Львів’яни, ми люди, чи дикий охльос? Як можна боротись із несправедливістю через ще більшу несправедливість? Як можна викривати гріх через ще більший гріх? Як можна волати про чесність, порядність і моральність, а поводити себе, як бандити. Вибачте за грубість, але це щирий крик душі. Я священик. І мені страшно навіть уявити, що серед цього натовпу “борців з несправедливістю” (а можу припустити, що просто проплачених найманців) є львів’яни, які ретельно відвідують храми. Поріддя єхиднове. Гроби побілені. Хто виймає меч, той від меча гине. Політика так не вершиться. Так не вершиться Держава. Одна справа, коли меч захищає рідну землю, а інша – коли цим мечем розмахують перед слабшим. Горе і трагедія, коли меч справедливості опиняється в руках дикуна, невігласа і найманця. Тоді він стає мечем зневаги і сорому. І не потрібно думати, що я цим покриваю гріхи влади. Я закликаю до тверезого мислення, до конструктивного діалогу і до цивілізованого дискурсу. А те, що бачу сьогодні у Львові – це не цивілізаційні процеси. Це Мордва! Така боротьба зі “злочинами влади” не робить нас кращими, не приносить нам честі і віддаляє від Бога.
Протоієрей Назарій Лозинський, декан богословського факультету ЛПБА ПЦУ, настоятель Академічного храму св.Й. Золотоустого
Повязані записи
