О. Андрій Логін: “Медичний капелан – це священик, який співпереживає разом із людиною її життєву ситуацію”

Медичне капеланство – для багатьох нова, а насправді трохи призабута сторінка в історії соціального служіння Церкви. Із початком війни на Сході ці люди, поряд із військовими капеланами, мовби вийшли із тінні, і свідчать нам про Божу любов, милосердя, надію на спасіння, а найперше вчать нас Віри і є глибоким свідченням для нас, тут і зараз.

Отець Андрій Логін – один із тих, хто присвятив своє священиче служіння саме медичному капеланству. Його досвід цікавий та унікальний. Сьогодні отець Андрій займає посаду адміністратора Шпиталю ім. Митрополита Андрея Шептицького. У інтерв’ю він поділився думками про власний досвід капеланського служіння.

ІНСТИТУТ МЕДИЧНОГО КАПЕЛАНСТВА: УКРАЇНА –  ЄВРОПА

Кожен священик вже по замовчуванню є покликаний у особливий спосіб уділяти увагу тим людям, які перебувають у важких обставинах життя. Перші систематичні спроби оформити служіння хворим від імені Церкви відбулися за часів світлої пам’яті Блаженнішого Любомира Гузара. Комісія у справах душпастирства охорони здоров’я при Патріаршій Курії у 2004 році почала формувати саму модель медичного капеланства. Чому це відбулося? Коли ми дивимося на структуру Католицької Церкви, то у Ватикані також є комісії, які відповідальні за різні напрямки душпастирської опіки. І серед них є також і Комісія охорони здоров’я.

Така комісія від часу свого покликання мала за завдання формування інституту медичного капеланства, але крім того ми мали інші напрямки роботи – поширення етичних цінностей у медицині, які сьогодні відомі під назвою біоетика. Науковці дискутують про те, чи все що є технічно можливим у медицині, є дозволено. Відповідно, Комісія турбується про те, щоб через різні наукові заходи ставити медичним працівникам перед очі християнські цінності  і можливості їх втілення у професійній діяльності.

Також Комісія покликана будувати діалог на міжконфесійному рівні для того, щоб медичне капеланство найперше було об’єднане навколо ідеї служіння хворій людині.

Від 2004 року відбулося багато зрушень, бо вже неодноразово на рівні Міністерства охорони здоров’я піднімалося це питання, проводилися круглі столи, обговорення з того приводу, як сьогодні можна інститут капеланства оформити офіційно. Питання, на жаль, ще не є вирішено. Але, якщо говорити про військове капеланство, то дуже багато відбулося зрушень у юридичній площині саме з початком військових дій. Звичайно, хотілося би  у процесі медичної реформи привернути увагу і до інституту медичного капеланства.

“МЕДИЧНЕ КАПЕЛАНСТВО НАЙПЕРШЕ ОБ’ЄДНАНЕ НАВКОЛО ІДЕЇ СЛУЖІННЯ ХВОРІЙ ЛЮДИНІ”

Коли ми порівнюємо з Західним світом, то там медичний капелан – це людина, яка окрім богословської або також психологічної освіти має ще спеціалізовану освіту.  Це означає, що людина з певною освітою повинна ще отримати додаткові знання для того, щоб отримати статус медичного капелана. Перше що відрізняє медичне капеланство на Заході і в Україні це те, що такі капелани на Заході це не обов’язково священнослужителі.

При лікарнях діють капеланські структури як окрема штатна одиниця і до неї належать як священики, так і психологи. Також сюди часто належать священнослужителі різних конфесій. Капеланська інституція у Західних країнах має дуже структуровану  роботу, вона дуже активно взаємодіє із керівниками відділень. Зокрема, є відділення, які окремо закріплені за капеланами. У класифікаторі професій є виокремлено медичного капелана як окрему посаду, яку людина може займати. Також є окремі навчальні програми, затверджені на державному рівні.

“ІДЕЯ КАПЕЛАНСЬКОГО СЛУЖІННЯ – ВИЙТИ ЗА МЕЖІ ЗВИЧНОГО СПОСОБУ СЛУЖІННЯ РЕЛІГІЙНІЙ ГРОМАДІ І ВВІЙТИ У ПЕВНУ СПЕЦИФІКУ ЖИТТЄВИХ ОБСТАВИН”

ГАСЛО МЕДИЧНОГО КАПЕЛАНСТВА

За роки мого священичого досвіду довелося виконували капеланське служіння у різних сферах. Тобто бути трішки студентських капеланом, дуже довгий час бути медичним капеланом, але також і бути трішки військовим капеланом. Тому вже тепер добре відоме гасло “бути поруч”, я насправді прожив у своєму житті особисто і я думаю, що це гасло стосується будь-якого капелана. Бо сама ідея капеланського служіння – це вийти за межі звичного способу служіння релігійній громаді і ввійти у певну специфіку життєвих обставин. Капелан – це людина, яка співпереживає разом із людиною її стан та життєву ситуацію. Коли священик бере собі окремий час, щоб з людиною пройти певний етап її життєвої дороги. Тому хоч це гасло виросло із військового капеланства, але я можу послуговуватися ним і коли йде мова про служіння хворим.


ШПИТАЛЬ ІМ. МИТРОПОЛИТА АН. ШЕПТИЦЬКОГО – ФАКТИЧНО ЄДИНА ЦЕРКОВНА ЛІКАРНЯ В УКРАЇНІ”

ШЛЯХ СЛУЖІННЯ

Мій капеланський шлях розпочався у 2005 році після праці у сфері біоетики у місті Інсбрук (Австрія). Я вже на той час був священнослужителем і отримав запрошення від капеланської служби лікарні м. Інсбрука пройти там практику. Це була моя перша зустріч з медичним капелаством. У 2006 році  я повернувся в Україну. Митрополит Тернопільсько-Зборівський Кир Василій Семенюк від першого дня передав мені Комісію охорони здоров’я на керівництво, а за певний час Блаженніший запросив у Комісію з охорони здоров’я на рівні Патріаршої Курії, де мені було доручено окремий напрямок – служіння людям узалежненим. У цьому напрямку я працював до 2011 року,  тоді вже Блаженніший Святослав передав мені всю Комісію охорони здоров’я Патріаршої Курії до 2014 року. У 2014 році Митрополит Львівський Ігор Возняк запросив мене у Львівську архієпархію, щоби очолити Шпиталь ім. Митрополита Андрея Шептицького на посаді адміністратора.

“ДУХОВНІСТЬ Є СКЛАДОВОЮ ЧАСТИНОЮ ДІЯЛЬНОСТІ ШПИТАЛЮ, ТАКОЖ ДУЖЕ ВАЖЛИВИЙ КОМПОНЕНТ – ЦЕ МУЛЬТИДИСЦИПЛІНАРНИЙ ПІДХІД ДО ПАЦІЄНТА”

ЦЕРКОВНА ЛІКАРНЯ: цінності, досвід, підхід

Сьогодні моє служінні не є класичним служінням медичного капелана. Ми у шпиталі маємо двох священиків, які є медичними капеланами. Я до цього долучаюся ситуативно. Моє завдання полягає у розвитку цієї медичної установи, у чому  я також бачу певний виклик, бо працюють тут працівники з різним досвідом роботи – хтось приходить з комунальної лікарні чи студентом. Шпиталь – фактично єдина церковна лікарня в Україні, тому для людей, які сюди приходять, є важко провести паралелі і для багатьох це новий досвід.

Тому я стараюся працювати над цінностями шпиталю, щоб кожна людина, яка приходить сюди розуміла, що установа не просто має своє славне історичне минуле, але сьогодні, тепер і зараз, є потреба у пошуку відповіді – чим ми відрізняємося від інших лікувальних установ.

“Я ВДЯЧНИЙ ЗА ДОСВІД СЛУЖІННЯ МЕДИЧНИМ КАПЕЛАНОМ, БО БАЧУ ЯК БОГ ДОЗВОЛЯЄ ЛЮДЯМ НАВІТЬ У СИТУАЦІЯХ  СТРАЖДАННЯ БОРОТИСЯ ЗА СВОЮ ВІРУ”

Духовність є складовою частиною нашої діяльності в цілому. В нас є ще одни дуже важливий компонент – це мультидисциплінарний підхід до пацієнта. Лікар, турбуючись про пацієнта на своєму рівні компетенції, звертає увагу і на інші потреби людини і будує місточки для отримання іншої допомоги, якої потребує пацієнт. Часто, скажімо, людина, яка прийшла на прийом до терапевта, може потрапити на розмову до психолога чи священика.

Я вдячний за досвід служіння медичним капеланом, бо бачу як Бог дозволяє людям навіть у ситуаціях  страждання боротися за свою віру, боротися, щоб побачити, що Бог не карає, а схиляється над конкретною людиною, родиною і намагається огорнути їх Своєю Любов’ю. Напевне, це відчуття не дуже можна  вербалізувати, але мені це дуже допомогло у духовному зростанні.

ЛІКАРІ ДУШ  

Для будь-якого капелана в сфері медицини є кілька напрямів служіння. Перший  безпосередньо звернений до хворих людей. Другий напрямок служіння є супровід медичного персоналу. Коли ми зблизька бачимо роботу медиків, то знаємо, що вони не менш ніж хворі потребують духовної підтримки. Хворий сьогодні тут, завтра вдома або перейшов у інший світ, а медики весь свій робочий час мають дотик до страждань, до  життєвих питань людини, часто той свій біль і страждання людина пробує передати іншим і тому супровід медиків є не менш важливим.

Третій напрямок, який є важливим для капелана, це праця над собою. Чи не щодень з’являються новини про те, що є кращі, доступніші технології,  які дають більше можливостей вирішити медичні проблеми людей і, звичайно, у компетенцію священнослужителя входить орієнтувати у тому, наскільки ці технології  є у згоді із етичними принципами. Неодноразово приходять медики і запитують: “Що я маю робити? Моє сумління мене тривожить і підказує, що це, напевне, щось не те. Я хочу з вами порадитися”.  Тому медичний капелан мусить бути компетентним, щоби разом з людиною сісти і розглянути цю життєву ситуацію.

“КОЛИ ВЖЕ ПІШЛИ ЖОРСТКІ ПРОТИСТОЯННЯ НА МАЙДАНІ І БУЛИ ПЕРШІ ЖЕРТВИ ТА ПОРАНЕНІ, МОЇМ ЗАВДАННЯ БУЛО ОРГАНІЗУВАТИ В КИЄВІ  МЕДИЧНИХ КАПЕЛАНІВ У ВСІХ КЛІНІКАХ МІСТА, КУДИ ПРИВОЗИЛИ НАШИХ ПОРАНЕНИХ”

ТУРБОТА ПРО ВІЙСЬКОВИХ

Історія допомоги військовим у шпиталі має своє історичне підгрунтя, бо свого часу тут обслуговували військових Української Галицької Армії. Тому для нас є питання честі допомогти військовим. Був час (2014-15 рр.), коли ми допомагали військовим у питаннях класичного медичного супроводу, бо на той час була велика кількість добровольці і у них не було посвідчень учасників бойових дій, а тому вони не мали доступу до військових шпиталів. У нас була спільна програма з Фундацією Духовного Відродження. Зараз ситуація змінилася і є поодинокі випадки, коли до нас звертається військовий, щоб отримати медичну підтримку.

Те, над цим шпиталь активно працює і з чого почалася наша активна підтримка військовим – це  “Центр психічного здоров’я”, який надає психологічну допомогу військовим.

Власне, передісторія створення цього Центру також є пов’язана з моїм особистим досвідом. В 2014 році, коли почався Майдан, я ще виконував служіння у Комісії охорони здоров’я у Патріаршій Курії. Коли вже пішли жорсткі протистояння  і були перші жертви і поранені, моїм завдання в Києві було організувати медичних капеланів у всіх клініках міста, куди привозили наших поранених. Це був перший досвід, де я побачив, що є з однієї сторони при таких драматичних ситуаціях  є багато викликів, з якими психологи не справляються. Була психологічна служба Майдан, яка надавала свою допомогу. Але в окремих випадках ми бачили, що, коли йдеться про посттравматичний стресовий розлад, то вони зустрічалися з ним хіба в книгах…

МЕДИЧНЕ КАПЕЛАНСТВО У ЧАСІ ВІЙНИ

В липні 2014 року я вперше потрапив у військовий госпіталь. Ми тоді багато організовували допомоги в першу чергу для Харківського військового госпіталю – це була перша точка, куди приїжджало багато поранених із зони АТО. Також я перебував у військовому госпіталі в  Луганській області. Я побачив велику кількість поранених, а також людей, які через військві дії, зазнали психотравм. Для мене це також було ще одним викликом і так сталося, що пройшло менше місяця часу і я отримав дзвінок від програми “Відкритий світ”, що діє при Американському посольстві. У зв’язку з військовими діями у терміновому порядку вони організовують навчання в Єльському університеті  для керівників різних волонтерських мереж, які надають психологічну і духовну допомогу для військового. Це був серпень місяць, Іловайський котел…І хочу сказати, до честі американських колег, всі професори, науковці, які на той час мали свої гарні відпустки за межами Америки, коли дізналися про що йдеться, вони поверталися, щоб нас навчати.

Перше, що я зробив, коли повернувся, це написав проект, який передбачав спільну роботи священиків, психологів, психотерапевтів. І так в лютому 2015 року ми вже відкрили цей Центр психічного здоров’я. На сьогоднішній день Центр психічного здоров’я – це структура, яка дуже швидко розвивається і сьогодні це одна із небагатьох інституцій у Львові, яка надає психологічну допомогу на постійній основі.

“МЕДИЧНИЙ КАПЕЛАН МАЄ ОСОБЛИВУ ЛАСКУ У БОГА – ВІН Є ТИМ, ХТО ПИЛЬНУЄ ПЕРЕХІД ВІД ЗЕМНОГО ЖИТТЯ ДО ІНШОГО. ЦЕ ДУЖЕ ОСОБЛИВЕ ЗАВДАННЯ”

ПІКЛУВАННЯ ПРО ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ: гідність, допомога, духовність

Перше, про що ми дбаємо, коли йдеться про піклування про старших людей – це є питання безпеки. У тому розумінні, що людина в старшому віці, відчуває особливу прив’язаність до своєї домівки і перехід з дому в лікарню є важким. Часто їх супроводжує думка про те, що, напевне, вони вже і не зможуть повернутися до свого дому і ми хочемо засвідчити цій людині, що вона є у безпеці, що ми дбаємо про неї. Іноді цей процес побудови довіри триває кілька днів чи тижнів. Найперше, що допомагає, це щоденні Літургії у нашій капличці, де людина може замислитися і подивитися на свою життєву ситуацію по-іншому. Багато хто навіть плаче від такого розчулення, що вони мрія так жити – щодня ходити до Церкви, спілкуватися з Богом, а тут вони мають можливість пережити зустріч з Богом щодня. І багато перемін відбувається саме в наслідок духовної складової.

“ДОТИК ДО РОЗУМІННЯ РЕАЛЬНОСТІ ЗАВЕРШЕННЯ ЖИТТЯ СПОНУКАЄ ДО ЙОГО ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ”

Багато тих питань, які в звичному світі залишаються такими недоторканими темами, наприклад смерть, вмирання, тут ми говоримо про них по-іншому.Наше паліативне відділення стало таким місцем, де гідність людини поціновується. Багато людей говорить про шпиталь і паліативне відділення  як про високий стандарт на сьогодні у Львові. І дійсно зробили ми для цього багато. Насамперед, почали турбуватися про те, щоб тут був постійний капелан поряд із медперсоналом, щоб він допомагав не лише уділяючи тайн, але й більше міг спілкуватися з пацієнтами. Ми ввели посаду психолога, який щодень спілкується з людьми. Крім того ми маємо реабілітолога, який дбає про постійно лежачих людей.

Також у нас є програма домашньої опіки.Всім цим займаються наші соціальні працівники, які мають дипломи медичних сестер. Є люди невиліковно хворі, коли встановлено діагноз і людина вже не може отримувати лікування таких людей відпускають додому. І часто людина у таких випадках залишається сама із своєю проблемою. Часто родина не може справити з такими викликами, бо невиліковна хвороба тягне за собою дуже багато побічних ефектів. Від 2016 року ми розвинули мобільну паліативну допомогу – модель праці, коли додому може приїхати лікар, медсестра, психолог і надати допомогу не лише цій людині, але й цілій родині.     

Медичний капелан має особливу ласку у Бога – він є тим, хто пильнує перехід від земного життя до іншого. Це дуже особливе завдання і треба мати багато уважності, терпеливості й любові. Любові, щоби не стати перешкодою, а допомогою здійстити цей перехід гідно.

СВІДОК БОЖОГО МИЛОСЕРДЯ

Було багато різних життєвих ситуацій, коли Бог діяв у особливий спосіб. Пригадую як я одного разу разом з батьками та лікарями молився над новонародженим хлопчиком, який народився з дуже низькою вагою – менше двох кілограм. У 2000-ні роки це було досить критично і лікарі казали радше ні, ніж так, що він виживе. Говорили лікарі про це відкрито, однак на подив я зустрів дуже велику віру батьків. Це було духовна боротьба, коли батьки мали таку глибоку віру у Боже милосердя, що я аж відчував тремор, який виходив від тої молитви. Бог дав життя цій дитині. Як казали лікарі, з медичної точки відбулося щось таке, що дитина тепер точно буде йти в розвиток.

Пригадується одна старенька бабуся, яка дуже багато життя присвятила християнському навчанню дітей та онуків. Коли прийшов її час, у критичному стані її забрала швидка допомога. Лікарі сказали рідним, що до ранку вона, напевне, не доживе. А оскільки вона мала понад 90 років, то її доньці було 70 і вона не могла цілу ніч бути поряд. Я посповідав ця жінку. Зранку прийшла її донька і побачила пусте ліжко, побігла до посту медсестри і запиталася, де тіло  її мами. На її подив медсестри відповіли, що її мама ходить по коридору.

Напевне, ще  було дуже вражаюче  спостерігати як багато людей у останній день свого життя по-іншому оцінюють все. Цей дотик до розуміння реальності завершення життя спонукає до переосмислення.

На Майдані до мене підійшов один чоловік, на очах якого застрелили когось із його побратимів. Він був російськомовним і було видно, що не знав як слід звертатися до священика, однак він сказав: “Я розумію, що і моє життя може завершитися  сьогодні. Я не знаю як це сповідатися, але дуже хочу. Допоможіть мені”.

Ця сповідь була радше сповіддю малої дитини,  але, водночас, відчувалася глибока віра у те, що Бог чує, бачить та любить нас.   

Розмовляла Мар’яна Зеленюк

 

Поділитись!Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedInEmail this to someone

Comments are closed.