Останні роки в українському слівництві, особливо у засобах масової інформації, а також в устах багатьох пересічних людей, почав активно використовуватися термін “церковники”. Ним окреслюють переважно священиків, монахів, єпископів, тощо. Тобто людей, які належать до ряду церковної єрархії.
Особисто я цей термін почав досить часто чути у 2015 році у розгарі боротьби навколо пам’ятника праведному митрополиту Андрею у Львові. Щиро признаюся, що він дуже сильно разив і разить до сих пір мій богословський розум. Але, тоді я вирішив не реагувати на це, бо без того було багато питань набагато нагальніших і важливих.
Але, коли днями я знову почув цей термін з уст поважних людей, вирішив все ж таки відреагувати. Хтось запитає чому ?
А тому, що цей термін активно впроваджувала на самих початках свого утвердження безбожна радянська система, про що виразно свідчить хоча б один з плакатів, який приводжу як ілюстрацію до мого допису.
Оскільки головною метою комуністів була боротьба з Церквою як такою, потрібно було перш за все дискредитувати її провідників. Робилося це через карикатури, наклепи, очернення, не говорячи вже про тортури і розстріли духовенства.
Проте, нарід у своїй більшості і так розумів, що все це тільки пропаганда, а тому тримався далі своїх пастирів. Збереглося навіть одне свідчення, як одного разу Троцький зібрав на площі одного з міст силу силезну люду, якому намагався доказати абсурдність віри. І що цікаво, він зробив це у сам день Великодня.
Після промови він закликав людей підняти руки, хто з ним згідний. І весь нарід зі страху перед розстрілом підняв руки. Але один дідусь дуже рвався до трибуни. Його не пускали. Він же твердив, що він хоче сказати тільки два слова. Троцький подумав, що дідуньо хоче його підтримати і дав йому слово. Дідусь вийшов на трибуну, перехрестився і привітався з усіма “Христос воскрес!” і у відповідь почув гучне “Воістину воскрес!”
Радянська влада, бачачи, що нічого вдіяти не можна, вирішила окремо провадити справи вже зрілих віруючих людей, зате строго на рівні законодавчому забороняла християнське виховання дітей.
Для прикладу, мій великий духовний авторитет, духівник і вчитель о. Порфирій Чучман 18 листопада 1968 року отримав вирок 5 років тюрми (подаю копію вироку) за одну єдину фотографію, яку в нього знайшли в часі обшуку. Це була фотографія з дітьми до першого святого причастя, яку також подаю як фотодоказ. Такою строгою була стаття за релігійне виховання дітей.
Однак і цього виявилося недостатньо. Тому, ідеологи комунізму вирішили навіть на рівні побутового слівництва запроваджувати такі терміни, які показують, що Церква – це тільки священики, єпископи, монахи, а інші просто затуманений релігійним опіумом народ. Вони надіялися, що таким чином люди будуть сторонитися священиків, єпископів, а тим самим Церкви. Так появився термін “церковники”.
А це вдаряло у найбільш глибинне розуміння Церкви, яке каже, що живу спільноту Церкву становлять усі люди, не тільки єрархи. І у тій живій спільноті кожен має свою місію, як у людському тілі, якщо покликатися на приклад св. Апостола Павла.
І треба признати, що така боротьба з Церквою на рівні термінологічному отруїла ціле суспільство, а навіть віру. До тепер чимало людей розуміє Церкву не як живий організм, але як структуру на подобу державної, яка виконує певні «треби». Немовби духовний супермаркет.
І тому, немає чого дивуватися, коли хтось зневірюється у Церкві, адже він не розуміє її суті. Не можна зневіритися у тому, чого не існує. Швидше за все, така людина зневірюється не у Церкві, але у своєму творінні, автором якого є вона сама.
Напочатку 90-х років, а навіть після 2000-х термін “церковники” у ЗМІ чи поважних розмовах майже взагалі не вживався. Останнім часом він знову оживає. Його промовтерами знову стають люди, які ставлять перед собою таку саму мету, що і комуністи.
Що ж, час розставить все на свої місця, зрештою як і з комуністами. А усіх тих, хто вважає Церкву живим Христовим Тілом, живою спільнотою, усильно раджу уникати вживання терміну “церковники”, бо якщо вже бути послідовними, то церковниками слід вважати усіх людей, які ходять до церкви і є християнами.
Автор: єрм. Юстин (Бойко)
Повязані записи
