Минулого разу ми застановлялись над тим, що ж таке святість і як вона стосується нашого життя. Говорили про святість, як основну мету життя кожного християнина. Справді, кожен із нас покликаний до святості. Однак, окрім святості, до котрої усі ми маємо стреміти, маємо ще і прославлених Церквою канонізованих святих.
Власне від перших віків християнства Церква вшановує тих, які особливим чином присвятили своє життя Господу. Їх почитають, на їх честь зводять храми і пишуть ікони, їх мощі вкладають у престоли, до них моляться, просячи заступництва перед Богом.
У Східній Церкві є багато «категорій» святих – в залежності від того, яким чином вони послужили Богові і як звершили свій життєвий подвиг святості. Отож, Східна Церква особливим чином почитає серед святих Пресвяту Богородицю і «найбільшого з народжених від жінок» Йоана Хрестителя, а також святих: пророків, апостолів, святителів (святі, які за життя мали архиєрейський сан), преподобних (святі монахи і монахині), мучеників і мучениць (ті, які віддали своє життя за віру в Христа), ісповідників, а також безсрібників і чудотворців. Сьогодні, в день Собору святих апостолів пропоную роздумати над тим, хто вони такі і в чому полягає їхня святість.
Отож, відомості про апостолів знаходимо у Євангелії Господа нашого Ісуса Христа. Зокрема уже на перших сторінках Євангелій знаходимо відомості про покликання апостолів і їхні імена: Симон-Петро, Андрій, Іван, Яків син Заведея, Филип, Вартоломей (Натанаїл), Тома, Матей, Яків Алфеїв, Юда-Тадей, Симон Зилот і Юда Іскаріотський. Саме ці дванадцять були найближчими послідовниками і учнями Ісуса з Назарету під час Його земної мандрівки і проповіді. Окрім них були інші сімдесят, про яких згадує Євангелист Лука у десятому розділі свого Євангелія. Саме ці 12 найближчих і 70 інших послідовників були тими, хто супроводжував Ісуса в часі його проповіді у Галилеї, Юдеї і Самарії. Саме вони були тими, хто увірував у нового Царя, котрий «відновить Царство Ізраїля» (Дії 1,6), в котрому вони планували займати високі посади Царських урядовців, і навіть «сидіти по правиці і по лівиці» (пор. Марка 10,37). Тобто ці люди були звичайними послідовниками, посланцями Ісуса (адже в перекладі з грецької «αποστολος» означає «посланник» ), простими людьми, котрі «залишили все і пішли за Ісусом», все ж очікували за це адекватної винагороди (пор. Марка 10,28), а в силу свого людського мислення трактували цю винагороду саме так, як описано вище, саме такою, якою її випрошували в Ісуса Яків та Іван.
Однак їх учитель був іншим. Він не планував ні політичної ні військової кар’єри. Він прийшов у цей світ, аби віддати за нього життя. Вмерти, аби ми з Вами жили. Він неодноразово повторював це апостолам. І про те, що має страждати, і про те, що має бути виданим, і про те, що його вб’ють, але і про те, що через три дні воскресне. Очевидно, що галилейські рибалки і ремісники не до кінця розуміли про що мова. Не до кінця розуміли «Царство Моє не від цього світу»… Думали, що можливо Учитель просто втомився, чи не виспався говорячи це все. Може просто так жартує. Все-таки вірили в те, що Він таки тріумфує як військовий і політичний лідер, котрий все-таки прожене остогидлих окупантів-римлян.
У плані людського мислення найкраще вловив кон’юнктуру Юда Іскаріотський. До нього, який походив із багатої родини і був одним із найосвіченіших, чи не найшвидше «дійшло», що великий політичний проект під кодовою назвою «Відновлення Царства Ізраїля» тріщить по швах і летить шкереберть. А потім було рішення. Якщо проект не приніс політичних дивідендів, варто отримати хоча б фінансові. Звичайно, тридцять срібняків – не омріяна посада міністра фінансів в не менш омріяному уряді «Відновленого Ізраїля» на чолі з Учителем, за яких можна купити усього-на-всього поле, та все ж… Краще ніж нічого. Отаке-ось рішення. Сучасний світ аплодував би стоячи – прекрасний менеджерський хід, продаж безнадійних активів, які різко знецінились… Проте, всі ми знаємо чим це рішення Юди закінчилось: «… І, кинувши в храм срібняки, відійшов, а потому пішов, та й повісився…» (Матея 27,5)
Інші апостоли не були настільки далекоглядні як Юда. Тому вони бачили ув’язнення Учителя. Потім шалено злякались і розбіглись. Всі окрім одного, наймолодшого. А той – найдосвідченіший і найімпульсивніший – не просто втік, але ще й тричі публічно відрікся… А перед тим обіцяв Ісусові «і в тюрму, і на смерть…». А ще двоє просто втекли в Емаус… Подалі. Аби не бачити як всі надії і благочестиві сподівання зруйнувалися в одну мить…
Звичайно, ми – сучасні християни, не ті, номінальні, а ті, що «віруючі і воцерковлені», читаючи рядки подані вище з осудом похитуємо головою, осуджуючи малодушність апостолів. Та як чинимо нині ми? Чи не виглядає наша поведінка у світі, в котрому ми, подібно до апостолів, покликані свідчити, не три, а стократно відрікаємося від Учителя?
Справді, часом нам страшно. Страшно було і їм. Та що перетворило 11 боягузливих мужчин на Святих Апостолів – мужів віри, завдяки яким ми з Вами втішаємося Світлом Христової науки? Дві речі: особиста, інтимна зустріч із Воскреслим і Зіслання Духа Святого. Саме особиста зустріч із Воскреслим Господом зробила із галилейських рибалок учителів віри, котрі силою свого запалу і ревності збільшили громаду християн із кількох десятків тоді до майже півтора мільярдної спільноти сьогодні.
Про це знаходимо і в апостола Павла – він називає апостолом кожного, хто зустрівся із Воскреслим Христом, розділяючи однак ієрархічну місію апостолів і їх наступників – єпископів, від проповідницької місії «іти і навчати всі народи», властивої кожному християнину.
У цей світлий день бажаю всім нам зустрічі із нашим Воскреслим Господом. Нехай він своєю благодаттю перемінить наші часом боязливі серця до відважного ширення Його слова подібно як це робили вибрані Ним святі апостоли.
Володимир Мамчин
Повязані записи
