Око народної душі: український вертеп як своєрідне пояснення біблійних історій

На рівні буденного повсякдення, де є свої клопоти і проблеми, не завжди вдається осягнути всю глибину категорій християнського канону, а з тим – і містичність християнського вчення. Тому окремі християнські елементи намагалися спростити й “перекласти” народною мовою, переказати за допомогою зрозумілих для загалу категорій. Як певний і своєрідний варіант останнього можна трактувати і традицію українського вертепу. Спостерігаючи за дрібними ляльками театру в мініатюрі, або оглядаючи галасливий маскарад людей, ловиш себе на думці, що в такий спосіб історія Священного Сімейства, переказана просто і емоційно, дійсно стає ближчою. Все наче відбувається не далеко в Єрусалимі та Віфлеємі і не ховається за біблійними алегоріями. Воно тут, з локальним колоритом. Побачити його можна вже і зараз – у вигляді вертепу, якщо мова про східну традицію, або шопки, якщо про західну.

Різдвяна листівка Якова Гніздовського

Різдвяна листівка Якова Гніздовського

Дві легенди

Вертеп можна вважати народним і легендарним переказом, специфічною і своєрідною інтерпретацією подій з історії Святого Сімейства. При цьому, біблійні події відтворюють так, аби вони були зрозумілими для населення конкретно взятого регіону. Відтак, говоримо не лише про розважальну, але й дидактичну роль вертепу. У такий спосіб, в жартівливій манері, нам кожного року нагадують про народження маленького Ісуса.

Хоч вертеп віддавна є улюбленим зимовим дійством для нашого люду і “розказує” він про важливі події, сказати щось конкретне про його зародження й поширення на наших теренах складно. Там, де немає фактів, з’являються легенди – часом бородаті, а часом не дуже. Щодо появи вертепу вдалося відшукати одразу дві легенди.

За першою з них, один знатний правитель хотів взяти собі за дружину красуню з далеких теренів. Аби справити на неї враження, він задумав показати все багатство звичаїв свого краю і таланти наших людей. Так і виник вертеп. За другою легендою, вертеп існував ще в часи Ісуса – його самого у дитинстві ніби то забавляли сценками з вертепу.

Ілюстрації з періодики міжвоєнного часу на тему Різдва

Ілюстрації з періодики міжвоєнного часу на тему Різдва

Науковці дискутують

Одним з перших про походження вертепу і його значення, ще в першій половині ХІХ століття, писав знаний фольклорист та етнограф, священик Еразм Ізопольський. Останній не виключав варіанту походження українського (“руського”) вертепу навіть з кінця XVI століття – вчений писав про 1591 рік. Він ніби бачив скрині для лялькових мініатюр, датовані зазначеним часом. Вчений описував малу скриню у вигляді триповерхового палацу, де на першому і третьому поверхах відбуваються дійства, а другий поверх використовується як склад декорацій і місце перебування “акторів” поза дією. Дослідник вказував, що це святкове задоволення користується в простого народу великою популярністю і навіть заміняє сценічне видовище.

Різдвяна листівка Якова Гніздовського

Різдвяна листівка Якова Гніздовського

Іван Франко, який багато писав про театральне мистецтво на українських територіях, дуже критично та різко висловлювався про описане Ізопольським. Писав, що той “нїколи не бачив вертепної вистави”. Вертеп Франко називав “відгуком західноєвропейської містерії” і вважав, що про це явище у нас можна говорити лиш з XVII століття. У своїх публікаціях науковець описав цікавий комерційний момент з історії вертепу, коли його після богослужіння носили від хати до хати. При цьому, співали і пояснювали, що означає кожен з персонажів і яка його роль, значення сцен загалом. За це отримували додаткову платню. Франко писав про два поверхи, де на верхньому відбувалися “набожні” сцени, а нижче – життєві. Дослідник акцентував увагу на тому, що від шопок вертеп різниться поділом на яруси і сюжетами. Одна з визначальних рис вертепу, за Франком, що “симпатії і антипатії народні виявлялися тут вповні”. Тобто вертеп ще й був дзеркалом соціальних ролей та ідентичності.

з міжвоєнної періодики

з міжвоєнної періодики

Знаний дослідник народних вірувань Володимир Перетц ставив питання, чи дійсно вертеп є похідним від шопки, як інколи вважали. Він зазначав, що і походження шопки таке саме невідоме і темне. Відтак, вчений не погоджувався з Франком і вважав, що про вертеп можна говорити і з більш ранніх часів. Як доказ наводив гравійовані малюнки, якими було прикрашено вірші Памво Беринди, видані у 1616 році у Львові. Доказом правоти Володимира Перетца можуть бути і тексти прибутково-видаткових книг Львівського ставропігійного братства. У них вже від 14 липня 1666 року знаходимо видатки на виготовлення вертепу і його малювання.

5

Різдвяна листівка Якова Гніздовського

Вертеп як ляльковий театр

Дія відбувається у спеціально сконструйованій скрині, яка має вигляд селянської хати, або ж нагадує храм. За основний будівельний матеріал служать дерево і картон, різноманітні декорації. Зі сторони, яка “дивиться” на глядачів, бачимо двоповерхову конструкцію, де зверху “небо”, а знизу – “земля”. На “небі” розігрується різдвяна драма, а на “землі” – дотичні до цього сатиричні і побутові сценки. Головними дійовими особами є стилізовані фігурки. Аби останні могли рухатися, під ними монтували спеціальні отвори, а до самих фігурок кріпилися дротики, за які їх і рухали. При цьому, динамізм спостерігався не тільки у сценках загалом, але й у окремих персонажів: “козак” міг танцювати і присідати, “смерть” махала косою, а в “Ірода” відлітала голова. Без сумніву, багато в такому дійстві залежало від талантів і здібностей людини, яка рухала і озвучувала фігурки.

Вертеп як людське дійство

Вертеп, з яким ходили колядувати, був невеликим і простим за технологією виготовлення – у вигляді церкви з кількома банями, або ж простої хати. У середині були фігури, які зображали сценку народження Христа, інколи інший євангельський сюжет. Створювали ілюзію “оживлення” фігур, надаючи їм руху. Вертеп, як і зірку, з якою ходили, освітлювали свічками, створюючи цим особливу атмосферу. Дійство супроводжувалося співанням колядок і розігруванням коротеньких сценок, євангельських сюжетів.

Різдвяна листівка Якова Гніздовського

Різдвяна листівка Якова Гніздовського

Ролі зазвичай виконували неодружені парубки. У переважній більшості в масках, а також у відповідно підібраному одязі. Кожен регіон відзначався своїми сюжетами, персонажами, декораціями і атрибутами. У Східній і Центральній Україні вертеп мало використовувався при колядуванні. Більше як театр ляльок, який носили на ярмарки, у хати селян, міщан, до поміщиків.

Сюжет і варіація ролей

На початку вертепного дійства могли запалюватися свічки, або дзвонити у дзвони. По тому “ангели” повідомляли вістку про народження “Ісуса”. Далі про це дізнавався цар “Ірод” і наказував “воїнам” вбити всіх новонароджених дітей. Після певного розвитку подій, “смерть” відрубувала “Іродові” голову, а “чорти” тягнули його до пекла. Далі розпочиналась “світська” частина постановки. На сцені з’являлися інші персонажі: “циган”, “жид”, “селянин” і ін. Їхня присутність могла вимірюватись кількома десятками одиниць і варіюватись в залежності від регіону, традиції чи авторського бачення. Між останніми розігрувались побутові сценки.

У статті Івана Франка “До історії українського вертепа XVIII в.” передруковано тексти вертепних постановок з кількох давніх польсько-українських рукописів. Знаходимо там наступних персонажів: “Бартош”, “Куба”, “пастухи”, “ангели”, “жиди”, “жид”, “циган”, “москаль”, “король”, “козак”, “чорт”, “Ірод” і ін. Також трапляються: “дід” і “баба”, “уніат”, “Піп”, “Дяк”, “недаха Клим з козою”, “Циган із кобилою”, “солдат і Дарія Іванівна”, “Поляк і Полька”, “Циган і циганка”, “жид і жидівка” і ін. Кожен з них ніби говорив властивою для себе мовою, хоч насправді – її карикатурним варіантом з українськими словами. Звички, вірування і менталітет також імітували. Ще кожен займався своїми справами у відповідності до уявлень, або ж суспільних стереотипів про цю групу і їх соціальну роль: “дід” і “баба” зображували сімейні стосунки, “цигани” обманюють, “жиди” заробляють гроші, “шляхтичі” розважаються, “козак” і “москаль” сварилися і билися.

Модерні інтерпретації

Цікавим прикладом шопки (вертепу) розпоряджався Антін Смерда, який народився поруч з м. Ланьцут, що на Галичині. На початку ХХ століття він жив у Житомирі, позиціонував себе як католик, там з ним і поспілкувалися етнографи. Смерда бачив шопку у дитинстві, а в Житомирі вирішив її відтворити. Це була скриня на два поверхи, вкрита дахом. Старий Смерда показував свою шопку перед православним і католицьким духовенством, робітниками, носив її на місцевий ярмарок. Це дійшло до місцевої влади, що “на базарі показують Христа” і Антіна Смерду викликали на “профілактичну” бесіду. Поліцейський закликав власника шопки поводитися обережніше і попросив показати якесь дійство його дітям.

Зображення шопки Антіна Смерди

Зображення шопки Антіна Смерди

Після цієї історії Антін Смерда виставляв шопку тільки вдома – на Різдво для близьких і сусідів. Робив це без плати. У нього було 18 дійових осіб: “Король Гирот”, “гетьман”, “гетьманова”, “жид Лейба”, “Діявол”, “Смерть”, “Аньгол”, “Краковяк”, “Краковянка”, “Німець”, “Німка”, “Козак” (донський) з нагаєм, “Гриць”, “Гапка”, “Зося”, “Бартек”, “Бернадин” і ін.

Зображення шопки Антіна Смерди

Зображення шопки Антіна Смерди

Також вдалося натрапити на цікаві тексти українських вертепних постановок міжвоєнного часу. Особливо привертає увагу той, де серед персонажів руські князі, “стрілець”, “Звіздар”, “пастирі”, “жид”, “смерть” і ін. Так, між згаданими є “князь Мономах”, “володар великого народу”, “Ярослав Осмомисл, князь галицького престола” і “Роман, князь зеленої Волині”.

Як можна бачити, жителі наших теренів віддавна відзначалися здатністю творчого переосмислення різних тем і сюжетів. Вертеп є однією зі складових цього процесу. При цьому, дуже цікавою, колоритною і оригінальною складовою останнього. Як наслідок, вертеп був і залишається справжнім дзеркалом народної душі і цікавим та багатим джерелом для дослідження вірувань, ментальності і світогляду людей.

 

Автор: Євген Гулюк

Більше дізнатися можна з наступних джерел:

  1. Кравченко В. “Шопка” (Вертеп) // Етнографічний вісник / Василь Кравченко. – Київ: друкарня Української Академії Наук, 1928. – Кн. 6. – С. 41 – 54.
  2. Курочкін О. Український вертеп // Етнографія, 2014 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://ethnography.org.ua/content/ukrayinskyy-vertep
  3. Курпіта Т. “Із хати до хати”. Новий Український Вертеп / Теодор Курпіта. – Львів: Універзум, 1937. – 16 с.
  4. Лев. В. Вертепна коляда в українському селі // Мета. – Львів, 1932. – Ч. 1. – С. 11 – 12.
  5. Пилипчук Р. До питання про початки українського вертепу, або ще раз в обороні Еразма Ізопольського // Верховина. Збірник наукових праць на пошану професора Олекси Мишанича з нагоди його 70-річчя / Ростислав Пилипчук. – Дрогобич: Коло, 2003. – С. 263 – 285.
  6. Сікорська І. Вертеп // Енциклопедія сучасної України, 2005 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=33638
  7. Юнацький С. Новий вертеп. – Рогатин-Львів: Сині дзвіночки, 1931. – 16 с.
  8. Франко І. До історії українського вертепа XVIII в. // Записки Наукового товариства імени Шевченка. – Львів: з друкарнї Наукового Товариства імени Шевченка, 1906. – Т. LXXII. – с. 9 – 79.
Поділитись!Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedInEmail this to someone

Comments are closed.