Сьогодні моє слово звернене до вас, які називаєтеся дітьми. Так вас називають ваші батьки, суспільство. І це зовсім не тому, що воно вас недооцінює, але тому, що дитинство – це є найкращий вік, у якому формуються фундаменти життя людини. До мене надходить дуже багато листів від ваших батьків про те, що багато з вас є послушними їм, люблять своїх батьків, але, на превеликий жаль, я, як священик, отримую багато скарг від ваших батьків про те, що ви є досить нечемні. Ба більше, можете до батьків обзиватися негарними словами, обговорювати їх поза їхніми очима, навіть є такі випадки, коли деякі з вас підносять руку на своїх батьків, а навіть на бабусь і дідусів. Мені не хочеться у це вірити. Якщо мені кажуть ваші батьки, що таке трапляється між вами, то я хотів би звернутися до вас із словом. Я знаю, що мене будуть слухати діти, які є християнами, але, очевидно, є різні діти, ті, які, можливо, народилися не у християнських родинах. Найперше, хочу вам сказати, що я вас усіх дуже люблю і шаную, і з огляду на це – моє до вас слово.
Чому потрібно шанувати батьків? Здається, що відповідь на це питання є дуже простою, – тому що через них Бог дав нам життя. Вони нас народили, ба більше, вони нас виховують – це є природній зв’язок. Такого зв’язку ви не будете мати ані з приятелями, приятельками, ані навіть з навколишньою природою. Такий родинний зв’язок є тільки з батьками, тому шанувати батьків – це природно, бо вони вам дали життя. Пошана до батьків виникає з того, що так каже Господь Бог. Коли ви, дорогі діти, хочете бути добрими християнами, і кажете, що любите Бога, то повинні також любити і шанувати своїх батьків. Слухайте те, що каже Господь Бог у одній із Заповідей, яка є четвертою. Він показує, як ми повинні любити ближніх, а серед них – батьки є найпершими. У Книзі Виходу Господь Бог каже: «Шануй твого батька і матір твою, щоб довголітній був ти на землі, що Господь, Бог твій, дасть тобі» (Вих. 20: 12). Отож, Бог каже шанувати батька і матір, щоб Він дав вам довголіття, і щоб ви були щасливі. Отож, другим аргументом, чому треба шанувати і любити батьків, – бо так каже Господь, Який нам дав батьків. Ми не завжди будемо такими малими у віці. Прийде час, коли ми підемо від батьків: хтось створить власну сім’ю, хтось вступить до монастиря, хтось піде мандрувати світами. Але, зауважте, батьки залишаться для нас батьками, а ми – їхніми дітьми. Але цей зв’язок буде зовсім іншим. І тоді, коли батьки уже будуть старшими, а ми будемо на віддалі від них, то дуже оцінимо, коли їх немає. Найбільше цінується те, чого немає. Пам’ятайте, батьки не є вічні. Прийде час, коли Господь Бог забере їх до вічності, і батьків не буде. І мені дуже би не хотілося, щоби за життя ви батьків зневажали, обзивали. Потім, коли їх вже не стане, будете їх цінувати, у соціальних мережах будете виставляти з ними гарні фотографії і плакати, що у вас їх вже немає, що вони вже переставилися до вічності. Один мій приятель сказав таку річ: «Краще принесіть мені одну квітку, коли я живий, ніж великі оберемки квітів тоді, коли я вже буду в могилі». Вміймо шанувати наших батьків тоді, коли вони ще є живі.
А вас, дорогі батьки, прошу також бути врозумілими до дітей своїх. Адже вони народилися в іншому суспільстві, де є соціальні мережі, де суспільство сповідує зовсім не ті цінності, які сповідували свого часу ми. Але це не означає, що ми не повинні виховувати дітей. Запорукою доброго виховання дітей є молитва за них: молитва батька, матері. Друге – терпеливе їхнє виховання. Третє – пам’ятаймо також, що для того, щоби дитина змінилася – потрібен час, не завжди вона змінюється одразу. Дорогі діти, я надіюся, що ви любите своїх батьків, шануєте їх. А якщо ви їх не до кінця шануєте, не любите, то треба поставити питання про те, чи є ви дітьми? Конфлікти між батьками і дітьми виникали і виникають постійно, але вони вирішуються звичайною, доброю розмовою чи то за столом, чи у хаті, чи при гарній нагоді. А якщо ви не можете батькам сказати чогось у вічі, то скористайтеся, будь ласка, послугами бабусі і дідуся. Пожалійтеся їм, а вони, як досвідчені люди, знайдуть найкращий спосіб, щоб донести те, що ви їм сказали до ваших батьків. Отож, ви маєте велике коло тих людей, які допоможуть вам зростати у житті. У першу чергу – це батько і мати. Потім – бабця і дідусь. А опісля – всі ваші рідні. Дорогі діти, прошу вас, любіть своїх батьків, поки ще маєте можливість. Нехай Бог благословить і подає нашому народові добрих, побожних дітей, які вмітимуть шанувати своїх батьків. Наш Кобзар каже: «Бо, хто матір забуває, того Бог карає, того діти цураються, в хату не пускають». Колись і ви, дорогі діти, станете батьками, і зрозумієте, як то є не просто бути ними. Зрозуміймо цей урок ще тоді, коли ми живемо.
Синкел у справах монашества Львівської Архиєпархії УГКЦ, єрм. Юстин (Бойко)
Повязані записи
