Багато з нас, подорослішавши, більше не вірять у Бога. Але так, щоб відверто – то не всі. Здебільшого ми вдаємо, що віримо в Нього, але саме наше житіє, атмосфера навколо нас свідчать про зворотне. А релігійні традиції – це здебільшого фольклор, який прикрашає час від часу сірі будні. Як так сталось?
На зорі життя багатьом з нас сказали, що Бог існує так само як є Дід Мороз, святий Миколай або Санта Клаус. І ми, звичайно ж повірили. Ми по-різному Його собі уявляли, але здебільшого Його образ був хоча й добрий і чарівний, та все ж далекий від справжнього.
Та пройшли роки, і ми усвідомили, що дорослі можуть обманювати, і нерідко вони говорять з упевненістю про те, чого самі не знають. А ще й додався власний досвід. Наприклад, як часто ми щось просили у того бога, а він не відповідав. І нашу «дідоморозну» віру в нього, яка серйозно похитнулась від реалій, ми відклали на далеку поличку, або ж десь поряд з аптечкою.
Тому перед нами, тепер уже дорослими, постав вибір: або удавати, що ми віримо в Бога, бо хто знає – може Він все ж таки є і навіть колись допоможе; або ж вірити в Нього по-справжньому, так, щоб ця віра впливала на все наше життя. Щоб не ми були богами, бажання яких виконує «золота рибка» на Небесах, а щоб Він був нашим Богом, що дарує нам сенс і керівництво в цьому житті, як би воно не склалось.
Але вірити по-справжньому можна тільки в справжнього Бога. Тому, можливо, й добре, що наша віра у вигаданого бога доживає своє. Як випалена нашою доленькою трава, вона може поступитися місцем вірі справжній – живій, народженій від одкровення Божого.
Ісус Христос в молитві до Отця сказав: «Життя ж вічне це те, щоб пізнали тебе єдиного істинного Бога, і посланого Тобою Ісуса Христа» (Ін.17, 3). Я обрав вірити, але по-справжньому.
Андрій ТОЛСТОЙ
Повязані записи
