«Наставляй сина твого, й дасть тобі спокій, він дасть потіху твоєму серцю» (Приповідки 29: 17). Без сумніву, що кожні батько і мати мріють про чемну, виховану дитину, яка поважатиме батьків, любитиме рідну землю, робитиме добро іншим, гарно вчитиметься, буде гордістю сім’ї. Але найперше, чого слід досягнути у вихованні, і на що часто звертають мало уваги, – виховати доброго християнина.
Нещодавно на парафії св. ап. Петра і Павла Львівсько-Сокальської єпархії ПЦУ (м. Жовква) відбувся дитячий християнський табір. Про те, як виховати нового мирянина, як вивести дитину із життя у смартфоні та привити їй християнські цінності роздумує настоятель храму архимандрит Маркіан (Каюмов):
«Дискусія щодо присутності Церкви в різних сферах життя сучасного суспільства — не нова. Завжди є крайності від обмеження ролі Церкви, як ритуального «супермаркета» обрядових послуг, до всюдисущого «наглядача-інквізитора» всіх сфер життя людини. Істина, як завжди, посередині. Ми живемо в час свободи поглядів, тому церковна місія змушена бути конкурентною і привабливою для людини.
Це ж стосується і роботи Церкви з дітьми та молоддю. Одного наказу батьків своїм дітям іти до храму в неділю не вистачить для молодого покоління, щоб вони там залишилися на все життя, на жаль. Звичайно, традиційні сімейні цінності, релігійність сім’ї, життя родини на основах моралі – це колиска, в якій зростає найкращий представник суспільства, проте, не завжди так є. Батьки постійно в роботі, бабусі підробляють, де можуть, бо пенсії не вистачає, діти ростуть в смартфонах – це сьогоднішня реальність.
Ми часто Церкву називаємо – Матір’ю. Тому не дивно, що Мати, споглядаючи за цією картиною, бажає піклуватися своїми дітьми. А оскільки сьогодні є безліч різних спокус, ідеологій і впливів на молоде покоління, то і Церква повинна теж, розвиваючись, пропонувати нові захоплюючі методи виховання. Сьогодні відомі такі методи – це молодіжні зустрічі, різноманітні види катехизації, спільні перегляди і аналіз художніх фільмів, подорожі, парафіяльні табори.
Для мене цьогорічний наш парафіяльний денний табір був першим. Я тривалий час вивчав досвід вже існуючих таборів, розглядав різні варіанти, чим ми могли б відрізнятися чи запропонувати щось нове, захоплююче. Важливо було продумати програму, яка зацікавила б дітей, принесла користь, відірвала б дітвору від віртуального світу і повернула б реальний, де можна знайти реальних друзів, повернути інтерес до командної роботи, навчитися живому спілкуванню. Все це обов’язкові навики для майбутнього життя дитини в суспільстві.
Я переконався, як любляча Мати, Церква дійсно покликана дбати про своїх дітей. Ми зустрілися з проблемою, що часто діти не вміють навіть присідати, чи виконувати просту естафету з кількома завданнями, бо це ж не керувати героєм на екрані у грі на телефоні, а реальний фізичний виклик. Ми з радістю спостерігали як деякі діти в перші дні не могли вступити в контакт з ровесниками, бо не навчені живому діалогу, проте до завершення табору, ці діти з захопленням влилися в колектив і вже не хотіли прощатися. А значить в Церкві вони знайшли реальних друзів. Крім цих завдань, я ставив перед собою виклик – як зацікавити дітей катехизацією. І тут вчителі прийшли на допомогу і ми розробили поетапну науку, яка завершилася квестом. Бажання принести команді перемогу стимулювало дітвору до уважного вивчення запропонованої теми. Було цікаво спостерігати, як старші діти, які вже вивчають історію в школі, були впевненні у своїй перемозі, а перемогли менші за віком, оскільки по-справжньому зацікавилися і вивчили інформацію, що подавалася священиком.
Вражень, насправді, дуже багато, як у дітей, так і у молодих вихователів-аніматорів та вже досвідчених вчителів. Більше того, така робота гуртує всі вікові категорії парафіян – від чого не може не тішитися священик. Як підсумок можу сказати одне – дискутувати про межі можна і корисно, щоб запобігти помилкам, але ціль, думаю, об’єднує всіх – це здорове, розумне і духовно-моральне підростаюче покоління українців».
Фото – із Фейсбук-сторінки архимандрита Маркіана (Каюмова)
Повязані записи
