У Польщі дискусія щодо абортів вийшла на вулиці. Після того, як Конституційний Суд Польщі визнав невідповідним Конституції положення законодавства, яке дозволяло жінці перервати вагітність у випадку виявлення у плода важкого та незворотного дефекту або невиліковної хвороби, яка загрожує його життю, суперечка на абортивну тематику стала особливо гострою. Керівник Комісії у справах родини та мирян Юрій Підлісний також висловився на цю тему на своїй фб-сторінці. Були під цим постом і негативні коментарі від жінок, які вважають, що говорити на тему абортів – це не чоловіча справа, і повторюють тезу: “моє тіло – моє діло”. Чому “пеклом для жінок”, як охарактеризували у багатьох медіа заборону абортів, є не відмова від аборту, а сам аборт. І чому ті, хто підтримують аборти,не хочуть визнавати, що життя людини починається від зачаття, ми поспілкувалися із Юрієм Підлісним.
Перше, тут підміна понять. Чому чоловік не може висловлюватися на тему абортів? Поява дитини у лоні матері не відбувається без чоловіка. Принаймні не всі непорочно зачинають дітей. Якщо чоловік причетний до зачаття дитини, то він і може говорити про долю цієї дитини надалі. Так, жінка 9 місяців виношує цю дитину і це її особисті переживання, які чоловік не може до кінця зрозуміти, а може лише здогадуватися. Але коли мова іде про життя людини, а життя людини починається від зачаття, саме це не визнають ті, що протестують, хоча вони прекрасно розуміють, коли починається життя людини. Тоді й починають протестувати і говорити, що “це наша справа”, “дитина знаходиться у тілі матері” і вдаються ще до однієї підміни понять, кажучи, що: “моє тіло -моє діло”. Хоча дитина не є тілом матері. Бо якби вона була частиною тіла матері, то при виході поза межі цього тіла, дитина би просто зігнила, як будь-який відрізаний орган поза межами людського тіла. З дитиною так не стається, бо це є зовсім інша людська особа. І приймати рішення – кому жити, а кому померти – це не є компетенція людини. Ті, які вважають, що вони можуть приймати рішення кому народитися,а кому померти, беруть на себе роль Бога. Беруть на себе роль тих, про яких ми з історії людства знаємо. Нацистські і більшовицькі режими вирішували кому жити, а кому вмерти, при чому вирішували, на основі тих стандартів життя, які вони придумали. Зараз прихильники абортів говорять, що он є генетичні вади, якісь патології. І мовляв так як це не ідеал фізично здорової особи, то її треба абортувати, бо потім страждання матері, страждання цієї дитини. Чекайте, але у 3 Рейсі також вважали, що жиди – це не люди, цигани – не люди, слов’яни – це недолюди. І Законом дозволялося це трактувати відповідно. Якщо це не є людина, значить її можна вбити. Тут та сама історія. І нацисти обгрунтовували свою діяльність тим, що Закон їм цього не забороняв. І прихильники абортів говорять, що міжнародне право не забороняє робити аборти, бо за цим правом людиною вважається той, хто народився. Тобто коли дитина вийшла з тіла матері і вперше закричала, то це людина, а хвилину до того – ще не людина. Це маніпулятивна риторика. У деяких штатах Америки дозволений пізній аборт. Наприклад, жінка має народити завтра, значить ще сьогодні можна зробити аборт і це не буде вважатися злочином. Відбувається дискусія коли вбити, не дискусія: жити, чи не жити, а коли вбити. Тобто розумієте про яке пекло іде мова? Ті жінки, які вийшли на протести у Польщі, кажуть, що суд створив пекло для жінок. Стоп. Пекло для жінок – це заборона вбивати, чи вбивство? Адже шляхом аборту у тому числі вбивають маленьких дівчаток.
Фото з Інтернету
Повязані записи
