Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла, уже давно став частиною духовної історії України. Більше того – він тісно вплівся в історію наших з вами життів. Адже впродовж цих 10-ти років ми стали свідками, як з амбітної ідеї, в яку не кожен вірив, постала велична святиня. Посеред тонн пилу, стелажів із мільйонами унікальних книг, у холодному, та ще зовсім непристосованому для служіння приміщенні, палко загорілася іскра віри.
Сьогодні ми спробуємо згадати, якими були ці 10 надзвичайних років: ключові події і дати, моменти історії, особистості, які її творили. Ми зібрали для вас події, які є чимось більшим, ніж просто спогадами. Тож запрошуємо озирнутися назад, аби краще побачити пройдений шлях.
За 3 роки до відкриття
Саме 2008 рік можемо вважати початком відродження Гарнізонного храму. Адже тоді Архиєпископ і Митрополит Львівський Ігор (Возьняк) видав Декрет отцю Степану Сусу (тепер владиці Патріаршої Курії УГКЦ) на здійснення діяльності для відкриття храму. У 2010 р. храм передали Львівській Архиєпархії УГКЦ. Оскільки раніше він виконував функцію гарнізонної церкви, його взяли під опіку капелани «Центру Військового Капеланства» Курії ЛА.
2011 рік
27 лютого 2011 року – у каплиці підземелля Гарнізонного храму відбулася перша літургія. Цей день став початком відродження духовного життя святині. Впродовж року спільнота вірних молилася саме у підземеллі, а капелани шукали можливості для перевезення 2.5 мільйонів унікальних книг, які в той час знаходилися в церкві.
12 липня – у притворі храму відбулася Свята Літургія з нагоди храмового празника. Це була перша літургія у стінах церкви за останні 65 років.
Восени 2011 вдалося знайти приміщення для перевезення книг, а 20 жовтня перші книги почали покидати храм. Остання книга залишила храм 17 грудня.
6 грудня 2011 року, в день 20-ї річниці Збройних Сил України, об 11.00 відбулася урочиста літургія та освячення першого в Україні Гарнізонного храму. Владика Ігор звернувся до присутніх зі словами: «Дорогі молільники, ми так довго чекали на сьогоднішній день ….»
Зима 2011-2012 рр.
Капелани прийняли під свою опіку великий храм з великою кількістю пошкоджень, тому перша зима 2011-12 рр. була особливо складною. Реставрації потребували навіть вікна, більшість з яких були просто заставлені фанерою, а через шибки до храму залітати голуби. Опалення чи захристії, де б священники могли переодягатися, також не було. Причащати людей доводилося в рукавицях, аби руки через холод не примерзали до Чаші зі Святими Дарами. «Це був зовсім нелегкий час, але і його ми пережили», – скаже згодом сьогоднішній настоятель храму о. Тарас Михальчук.
2012 рік
Відбулися перші наради щодо укладання плану реставрації храму. Починати вирішили не з глобальних речей, а найбільш потрібних, тому вікна реставрували першими. Інколи придбати нове вікно коштувало в декілька разів дешевше, ніж реставрувати старе. Проте сьогодні можна з гордістю визнати, що у цьому храмі вдалося зберегти абсолютно все.
У 2012 почалися перші спільні українсько-польські наради щодо реставрації. Одночасно потрібно було вести роботи в кількох місцях. Наприклад, фасад потребував негайного втручання, адже ним довгий час ніхто не опікувався, тому спершу приступили до реставрації найаварійніших місць.
Весною 2012 у Гарнізонному храмі вперше відслужили літургію англійською мовою.
2013 рік
28 травня – у будинку Європейського парламенту в Брюсселі відбулася презентація проекту реставрації Гарнізонного храму. Відтоді реставраційна діяльність набула міжнародного характеру.
Під час Революції Гідності довелося пристосовуватися до актуальних потреб громади. Оскільки Гарнізонний храм знаходився через дорогу від Львівського Євромайдану, сюди часто приходили мітингувальники. То був час постійних молитов і чувань, храм залишався відчиненим 24/7, згодом сюди почали приносити допомогу: хори, бокові нави були закладені ящиками з медикаментами та іншими необхідними речами. Загалом, у той період, на потреби Євромайдану вдалося зібрати приблизно чотири мільйони гривень.
2014 рік
7 січня – у храмі відбувся Різдвяний обід спільноти святого Егідія. Це товариство, яке опікується потребуючими і щорічно організовує для них Різдвяні обіди при різних храмах. Тоді у Гарнізонному храмі зібралося близько 200 людей.
Коли на Сході гриміли перші бої, у мирному Львові військові капелани сконцентрувалися на тому, щоб допомагати військовим і пораненим. Насамперед йшлося про засоби захисту: шоломи, бронежилети, теплий одяг. Усю зібрану допомогу адресно відправляли на Схід. Благодійні збірки, концерти, акції, психологічна підтримка бійців, допомога з протезуванням та реабілітацією – все це лише мала частина капеланського служіння. За час війни на потреби війська передали вже понад 30 мільйонів гривень, а благодійні ініціативи, розпочаті в 2014-му, не зупиняються досі.
Окрім допомоги армії, у цей рік також вдалося розпочати реставрацію бічних вівтарів, а у власність храму передали підземелля, яке раніше знаходилося в оренді.
2015 рік
У січні 2015 року до храму повернули вівтар з Розп’яттям Ісуса Христа, який датується початком XVII століття та сьогодні є однією з найбільших святинь храму.
Біля Каплиці Богородиці посвятили стенд із фотографіями воїнів, загиблих на Сході.
1 липня – розпочався перший етап реставрації фресок. За роботу взялася українсько-польська реставраційна команда під керівництвом доктора Павла Болінського. Варто зауважити, що до реставрування залучали представників не тільки з України та Польщі. Наприклад, у ролі консультантів виступали фахівці з Італії та інших країн. В середньому команда реставраторів складалася з 20-ти людей, але їхній склад міг різнитися в залежності від потреби. На сьогодні, це наймаштабніший українсько-польський реставраційний проект.
20 жовтня. – у Гарнізонному храмі з’явилася інсталяція «Голуби миру». Вона стала результатом мистецької акції, приуроченої до Міжнародного дня миру. Тоді близько 600 волонтерів виготовили майже 4 тисячі паперових голубів, які спершу були експоновані у сквері біля Львівської ОДА, а згодом перенесені до храму.
6 грудня 2015 – освятили дерев’яний Хрест, який привезли з АТО. Він знаходився біля каплиці в одному із сіл на Луганщині та залишився повністю неушкодженим, коли це місце було обстріляне з систем залпового вогню.
Відбулася наймаштабніша екскурсія – її провів сьогоднішній настоятель храму о. Тарас Михальчук для 150 військовослужбовців, які приїхали з Яворівського полігону.
13 грудня – у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла урочисто відчинили «Двері Божого милосердя». 2015 рік Папа Франциск оголосив Надзвичайним Ювілейним роком Божого милосердя у всій Католицькій Церкві та урочисто відчинив Святі двері. У Львівській Архиєпархії визначили перелік церков, яким також було поручено відкрити «Двері Божого милосердя», однією з них стала гарнізонна святиня.
Наприкінці грудня в одному звучанні злилися п’ять неймовірних голосів. Сьогодні Гарнізонний храм вже складно уявити без квінтету, а їхній колектив справедливо називають справжнім «подарунком на Миколая».
2016 рік
9 січня – відбувся один із наймаштабніших заходів року – «Різдвяний вечір по-волонтерськи». Його головною метою був збір коштів для військовослужбовців на передовій. Тоді за один вечір вдалося зібрати більше 110 тисяч гривень.
23 серпня – Гарнізонний храм завдяки допомозі жертводавців та української громади Німеччини передав до Львівського військового госпіталю 180 лікарняних ліжок із Ганновера (Німеччина). Це ще одне яскраве свідчення співпраці храму з міжнародними партнерами задля допомоги нашим бійцям. Дуже часто саме завдяки доброчинцям вдавалося відправляти українських воїнів на лікування чи реабілітацію закордон.
2017 рік
2 серпня – відбувся благодійний концерт рок-хору Лондона. Це найбільший у світі сучасний хор, який отримав 3 нагороди від Книги Рекордів Гінеса. У квітні 2017 року він налічував більше 25000 учасників.
3 грудня – презентація першого альбому квінтету «Дозвольте заколядувати». Спершу його вдалося представити у Чикаго, США, а офіційна презентація в Україні відбулася саме в Гарнізонному храмі.
15 грудня – відбулася офіційна церемонія відкриття фресок склепіння вівтарної частини, що ознаменувало завершення першого етапу реставрації. Тоді вдалося відновити 360 квадратних метрів унікальних розписів.
Наприкінці грудня у стінах Гарнізонного храму з’явились портрети загиблих військовослужбовців 3-го окремого полку спеціального призначення. На плакаті можна побачити світлини 47 українських бійців.
2018 рік
На початку року стартував 2 етап реставрації старовинних фресок.
Храму подарували скульптуру св. Терези з Лізьє, покровительки військових. Відомо, що св. Тереза опікувалася військовими під час Першої Світової Війни.
Червень – храм відвідав спадкоємний принц Ліхтенштейну Алоїз та його дружина, спадкоємна принцеса Софі. Вони вшанували пам’ять загиблих українських воїнів.
11 липня – у храмі відкрили фотовиставку «Погляд майбутнього» очима дітей. Ідея проекту – привернути увагу людей до маленьких українців, у яких війна забрала можливість зростати у повній сім’ї. «Краще б війни не було, тоді б тато не загинув… Але ж хтось повинен захищати Україну? І він це зробив краще за всіх!», – Вовченко Злата. 7 років
2019 рік
1 липня – збільшилася кількість літургій у неділю та свята. Гарнізонний храм став єдиною церквою міста, у якій в неділю та святкові дні їх відправляють аж 8, причому одна з них – англійською мовою.
З листопада – у храмі відбуваються Вечори сповіді. Це означає, що в кожну першу п’ятницю служать ще одну Літургію о 20:00 год, під час якої можна приступити до Святої Тайни Сповіді. Крім цього, священники залишаються сповідати до 22:00.
15 листопада – номінація о. Степана Суса, настоятеля Гарнізонного храму, єпископом Курії Києво-Галицького Верховного Архиєпископа. Коментуючи цю новину, журналіст та громадський діяч Антон Борковський на своїй Фейсбук-сторінці написав: «Він громадить живою вірою і нелукавою вдачею. У ньому велике серце Христової церкви б’ється настільки гучно, що це чути навіть у нашому оглухлому світі».
2020 рік
12 січня – у Патріаршому соборі Воскресіння Христового у Києві відбулася архиєрейська хіротонія владики Степана Суса. Цього дня наша Церква отримала ще одного доброго, щирого та люблячого єпископа.
6 лютого – своїми декретами Архиєпископ і Митрополит Львівський владика Ігор призначив нових очільників у капеланських структурах. Відтак новим настоятелем Гарнізонного храму, а також головою «Центру Військового Капеланства» призначено о. Тараса Михальчука, а Синкелом у справах капеланства військових, ув’язнених, студентів та дітей-сиріт у Львівській архиєпархії став о. Андрій Хомишин.
26 січня – владика Степан відслужив свою першу Архиєрейську літургію у Гарнізонному храмі. Цього дня під куполом храму зібралася численна громада вірних, обласна та міська влада, офіцери, працівники та курсанти Львівського гарнізону.
20 березня – Гарнізонний храм Свв. Апп. Петра і Павла спільно із меценатами оголосили про початок збору коштів для закупівлі апарату штучної вентиляції легень для медичного закладу м. Львова. Менше ніж через місяць, апарат вдалося купити та передати у Львівську обласну інфекційну клінічну лікарню.
Червень – розпочалася реставрація головного фасаду храму. По завершенні робіт, храм постане в автентичному, світлому кольорі.
2021 рік
6 травня – у підземеллі Гарнізонного храму відбулось відкриття виставки: «Ars sacra: подорож у середньовіччя», під час якої присутні мали нагоду оглянути виставку реліквій XII-XV ст.
10 листопада – після 7 років кропіткої праці завершилася реставрація фресок 1740 р. авторства Франциска Екштайна на склепінні центральної нави храму. Розпочався демонтаж 38-ми тонн риштувань.
5 грудня о 16:00 — Урочиста академія, презентація книги про Гарнізонний храм «Історія одного десятиліття»; представлення ювілейної монети Національного банку України із зображенням Гарнізонної святині;концерт квінтету “P&P Quintet”.
6 грудня об 11:00 – Архиєрейська Божественна Літургія. Також цього дня відбудеться церемонія спецпогашення поштової марки АТ “Укрпошта”.
P.S. Це було 10 років сміливих мрій
Сьогодні Гарнізонний храм – це 25 священників, тисячі парафіян, мільйони гривень для армії, тонни гуманітарної допомоги. Це сотні заходів, концертів, презентацій книг, десятки делегацій різних рангів, наймасштабніші реставраційні проекти.
Гарнізонний храм – це його настоятель, о. Тарас Михальчук, який щоденно живе долею храму, це владика Степан, який колись повірив, здавалося, у нездійсненну мрію і зробив так багато, аби вона стала дійсністю. Це керівництво Львівського гарнізону, яке завжди було поруч, це керівник музею-підземелля храму, який погодився розповісти нам стільки важливої інформації для цієї статті. Це ще багато інших людей, чиї імена назавжди пов’язані з історією святині.
Гарнізонний храм – це ти і я, це кожен, кого в той чи інший спосіб приводили життєві дороги на Театральну, 11.
Вже зовсім скоро тут, як і в 2011, урочисто зазвучать піснеспіви. А з неба на нас дивитимуться очі загиблих Героїв, які теж є частиною цього храму, і своєю незримою присутністю вони нагадуватимуть нам про ціну нашого сьогоднішнього свята. І в переддень такого чудового ювілею хочеться побажати Гарнізонному храму, щоб фотографій загиблих у лівій наві ніколи не ставало більше, а весь біль та пролиті сльози – залишилися тільки спомином прожитого десятиліття.
Підготувала: Наталія Бельзецька
Повязані записи
