Можна роками спілкуватися з людиною і не помічати усього багатства її внутрішнього світу – сприймати за зовнішніми ознаками та атрибутами. Потім відкриваєш для себе, якого глибокого знайомого маєш і дивуєшся. Діє цей принцип і відносно архітектурних об’єктів, а особливо – щодо сакральних. Повз окремі з них ми проходимо мало не кожного дня і їхній вигляд для нас навіть у чомусь банальний. При цьому, ми не завжди усвідомлюємо, які скарби та таємниці приховані за цими стінами, чим живе, або жила споруда раніше. Усе сказане – і про колишні монастир та костел кларисок у Львові. Оскільки сьогодні комплекс використовується не за прямим призначенням (не кажемо, що в даному випадку це зле), про історію святині варто нагадувати і розказувати. Тим більше, що формулювання “комплекс кларисок” сучасним львів’янам каже не так вже й багато.
До витоків
Монастир і костел Непорочного Зачаття Діви Марії монахинь кларисок знаходився на початку вулиці Личаківської (Личаківська, 2), у місці перетину важливих шляхів. Це поза межами оборонних мурів давнього Львова і в зоні прямої та найбільшої небезпеки за умови нападу на місто ворогів.
Кларисками у Речі Посполитій називали монахинь бернардинок. Ця назва походить від імені святої Клари Ассизької, яка й була засновницею даного жіночого католицького ордену. Клариски дотримуються статуту святого Франциска Ассизького, основою їхнього життя є молитва, бідність та покора. Існує питання, коли саме сестри клариски прибули до Львова. Називають 1460 і 1482 роки. Про що можна говорити з упевненістю, то це те, що прибули вони з Кракова і стали першими католицькими монахинями у Львові. Також про те, що місце їхньої дислокації у місті зовсім не випадкове – поруч знаходився чоловічий монастир бернардинців. Імовірно, що клариски прибули до Львова на запрошення першого католицького святого на наших теренах, патрона Львова і монаха згаданого вище чоловічого монастиря – святого Яна з Дуклі.
Монахині отримали під монастир ділянку поруч зі своїм чоловічим відповідником – францисканцями-обсервантами, відомими у нас як бернардинці. Спочатку звели дерев’яні будівлі, побудували каплицю святої Анни, яка стала першою мурованою спорудою на території монастиря. Лише у 1607 році збудували новий мурований костел. Автором проекту останнього називають відомого у Львові майстра Павла Римлянина. Є версія, що костел був зменшеною копією першого варіанту костелу святого Андрія – який стояв на місці сучасної однойменної святині. Комплекс кларисок оточував оборонний мур. На XVI століття у монастирі було біля двадцяти черниць. Жили вони за францисканським статутом. Займалися гаптування і виховували дівчат зі знатних сімей.
Історія християнства очима двох майстрів
Костел на території монастиря кларисок був на початку невеликим, однонавним, але уміщував аж одинадцять дерев’яних вівтарів, які були позолочені і оздоблені постатями святих. Головний вівтар розміщувався у апсиді і був з чудотворною іконою Матері Божої Страсної, яку привезли з Кракова.
У 1740-х роках провели перебудову святині у бароковому стилі. Храм зробили тринавним. Після ремонтних робіт для розпису костелу запросили братів Станіслава та Мартина Строїнських, які розписували латинську катедру у Львові, інші святині у місті та регіоні. “Успіння Пресвятої Діви Марії” на склепінні пресвітерію, зображення клариски Марії де Аґредо, яка проповідувала християнство у Південній Америці на південній стіні, сюжет поклоніння волхвів на північній стіні. Композиція “Поклоніння Агнцю Нового Завіту” у головній наві на плафоні.
Сюжети “Зустріч Христа з Марією біля брами Єрусалиму” і “Молитва Яна з Дуклі в обороні Львова” на склепінні північної нави. Просто унікальний сюжет на склепінні південної нави – святий Франциск з Ассизу біля трону, з якого, за легендою, скинули у пекло Люцифера.
Не менш унікальний мотив другої сцени склепіння – проповідь св. Антонія Падуанського до риб і птахів. Третя робота на склепінні південної нави – це облога сарацинами Ассизу в Італії. На цій сцені черниці зі св. Кларою виходять із брами міста до ворогів.
Бічні стіни у навах також прикрашали сцени сакрального характеру: “Молитва Христа у Гетсиманському саду”, св. Франциск, який передає на затвердження Христу і Богородиці статут ордену, “Благовіщення” тощо.
Загрози військових кампаній і відблиски “освіченого абсолютизму”
Оскільки монастир був розташований поза межами міських мурів, жителькам обителі довелося відчути на собі всі жахи наступальних кампаній недругів міста. Були між такими як козаки Хмельницького, так і турки з Дорошенком. Останні у 1672 році заволоділи святинею і витягли на дзвіницю гармату, з якої обстрілювали місто. Відмовилися від цієї ідеї лише тоді, коли їм почали відповідати тією ж монетою. Відтак стали шукати інші способи захоплення міста. З території монастиря почали робити підкоп до оборонних мурів зі східного боку. Це мало закінчитися закладанням пороху під мур. На заваді стали погодні умови. Підкоп завалився, а тих, хто його робив, знайшли аж через кілька сотень років під час реконструкції площі Митної. Після облоги дзвіницю храму, з якої турки обстрілювали місто, вирішили розібрати.
Страшнішою за турків для львівських кларисок була загроза, яка прийшла у 1782 році. На той час Львів уже належав австрійцям. Останні вирішили, що святиня, у якій моляться та постяться 34 клариски, не має жодної соціальної значимості і монастир закрили. Образ Матері Божої Страсної передали в храм святого Андрія; вівтарі, амвон знищили; під час перебудови знищили і частину фресок. Монастир через якийсь час закрили і зробили там митний уряд та склад. Відтак і площу перед комплексом почали називати Митною. У костелі відкрили управління фінансами. На початку ХІХ століття у монастирських приміщеннях діяла також тютюнова фабрика. У костелі був склад тютюну.
“Життя” після “смерті”
У 1894 році представники римо-католицької церкви звернулися до держави з проханням про повернення давньому костелу сакральних функцій. Цю ініціативу підтримало і місто. Хоч фінансове управління певний час опиралась, місто таки викупило храм і започаткувало там відбудову. За це відповідав, у тому числі, автор проекту Галицького крайового сейму (сьогодні головний корпус ЛНУ ім. Івана Франка) Юліуш Гохберґер. У часі віднови у костелі встановили три нові дерев’яні вівтарі. Великий у апсиді і два в навах. Вівтарі були оздоблені фігурами святих, над якими працював Антоній Попель. У центральному вівтарі образ Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії авторства Станіслава Качор-Батовського. У бічних вівтарях образи авторства Марцелія Герасимовича і Юліана Макаревича.
Наприкінці ХІХ століття реконструкцію фресок Строїнських доручили Тадеушу Попелю. Він також зробив кілька власних розписів на стінах південної нави. Між ними сюжет з обітницями Яна Казимира, які той давав у латинській катедрі, сцена в’їзду Яна ІІІ Собеського до Львова після перемоги під Журавно і облога львівського бернардинського монастиря козаками і татарами. Таким храм повернули вірним. Костел мав реноме святині для молоді, адже у його стінах проводили служби для учнів шкіл та гімназій.
У 1936 році дозвіл на парафію та відкриття у святині гарнізонного храму отримали військові. З цієї нагоди запланували перебудову, якою керував Антоній Лобос. У той час було зведено вежу, яка сьогодні є одним із головних атрибутів будівлі колишнього костелу. Щодо цієї вежі мали місце тривалі дискусії. Зрештою, один із проектів затвердили. Працював над його реалізацією і архітектор Януш Вітвіцький – автор унікальної панорами міста Львова, яка сьогодні зберігається у Вроцлаві. Нову вежу для костелу спорудили у 1938 – 1939 роках. Не все з задуманого у часі перебудови вдалося реалізувати. Від частини ідей відмовились по ходу робіт. Також на заваді стала Друга світова війна.
У радянський період храм закрили. У 1940-х роках костел знову використовували як склад. Бічні вівтарі, амвон, орган та сповідальні знищили. Лише у 1970-х роках розпочалась чергова реставрація.
У 80-х роках ХХ століття у стінах колишньої святині почали виставляти твори мистецтва з фондів Львівської галереї мистецтв. Від 1996 року у будівлі діє музей сакральної барокової скульптури (Йоган Георг Пінзель та його учні). Монастирські приміщення у радянський період віддали поліграфічному коледжу.
Історія колишнього монастиря та костелу сестер кларисок у Львові є ще одним свідченням того, яка багата сакральна спадщина дісталась нам сьогодні (хоч ще більша частина, на жаль, втрачена). Неповторні архітектурні рішення талановитих архітекторів, унікальні сюжетні розписи найкращих майстрів. Зрештою, складна, але багата на події історія. Про сучасний вимір діяльності колишнього храму у наступних матеріалах.
Автор тексту Євген ГУЛЮК
Частина фото Оксани Бабенко
Частина фото із сайту http://photo-lviv.in.ua
Використані джерела:
- Качор І., Качор Л. Львів крізь віки. – Львів: Центр Європи, 2004. – С. 204 – 205.
- Легін С. 15 цікавих фактів про костел та монастир Кларисок у Львові // Фотографії старого Львова, 2017 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://photo-lviv.in.ua/15-tsikavyh-faktiv-pro-kostel-ta-monastyr-klarysok-u-lvovi/
- Смірнов Ю. Костел непорочного зачаття Пресвятої Діви Марії (костел кларисок) // Енциклопедія Львова / За ред. А. Козицького. – Львів: Літопис, 2010. – Т. 3. – С. 496 – 499.
Повязані записи
