З Днем народження, Мамо!

rizdvoЙоаким і Анна з неслави бездітності, і Адам і Єва від тління смерті визволилися, Пречиста, у святім різдві Твоїм. Його святкують люди Твої, з провини гріховної визволившись, коли взивають до Тебе: «Неплідна народжує Богородицю і Матір Життя нашого».

Кондак свята

У наших нотатках ми уже чимало говорили про святість і святих. Говорили й про Пресвяту Богородицю із нагоди празників на Її честь. Та сьогодні – особливе свято. Адже коли маємо на увазі святих, то святкуючи – святкуємо дату їхнього успення – переставлення до Вічності, або ж по-іншому – День Народження для Царства Небесного. Натомість є лише троє осіб, стосовно котрих ми вшановуємо не лише у день їхньої смерті – але й у День Народження – Різдва. Цими трьома особами є сам Богочоловік – Воплочене Слово Боже – Господь наш Ісусу Христос, чесний славний і все хвальний пророк, предтеча і хреститель Господній Йоан, та власне «винуватиця» нинішнього свята – Пресвята Діва – Богородиця Марія.

Сьогодні Її День Народження. День народження мами. Тому й хочеться просто сказати Їй і про неї, із нагоди Її уродин, кілька гарних слів.

Найперше найгучніше і найважливіше хочеться сказати: «З Днем Народження, дорога мамо»! Вітаємо Тебе, а потім, хочемо тобі сказати суголосно із архангелом, такі давні і такі чудові та правдиві життєдайні слова, слова «початку нашого Спасіння»: «Радуйся, Благодатна – Господь з Тобою». Любимо Тебе, мамо. А оскільки любимо, то як справжні люблячі діти маємо старатися розмовляти із нашою дорогою матусею якнайчастіше.

Це не мають бути якісь формальні, чи визубрені тексти. Ні. Це має бути душевна розмова. Звичайно, найкращою і найглибшою має бути ця прекрасна форма цієї ж розмови, описана Лукою, котрий відтворив слова Гавриїла. Дуже часто оте «богородицедіво» в нас доведене до автоматизму. Ця коротенька молитвочка, відома нам із самого дитинства. Саме її, разом із звертанням до Небесного Отця, першою вчила нас мама або бабуся. Та тепер ми – зайняті люди. На розмову із Небесною Мамою не завжди вистачає часу. Але якщо сумління таки допече – мовимо такий завчений і доведений до автоматизму текст.

Спробуймо в Її день народження зробити Їй подарунок. Поговорити з нею не так, як завжди, трішки по-іншому. Балакаючи з нею, промовляючи до неї слова вістівника, говорімо їх вдумливо, свідомо. Можливо зупиняючись перед кожним слово. І після – теж. Щоб ми не просто «пробубоніли» нашу молитву, а вдумливо побалакали із Мамою в Її День Народження. Щоб ми перейнялись отим прекрасним Таїнством Воплочення, тією Її неймовірною відвагою і посвятою, яку вона проявила в моменті, коли ступала в невідоме, кажучи Богові «так». Відчуймо, що вона справді – Благодатна, відчуймо, що Господь таки з Нею. Відчуймо, що плід Її лона – Спаситель наших душ.

Принесімо Матусі в дар на День Народження молитву. Навідаймося в дім Її Сина і нашого із Нею Бога. Примирімось із ним у Сповіді, з’єднаймось із ним, споживши Його Тіло і Кров у Євхаристії. Ще краще – прийдімо раніше, на Утреню. Аби почути чудові і натхненні тексти, котрі прославляють Її Різдво. Виділімо час для Неї. Нехай і Вона промовить до нас через ці священні тексти.

Зрештою – переймімось Її духовністю. Не ліпімо із неї ту, котрою Вона ніколи не була. Вона, як ніхто інший, завжди розуміла що є правдивою побожністю. На іконах Її рука завжди вказує на Сина. Вона завжди визнавала, що Він і тільки Він є центром нашого Спасіння і нашого Богопочитання. Вона розуміла, що все, що Він і Його отець об’явив – істина. Тому навряд чи праві ті, котрі зараз начебто спілкуються із Нею, і кому Вона начебто щось «об’являє». Згадаймо Її – покірну і смиренну: «Ось я – слугиня Господня…». Навряд чи Вона дерзнула б зараз, за дві тисячі років додавати щось до сказаного Сином і Отцем.

Плекаймо Її побожність, не шукаймо атракції. Наслідуймо нашу матінку в покорі і тихій молитві. Принесімо їй у подарунок свою молитву. Говорімо з нею. Будьмо в цей День із  Нею, в домі Її Сина. Привітаймо Її в такий знаменний для неї День.

З Днем Народження, Мамо!

Володимир Мамчин

З днем народження, Мамо!

1013607_683558145042853_2816789450755895869_nКоли ми були маленькими дітьми, хіба ми задумались над тим, наскільки любимо свою країну? Для багатьох, мабуть, не завжди було зрозумілим, що означає це велике почуття і невтомна праця, гартування духу. Проте, хочу поділитися своїми далекими спогадами про державу, яка дала мені все, зробила собою, в яку я, незважаючи ні на що, буду завжди вірити.

Пригадую свого молодшого брата, який, починаючи від трьох років, кожного дня, після 14.00 год., виходив на вулицю із синьо-жовтим прапором, наспівуючи гімн України. Це виглядало дуже мило і зворушливо. Він двічі обходив бабусине подвір’я і казав, що, як виросте, то буде козаком.

А ще розповіді дідуся про свого тата, який був в ОУН УПА, пожертвував свободою, становищем і всім, що мав, заради України. Радянська влада відібрала у нього дім, роботу, посадила в тюрму, з якої він вийшов кволим і хворим, а невдовзі помер. Але вона не зламала його духу, не применшила любові, не поставила на коліна.

Також ми усією сім’єю дивилися «Концерт вітання», де звучали патріотичні й дуже романтичні українські пісні. Мушу зізнатися, раніше вони здавалися мені нудними. А зараз дуже шкода, що я не встигла насолодитися такою щирою музикою. Адже, у тих виконавців, у їхніх прихильників було стільки радості, бо вони могли слухати своє, рідне і вистраждане у довгій боротьбі.

Згадую, як ходила до своєї, Греко-Католицької Церкви. Робила це, навіть не розуміючи, яке щастя, що вона пройшла крізь терня катакомб, підпілля, муки, а сьогодні нарешті досягнула своїх зірок і стала вільною.

Тільки зараз я розумію, що Україна – це не якесь ефемерне поняття, Україна – це я! Це все, що примушує мене усміхнутися і доводить до сліз, речі, які дратують і погляди, які я підтримую. Україна – це моя ностальгія за безхмарним дитинством, мої важкі випробування сьогодні і моя щира надія на краще майбутнє.

Вона, як і я, як сотні таких же молодих людей: має боротися, щоб вижити, повинна подолати свій страх, щоб змінитися. Україна не зовсім впевнена, чи правильним шляхом вона прямує до своє мрії, але вона ніколи її не зречеться, вона пожертвує усім заради любові, навіть тоді, коли така любов – не взаємна.

Україна – це земля, скроплена кров’ю та сльозами усіх її синів та дочок, усіх героїв миеулого і сьогодення, з якої проростає нове життя.

І коли я чую слова своїх знайомих: «Я всюди відчуваю себе, як вдома, мені всюди добре!», то дуже дратуюся. Ну хіба можна любити якусь іншу, навіть дуже досконалу країну, більше, аніж Україну, хіба можна почувати себе у безпеці далеко від рідного дому, хіба правильно залишатися осторонь, коли твоя земля палає? А, може, твій обов’язок палати разом із нею…

Адже і герої Небесної Сотні, й наші мужні солдати – здавалося б, звичайні люди, які спромоглись на дивовижні вчинки.

Я дуже люблю тебе, Мамо! Вибач, що так мало зробила для тебе. Вибач, що не всі сили віддала, щоб ти була вільною і щасливою. Але ця любов назавжди у моєму серці. Її звідти не вирвати і не забрати обманом. Будь щасливою, іноді непередбачуваною, будь вільною!

Лідія Батіг