічна молитва одухотворює нашу плоть і ум, підкорюючи духу нашу «внутрішню людину». Стара людина, духовно дебела, необуздана, обважніла, лінива, животвориться духовними силами благодаті. І це не теорія аскетичних підручників, а плід відкритий Стовпами віри, які про це розповіли нам не теоретично. Знали, що говорять.
Присутність Бога в ночі особлива. Той, що молиться вночі – це духовний сторож. Багато років тому одна особа розповіла мені у приватній бесіді, як у часи глибокої внутрішньої кризи перестала вчочі спати. У якийсь момент вона відчула наче якийсь поштовх: «чому ти не молишся, я поруч тебе, я тебе чую і дуже бажаю допомогти». Ця ще невиразна, але дуже чітка інтуїція відкрила для неї дар нічної молитви. Депресія швидко минула, а в душі назавжди став запечатаний досвід незабутнього Божого цілунку, яким була облюбовала огорнута Господом душа. Цей досвід став для неї новою стежиною віри, який вже не можливо було забути.
Найчастіше саме вночі відбуваються найжахливіші речі – вбивства, крадежі, гріхи блуду, одним словом все, що Христос називає «діла темряви». Той хто молиться, кидає виклик оцьому союзу гріховної пітьми. Він розбиває самі задуми духів злоби. Тому ворог так часто хоче розбити вже сам почин, намір молитися вчочі, «включає» відчуття непереборної втоми, «придумує» для нас на кінець дня невідкладні справи, схиляє думати, що ти як не виспишся, то завтра впадеш з сил, а людина через відсутність духовної мудрості, витривалості і досвіду безпроблемно піддається цим дешевим провокація «вічного обманника».
Як добре коли людина розуміє ці речі, коли досвідно їх торкнулася, пережила силу нічної молитви. Сама знає, не з книжок, не з розповідей. А її серце знає це досвідно. Властиво це знання і можна назвати духовним знанням. Пізнанням Бога.
Особливо добре йде молитва у храмі зранку після нічної молитви. Наприклад коли священник звершує службу. Через нічне моління ми немов приготовляємо землю душі до ніжної вологи Євхаристії. Ніч стає відкритими воротами у дивний світ нового дня.
Цей світ, друже, такий таємничий, повний передчуття трепетної радості, навіть якщо зовні тебе охоплює осіння мряка і пробирає листопадова хандра. Навіть якщо обставини є наче проти тебе, тож все одно внутрі ти будеш непохитний в Бозі і живий у серці, якщо відкриєшся на тихе запрошення Христа, подарувати Йому частину того, що люди вважають найсолодшим у світі.
Автор: єрм. Лука (Михайлович)
Повязані записи
