Дивні речі кояться сьогодні… Іноді складається враження, що найважливішими для нас послугами є банківські.
Принаймні таке бачення на кожному кроці намагається нав`язати нам реклама. Зі стін будинків, стовпів, зупинок транспорту, огорож, дерев лізуть нам перед очі банки, назв яких уже годі запам`ятати, і різноманітні приватні кредитні організації, які ростуть, як гриби після дощу, та лускають, немов мильні бульбашки. Усюди – надання кредитів. Немовби це якесь наше зобов`язання або хтозна-яке благо, яке «добрі дядьки» щедро роздають через свою безкорисливу любов до людства.
Те саме і в засобах масової інформації. Більша частина рекламних площ у газетах так і заманює зображенням товстої пачки банкнот, яка обіцяє вирішити усі проблеми обивателя без особливих зусиль з його боку. Подумаєш, додатково якісь кошти доведеться викинути на вітер, зате отримаєш кредит тут і тепер – і буде тобі щастя…
Користувачі банківських послуг (як-от отримувачі зарплатні) часто можуть переконатися, з яким напором працівники їхнього банку намагаються накинути їм кредит. І поясненням «не хочу» тут не відбудешся. Вони зажадають детальних аргументів, чому ви нехтуєте такою вигідною пропозицією. Самі ж, як правило, вдаються до доволі примітивних шляхів переконування, мотивуючи це можливістю отримувати все й відразу, задоволенням приземлених бажань і примх або апелюючи до затертого стереотипу «Весь світ живе в кредит». Насправді нікчемні аргументи для християн.
Таке модне зараз слово «кредит»… Святе Письмо і Отці Церкви з властивою їм відвертістю називають явище, яке під ним криється, інакше – лихва. Зразу в уяві людини воно постає без прикрас, як щось лихе, і полуда гарної іноземної етикетки з нього спадає, відкриваючи справжню суть.
Ще Святий Василій Великий у своїх проповідях часто викривав цей гріх, спираючись, звісно, на книги Старого й Нового Завітів. І в його часи, і сьогодні лихва була поширеним явищем. От тільки назву мала іншу. Та й, зустрічаючи рішучий опір з боку Церкви, ховалася, а не рекламувалася на кожному стовпі. Лихварі, як і блудниці, не виставляли свого ремесла напоказ. Соромилися.
У християнському суспільстві давати гроші на лихву чи брати позики під відсоток вважалося ганебним. В епоху Середньовіччя цим в Європі могли промишляти хіба що євреї. Та й то лише ті, які нехтували законом Мойсея, і під час свого розсіяння між народами ставили собі за мету вижити за будь-яку ціну, а їхні нащадки й сьогодні не гидують очолювати кредитні спілки і провідні банки..З тих часів і поширений стереотипний образ єврея, який наживається чужим коштом. Бо насправді Старий Завіт засуджував таку діяльність.
У Старому Завіті – безліч місць, спрямованих проти лихварів. До них у своїх аргументах часто вдається Василій Великий, різко засуджуючи цей промисел. У книжці святителя «Гомілії на псалми», яка з`явилася у видавництві «Місіонер», знаходимо детальний аналіз 5 стиха 15 псалма. Загалом, якщо брати цей псалом, то в ньому йдеться про те, «хто достойний стати перед Богом». Одна із рис, яка характеризує цю людину, привертає увагу Василія Великого: «хто гроші свої не дає на лихву» (Пс.15:5). І саме цій проблемі присвячує усю свою гомілію автор.
Святе Письмо і Отці Церкви ніколи не встановлювали вірним обмежень просто так. Божий закон забороняв хіба що шкідливі для людини речі. Від такої заборони вигравала лише вона сама, якщо смиренно слідувала їй. Все було надзвичайно просто, без хитрих викрутасів, якими послуговуються кредитори, аби виконати поставлене завдання і «підсадити» на кредитну голку якомога більше клієнтів.
Основна загроза від лихви, чи то пак кредитів, – накладання важкого ярма на плечі платника податків. Особливо це відчутно зараз, у час помітного зубожіння населення та нестабільного курсу валют. Позичивши гроші в іноземній валюті за нижчим курсом, згодом потрібно буде сплатити за цю розкіш суму неочікувано більшу й не завжди посильну, адже ціна на валюту зросла. Це – фінансова сторона питання.
Поряд з нею існує і психологічна, на якій особливо акцентує увагу Василій Великий у своїй гомілії. Борг завжди гнітить, навіть якщо спершу боржник і насолоджується отриманою значною сумою. «Боржник, узявши на себе відповідальність за відсотки, яких при сплаті важко позбутися, прийняв так на себе добровільну неволю», – ці слова Василія Великого особливо гостро звучать в сьогоднішній хиткій економічній ситуації.
Добровільно поневолений боржник, коли надходить час сплачувати кредит, «починає відчувати нехіть до життя, ненавидіти ті дні, що зближаються до реченця, жахається місяців, наче батьків тих відсотків». «В той час ні ночі не приносять йому відпочинку, ні дні – відради, ні навіть сонце не миле йому».
Знаючи людську природу і людські немочі, Василій Великий намагається випередити того, хто хоче підставити шию під боргове ярмо і вже знайшов виправдання своєму наміру. «Але ж велика конечність, оправдується бідний, приневолила мене і не було іншого способу роздобути гроші». Василій Великий йому пояснює: «позичка на лихву не приносить цілковитого звільнення від клопотів, а лиш малу його проволоку… Якщо не візьмемо гроші на відсотки, однаково будемо тепер і пізніше вбогими. Одначе, якщо візьмемо їх, то важко буде нам дошкулювати лихва, бо ж вона посилить біду. Тепер ніхто не дорікає тобі, що ти вбогий, бо це лихо недобровільне. Але якщо ти відповідаєш за відсотки, то немає такого, хто не ганив би тебе за необережність».
Тим, хто стягає на себе кредитну неволю задля негайного догоджання власним бажанням, святитель відкриває таку просту істину: «Ознака дитинного ума – не пристосовуватися до матеріального положення, в якому знаходимось, але керуватися непевними надіями й наражатися на очевидну та й незаперечну шкоду». У цій сентенції – і констатація психологічної закономірності, і добра батьківська порада, як оминути сіті лукавого.
А недолугий принцип «Весь світ живе в кредит» Василій Великий влучно порівнює з хворобою: «Як ті, що хворіють на холеру, викидають із себе те, що недавно з`їли, і заки вони зовсім позбудуться того зі шлунка, приймають удруге покріплення та й знову викидають це серед болів і конвульсії, так подібно є і з тими, що замінюють лихву лихвою. Очевидно, на короткий час хваляться вони чужим багатством, а потім сумують над утратою власного». Бо, як пише святитель, і в його часи вистачало сповидних багатіїв, які насправді нічого свого не мали, а лише примножували свої позички, не усвідомлюючи, в яку яму котяться.
Як і всяку хворобу, боргову неволю легше попередити, ніж лікувати. Профілактичні засоби – прості. Їх з великою любов`ю і майстерно укладеними зворотами подає Василій Великий. Він закликає усвідомити, що убогість сама по собі не є ганьбою. Ганьба – втратити добре ім`я і свободу, заборгувавши.
«Ніхто не лікує рани раною. Зло не оздоровляється злом, ані вбогість не запобігається платою лихви… Не наражайся на плач-жаль у пізнішому житті, і ніколи не вважай днів перед позичкою за щасливі». «Пий воду з твого водозбору» (Прип.5:15), себто, май на увазі власні засоби, до чужих джерел не заходи. Навпаки, з власних струмків черпай для себе потіху на життя. А маєш мідяні посудини, одежі, упряж, всякого роду устаткування? Продай це. Погодься позбутися всього, крім свободи».
Василь Калита
Повязані записи
