Господи, твій голос знищив царство адове: слово твоє могутнє воскресило з гробу чотириденного мерця і Лазар став спасенним прообразом відродження. Усе можливе тобі, Господи, володарю всього. Дай твоїм слугам прощення і велику милість
Стихира на «Господи воззвах» Лазаревої суботи
Ось і закінчилась Свята Велика Чотиридесятниця – Великий піст, вчора була остання п’ятниця цього благословенного часу. Завтра – В’їзд Господній у Єрусалим, а відтак – Страсний тиждень, який, проте, наші вірні помилково називають «останнім тижнем посту». Насправді Страсний – абсолютно інша реальність. Реальність в котрій молитовно переживаємо кульмінаційні моменти нашого Спасіння: спомин Тайної Вечері, молитви у Гетсиманії, схоплення Ісуса, зневаг, наруг у дворі Анни і Каяфи, відречення Петра, подорожі від Пилата до Ірода і назад, а врешті – суголосне «розіпни його; він винен смерті; кров його на нас і на наших дітях…». Ну а потім – Хресна дорога, Голгота, розп’яття, остання бесіда із Отцем на хресті, і оте «звершилось» та «в руки Твої віддаю духа». Далі – страх апостолів, жінки рано-вранці біля гробу і тріумфальне «Воскрес!». Але до цього ще тиждень. А день завтрашній, а особливо – сьогоднішній є своєрідним впровадженням, преамбулою до цих подій. Річ у тім, що Вербна, Квітна або Пальмова неділя – свято дуже популярне, адже в цей день у Церкві «щось святять», у цьому випадку – вербові гілки, а ось день напередодні залишається майже непоміченим. Отож пропоную коротко застановитись саме над значенням сьогоднішнього свята – Лазаревої суботи.
Про цю подію ми дізнаємося із Євангелія від Івана, а саме із її 11 розділу, який ми на Літургії цього дня читаємо майже повністю: від першого до сорок четвертого вірша. З цього уривка ми дізнаємося, що Лазар – друг Ісуса, брат Марти і Марії, тяжко занедужав і сестри послали вістку про це Спасителю. Проте Спаситель одразу запевнив учнів: «Не на смерть ця недуга, а на Божу славу, щоб Син Божий прославився нею.»(Ів.11,4). Із дальшого Євангельського тексту хотів би виділити кілька аспектів: по-перше – те, що смерть Лазаря справді була покликана явити славу і могутність Ісуса як Божого Сина, котрий має владу навіть над смертю; по-друге – позиція апостола Томи, котрого ми зазвичай називаємо невірним і ставимось до нього іронічно-поблажливо. Насправді ж позиція Томи дуже принципово відрізняється від того, що нещодавно просили в Учителя Яків та Іван: «Сидіти по правиці і по лівиці», натомість Тома хоче бути з Учителем до кінця навіть у найгірших часах, тому й закликає співбратів у апостольстві: «Ходімо й ми, щоб із Ним повмирати.»(Ів.11,16); по-третє, євангелист влучно змальовує людську природу Ісуса, показує, що окрім того, що Він вповні був Богом, то рівно ж і вповні Він був людиною – заставши друга мертвим плаче, проте, як Бог тут же викликає Лазаря із гробу, тоді, коли Лазар пролежав там уже 4 дні, як читаємо в Євангелії: «Сестра вмерлого Марта говорить до Нього: Уже, Господи, чути, бо чотири вже дні він у гробі…» (Ів.11,39), тобто були наявні уже ознаки розкладання тіла. Попри все це Ісус, одним своїм словом повертає Лазаря до життя.
Відразу кілька важливих сенсів маємо у цій події. Ісус має іти в Єрусалим. Там Він, як уже анонсує апостолам, має бути виданим, страждати, померти, але по трьох днях – воскреснути. Очевидно, що навіть апостоли не до кінця не розуміють те, що Учитель має на увазі. Власне, саме Воскресінням Лазаря Ісус показує, що таки справді є Всемогутнім Богом, має владу над смертю, – подолає смерть, знищить, як каже Іван Золотоустий «перемогу і жало смерті».
Також Ісус дає останній шанс юдеям зрозуміти, що він Месія «не такого типу», як чекають вони. Він прийшов не для того, аби виганяти окупантів-римлян, відновлювати Царство Ізраїля, робити його могутнім і т.п. Він прийшов, аби звільняти людей від рабства смерті і гріха, аби будувати новий Ізраїль – Царство Боже. Як би там не було – Воскресіння Лазаря стало великою атракцією. Наскільки помпезно Єрусалим зустрічав Ісуса – знаємо і молитовно переживатимемо це у завтрашньому святі. Проте, вони таки не зрозуміли. Вміння воскрешати мертвих, очевидно, було сприйнято як приємний бонус нового Помазаника – царя, полководця і так далі.
Ісус показує нам – як і тоді апостолам, що смерть – це ніщо для Воплоченого Слова Божого і тих, кого Він любить. Власне, повне зневаження і знищення смерті Ісусу покаже за тиждень – у своєму славному Воскресінні. Хоча вже зараз, вже сьогодні він дає чітко зрозуміти, що той хто вірить в Ісуса, за словами апостола Павла із послання до римлян: «Вже більше не вмирає. Смерть над ним вже більше не панує».
Бажаю всім нам у це день перейнятись великою довірою і любов’ю до Богочоловіка. Бажаю завтра виголосити йому «Осанна» щиро і нелицемірно. Бажаю всім нам співстарждати із ним в його Страстях, Розп’ятті і смерті. Бажаю всім нам оплакувати Його погреб і перебування в гробі. Бажаю нам гідно пережити ці дні, аби за тиждень, як чуємо у заамвонній молитві Літургії Передшеосвячених Дарів: «Неосудно достигнути поклонитися святому Воскресінню».
Володимир Мамчин
Повязані записи
