Сьогодні під час серпневої онлайн-прощі до Унева, учасники, мали змогу почути духовне слово о. Юстина (Бойка). Ми занотували його для Вас.
Цього року, бачимо як нам бракує прощі у реальності, а не лише у онлайні.Коли нас є більше, то легше долати дорогу, легше по житті. Прикладом наслідування Христа для нас є сама Пресвята Богородиця і зараз наближаємося до свята Успіння. Мені довелося багато разів бути на Святій Землі, і ходити саме тими місцями, де Вона ходила, де Вона народилася, починаючи від Назарету. Ми Її у Євангеліях мало зустрічаємо, Вона не говорить великі слова, і Їй Христос не об’явив, що з Нею має статися від початку до кінця. Тільки Господь послав Ангела, Який запитав, чи Вона готова стати Матір’ю Бога, і Вона сказала: “так”. Не просто, після певного діалогу. І тоді ось це “так” почало реалізовуватися.Один старий священник, одного разу, мені казав, що то треба було великої віри Пресвятої Богородиці, щоб сказавши, “так”, такий Хрест нести. Адже після того, як Вона сказала “так”, треба було якось Йосипу пояснити, як це Вона зачне і породить від Духа Святого. Ну, уявіть собі, сьогодні хтось так виходить і таке говорить. Ну принаймні тій дівчині у кращому випадку дадуть заспокійливе, а у гіршому відправлять до психіатра.
Далі Вона народжує Месію-Бога, Якого не признають люди. Далі Вона мусить з Ним тікати, переслідують Бога люди, від самого моменту приходу. Далі момент проповіді публічної Христа на Землі, і Вона товаришує Йому, хоча деяких речей і Сама не розуміє. Ще один момент, коли Марія з Йосипом ідуть, як побожі юдеї на прощу до Єрусалиму і Христос губиться. І Вона перебуває до останнього при Христі, зі спільнотою апостолів. Я думаю, що якби нам, які на Землі живемо, Господь би відкрив правду, яка має з нами статися, людина б не хотіла жити. І те незнання є запорукою довіри до Бога. Що Бог нас не покинув, є з нами, і нас провадить. Тільки Бог нас провадить не тими шляхами, які ми думаємо, що корисні для нас, а Бог нас провадить тими шляхами, які нам потрібні для спасіння. Як тяжко, не раз, той хрест прийняти. Але його потрібно нести. Не запитуючи, а “Чому ти, Боже, дав мені такий хрест?”. І у цьому Пресвята Богородиця є для нас прикладом.
Сьогодні у цей час, коли ми переживаємо цю пандемію, по всьому світі відбуваються атаки на Церкву. Мовляв, Церква не дбає про людей, священики такі-сякі, не хочуть достосуватися до правил. Ми не належимо до тих, хто перечить існуванню пошесті, у якій щоб пересвідчитися треба піти у лікарню і побачити як люди мучаться. Але ми ніколи не зачинемо двері Церкви, бо тоді ми замкнемо надію людей. Тоді ми обітнемо останню дорогу людини у цьому житті. Бо Церква, навіть будівля, – це не просто місце, де ми збираємося, це є символ нашої віри. Віри,яка нас по життю провадить і у житті тримає. Тому хочу усім сказати, любіть Церкву. Вона є живим камінням. Церква, як би була інституція людська, то вона би не проіснувала довго, але це інституція Божа.
Повязані записи
