Наближаються місцеві вибори і я хотів би разом із Вами пороздумувати про роль і місію християн у політиці. Чому для українців сьогодні ця тема є дуже важливою? На жаль, у нашому суспільстві, особливо, у середовищі християнському, політика розуміється як щось негативне. Часто можна почути такі вислови: “Та, я не хочу втручатися у політику, бо то є болото”, чи “не йду у політику, бо там всі корупціонери”, чи іншого роду вислови. А насправді, політика наша, чи наше розуміння політики виходить не з того, що вона є погана, а тому, що ми маємо гіркий досвід недобросовісної політики, свідками якої ми були протягом років української Незалежності. Але слід ствердити,що протягом цього невеликого періоду нашої Незалежності, ми все ж таки, здобули досвід і на нашому політичному аеропазі ми мали багато представників політикуму, які справді відстоювали великі християнські ідеї, цінності, а також ідеї національні, і завдяки цьому, Україна сьогодні стверджена,як держава, хоча ми перебуваємо у часі війни, все ж таки, маємо власну ідентичність. Тому, сприймати політику як явище негативне є щонайменше нехристиянським.
Друга причина, чому я вирішив поговорити про християн у політиці – це те, що досить багато людей, які балотуються до владних інститутів, декларують себе християнами, тобто визнають, що вони приналежать до тієї чи іншої Церкви. І виникає питання: “А яка місія християнина у політиці і що він повинен робити?”,
Коли говорити про загальну місію християнина у політиці, то він повинен робити все, щоб та політика була такою, яка би служила благу людини, але не тільки матеріальному, але також моральному, духовному, тощо.
Коли ми християни, відсторонимося від політики, то не нарікаймо, що до влади приходять люди, які суперечать нашому сумлінюю і ми по суті, з однієї сторони, живемо за часів свободи,а з іншої сторони – це є переслідування, нас християн, за певні наші переконання. Християнин не може бути осторонь політики. Він може обирати ту чи іншу партію, тощо. Але політика – це також поле діяльності для християн. І Слава Богу, що ми маємо у нашій країні людей, які називають себе християнами, і які йдуть у політикум, щоб змінювати обличчя нашої країни.
Митрополит Андрей Шептицький, у 1908 році, разом з іншими єпископами видав “Пастирське послання” з нагоди трагічної події – вбивства цісарського намісника Потоцького. І він у тому посланні говорить такі слова:
“Ми вже не раз звертали вашу увагу, на небезпеку політики без Бога, ми вам показували, що така політика, хоч би принесла якусь користь, однак, шкодить народові, стягаючи, на нього неблагословенство Боже, і підкопуючи Божий Закон у людських серцях”.
Виходячи з цих слів, перед нами стоїть завдання, зробити політику, українську політику такою, щоб у ній був смак християнської віри і моралі. Як це зробити?
Я очевидно не є новатором у цій справі, бо існує багато документів Католицької Церкви, які детально пояснюють як бути християнам у політиці, чи як поводитися християнам-політикам. І оскільки зараз до місцевих рад, ОТГ, балотується дуже багато людей, які називають себе християнами, яку ж місію вони повинні сповнювати?
Для цього, я використаю базовий документ, який свого часу, видала Папська Рада “Справедливість і мир”, (2004 рік) і напрацювання “Компендіум Соціальної доктрини Церкви”, і там є розкад “Служіння у політиці”, який стосується служіння християн.
Автори документи кажуть, що для вірян політика – це здійснення обов’язку служити ближньому. А служити ближньому наказує Заповідь “Люби ближнього як самого себе”.
Отже, перебування у політиці – це нагода для християнина послужити ближньому, а не болото. При цьому, допомагаючи бідним, тим, хто перебувають у скруті.
Ідучи у політичне життя, люди, які називають себе християнами, роблять передвиборчі дебати, де виборці визнають,з чим вони ідуть у політику. На жаль, на сьогодні, маємо справу із моральним зіпсуттям, тому що, люди дивляться не на те, які цінності політики сповідують, як вони раніше жили, а як вони виглядають у рекламі. Тому відповідальність несуть не лише піар-менеджери, але також і виборці, які мають детально продумати, кого обиратимуть перед тим, як віддаватимуть свій голос.
Для виборців дуже важливо пізнати те не те, що говорять інші і що показує реклама, а усвідомити, які цінності особа несе у політику.
Отож, християнин, який іде у політику, має бути підготовленим. Має володіти формами управління, навиками, які би дозволили сповнювати уряд, до якого він обраний. І людина має провадити упорядковане моральне життя.
Коли ми живемо у демократичному суспільстві, є важливим, що ми можемо робити вибір. Але люди повинні зважати на те, що вони повинні знати і аналізувати політичне життя і мати до нього навики. Не кожен надається до політичного життя. Наприклад, один добрий до того, щоб молитися за всіх, інший – щоб допомагати іншим, а ще інший надається до політики. Тому, перш ніж іти у політику, треба проаналізувати, надаєшся ти до неї, чи ні. Бо може бути чоловік чудовий, який має прекрасний фах, але якщо потрапить у політичний вир життя, буде нездатним управляти служінням у політиці.
Як розпізнати правдивого християнина у політиці? Він має бути вірним того, що каже Христос. І треба розуміти, чи він пошановує життя людини від зачаття і до природньої смерті. Чи він визнає непорушність шлюбу, чи визнає, що шлюб це союз між чоловіком і жінкою. І чи він буде робити все для того, щоб ці істини утверджувати. Бо коли хтось декларує себе християнином, але голосує за закони, які легалізують одностатевий зв’язок, чи голосує за аборти, чи інші закони,які суперечать християнській моралі, такий політик не може називатися християнином. І ви маєте повне право, запитувати кандидатів, стосовно їхніх поглядів.
У історії християнства маємо святих політиків. Навіть таких, які були піддані мучеництву. Такими політиками-мучениками можемо визнати святих Бориса і Гліба, які з точки зору, християнської моралі, спричинилися до того,що зло було не поширене, зупинилося. Цікаво, що у нашому політикумі я ніде не бачив таких християн,які би не те, що ставали б мучениками за віру, але були б висміювані за те, що підтримують християнську мораль.
Коли християнин намагається донести якусь істину через політичне життя, то часто його починають висміювати, або кажуть, що: “будеш про це казати у себе в церкві”. З точки зору моральної, юридичної, це є релігійною нетерпимістю. Не можемо ми себе дистанціювати від політики, ані дистанціюватися тоді, коли нас утискають. Ми маємо право, щоб у політиці було чути наш голос. Адже українська державність виникла саме завдяки християнству. Якщо би Володимир Великий, не прийняв християнство, ми б ніколи не стали Київською Руссю, християнською державою. І тому дуже важливо, щоб ми це розуміли і не соромилися. Бо наша культура виросла на християнських коріннях і ми маємо їх плекати. Бо, на мою думку, культура зараз є головним аеропагом через який можемо проголошувати правду про Бога і про людину. Християнську культуру і її ознаки, бачимо по цілій Європі. Вона Єворопу об’єднала. Свого часу Європа була сповита війнами, а монахи, священики, побожні миряни, ту Європу зробили людянішою і вивели її немовби в люди і показали, що вона є тією колискою у якій плекається християнська думка. Заберіть з Європи костели, музеї, що у ній залишиться? Пустиня. А саме університетське життя у Європу принесло християнство. І ми маємо це підкреслювати. Кожне українське місто, яке б воно не було плюралістичне, є сформоване християнською культурою. І саме християнство єднає Україну. Єдина помісна Церква,на дорозі до якої ми йдемо, є запорукою об’єднання нас як народу, держави.
До місцевих рад, до нашого політикуму, іде дуже багато партій. Наша політична система ще формується. Фактично, у нас не існує партій, які би збереглися з 90-х. Бо вони підстосовуються під вподобання виборів. Фактично, кожна партія формує себе на 5-річку. І потім робить ребрендинг. Тому у нас в Україні, маємо приклади, коли одна людина за період політичної кар’єри, перебувала, наприклад, у 8-ми партіях. І виникає тоді питання про сумління такої люди. Тому, дуже важливо, щоб людина була у різних партіях, але якщо повністю суперечить її світогляд світогляду партії, то вона не має у неї вступати. Важливо, щоби християни були вірні сумлінню і Христовому вченню. Всі політичні партії мають бути поєднані любов’ю до України.
Церква і держава у нас розділені. Але Церква і держава мают спільний фундамент і спільне благо, добро, а ним є люди, які поєднані в одну сім’ю,яка називається народом. Держава дбає про те, щоб утверджувати принципи права і законності. Церква не втручається у політичні погляди, але коли мова йде про справи віри і моралі суспільства, то Церква повинна говорити. Пригадаймо, постать Івана Хрестителя, він постраждав через те, що закидав Іродові, що той взяв жінку брата свого Филипа. Іван відчував,що не на те, його Бог покликав, щоб він мовчав.
Хочу запропонувати усім вам, запитати вашим кандидатів, які вони мають погляди стосовно викладання християнської етики, гендерної ідеології, а також чи підтримують вони продаж дітей через сурогатне материнство, а також чи планує відстоювати християнські цінності.
Записано із відеооблогу єрм. Юстина (Бойка)
Повязані записи
