Нехай кожен із нас примножить дар Незалежності на благо народу і спасіння своєї безсмертної душі

21269518_1760640623963672_1133017319_nРоздумуючи про світ, в якому живемо, через призму християнських поглядів і переконань, намагаюсь осягнути велич Господнього провидіння щодо України. Ми пройшли важким шляхом нашої національної історії. Скільки разів ми були на волосині від погибелі як народ, як країна, і кожен раз визволення приходило через чудо.

Ні візантійський імператор, ні варяги, ні монголо-татарська орда, ніякий король чи цар, ніяка більшовицько-фашистська чума чи «русскій мір» не зламали нашого духу, не підкорили нашої свідомості.

Пригадую один момент зі свого життя: коли бував у брюховицькому лісі, неподалік від Львова, звертав увагу на знаки непростої трагічної історії нашої Вітчизни ще з Першої Світової війни. Однак у цьому лісі є місце, яке особливо мене вразило- це місце жахливої трагедії, цинічного злочину проти української культури, місце вбивства Володмира Івасюка. Його було знайдено повішеним на буковому дереві 18 травня 1979 року, і цей бук за якийсь час почав засихати. Здавалось, уже кінець: постарів, добили, зламали, і лише одна його половинка якимось неймовірним зусиллям, якоюсь непримиримою життєвою силою та впертою живучістю продовжувала рости.

Було схоже на те, що цей кривий, але відчайдушний бук подібний на людину понівечену долею, але яка змогла перебороти усе і розпрямитись. Для мене цей бук став символом незламності, символом стійкості, символом спротиву. Кожного разу коли приїжджав на це місце, тулився до цього бука і з сльозами звершував молитву за Володю. Він ніби промовляв до мене: «Потрібно вистояти і сказати про найголовніше». Щоразу, згадуючи це дерево, яке стало рідним для мене, думаю про українську пісню, яку хотіли заглушити, рідне слово, яке хотіли затоптати, про тих чудових стійких людей пам’яті яких хотів би бути гідним. Тож у цей радісний і щасливий час Незалежності, Благословення Господнє нехай перебуває над Вітчизною нашою, Господь посилає Свої щедрі дари, і щоб у Світлі Божої благодаті, кожний, маючи дар Христовий, примножив і застосував його на благо народу і спасіння своєї безсмертної душі.

Підготував о. Андрій Дуда, священик церкви святого Миколая УПЦ КП у м. Львові, військовий капелан

Поділитись!Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedInEmail this to someone

Comments are closed.