“Я прокидаюся і до мене приходить ідея блогу, коли відчуваю мир від цього задуму, то його втілюю”, – ось так розповідає про свою “творчу кухню” блогер і випускник Львівської Духовної семінарії Святого Духа у Римі Михайло Квасюк. Його блог називається “Дорога, Правда, Життя”. Ми поговорили з Михайлом про те, чому бути християнином – це завжди плисти проти течії, віднаходячи свою цінність не у лайках в Інстаграмі, а у духовності і вмінні бути вдячним за кожен прожитий день. Також наш співрозмовник порівнює духовне життя зі спортзалом, бо в обох випадках потрібна витримка і гарт. Михайло окрім семінарійного диплому, є випускником комунікацій Папського університету Святого Хреста. Саме тому, він також розповів про те як йому вдається знову інтегруватися у львівський плин життя.
“Багато чоловіків не реалізовують свою чоловічість і від цього страждають”
-Як виникла ідея започаткувати блог?
-Побачив тенденцію, що багато блогів виникли саме коли почалася пандемія. А мій блог назрів, перш за все тому, що я люблю зустрічі. Адже у нашому житті, будь-яка навіть найменша зустріч має вплив на нас. Вона тебе змінює. Хочеш того чи ні. І у нас є свобода обирати ці зустрічі. І я вирішив використати медійні засоби для того, щоб зберігати спогади про певні зустрічі. Пригадую, ми зустрілися із братами-семінаристами у кав’ярні смакували капучино і розмовляли на досить цікаві теми. Адже багато з них вивчають біблеїстику, богослов’я, моральне богослов’я, психологію і багато що можуть цікаво розповісти. І ми вирішили записати перший блог. Першим, хто відважився з’явитися у кадрі, був Андрій Нискогуз, зараз він вже отець у Дрогобичі. Перший ролик був про “Чоловічість Ісуса Навина”. Це була радше моя задумка, бо помітив, що у нашому суспільстві бракує чоловічості. Багато чоловіків не реалізовують свою чоловічість і від цього страждають. Ісус Навин це така постать, якій важко було втілити і завершити те, що було почате до нього. Тому що, його попередник Мойсей був дуже великим пророком. Дуже часто буває така ситуація, що сини бояться, що вони не повторять слави свого тата, або когось із своїх родичів. Цей мій блог почався з того. Потім ми знімали ще відео про Йова, штучний інтелект, був ролик про загрози медійності у час пандемії. Тобто, це про ту ситуацію, коли ми занадто звикаємо до онлайн-літургій і нам стає у цьому комфортно.
-Звідки черпаєте ідеї для свого блогу?
-Я прокидаюся і до мене приходить ідея блогу. І я нею живу день і молюся над тим чи дійсно воно потрібно. І коли мирно на душі, то розумію, що це потрібно. Бувало коли обставини ішли зовсім по-іншому. Наприклад, коли пандемія лише розпочалася, то не було жодного християнського ролика з порадою як варто реагувати на ці виклики. І тоді я підійшов до нашого духівника отця Роберта Лисейка і він каже: “Михайло, знімай, я – за”. І ми почали знімати цей блог. Питання, відповіді легко народжувалися і ми цей матеріал швидко відзняли. Тоді відео набрало тисячі переглядів.І я побачив, що люди реально шукають духовного погляду на сучасність. Для мене це теж було дуже цінно. Фактично вже 2 роки пройшло і ці поради залишаються актуальними, бо пандемія триває.
Дуже важливо за Інтернетом не втратити реальних зустрічей
-Тепер Ви живете вже не у Римі, а у Львові, напевно, тут саме львівські теми народжуються. Які?
– В УКУ я познайомився з ієромонахом Лукою (Михайловичем). Коли я перший раз зустрівся з ним, то у нас з ним сталася дуже глибока розмова. Я побачив у ньому священника. А це буває не завжди. Буває, що ми не помічаємо у священнику священника, залежно від наших поглядів, чи гріхів. І я вирішив відзняти ролик, буквально з 5-тьма питаннями: “Чи потрібен сьогодні священник?”. Адже зараз серед молоді популярний певний атеїзм, зневір’я. І отець дуже жваво відповідав на ці питання. Опісля я мав ще декілька роликів з отцем. У майбутньому мені хотілося б створити команду для зйомки відео. Хоч зараз люди потребують матеріалу, який є коротким і публікується часто. Але не треба за Інтернетом забувати жити, переживати реальні зустрічі.
Можна відчувати, що Бог є, не говорячи про Нього
-У цьому світі рейтингів як людині, все одно, почуватися цінною?
-Якщо ти не відчуваєш себе цінним і йдеш у Інстаграм і в один день здобуваєш тисячі прихильників, а потім, раптом, їх втрачаєш, то краще не йти в Інстаграм. Для того і потрібен Бог, щоб ми відчули себе цінними. Бо коли у нашому житті немає Бога, то ми шукаємо ту цінність у лайках, поширеннях, переглядах. Чим більше ми хочемо лайків, тим більше ми страждаємо. А якщо ми просто це сприймаємо як реакцію людей на нашу працю, то це зовсім інше. Реакція може бути позитивною чи негативною. Це не має залежати. Тому стосунок з Богом, зустрічі з людьми, які шукають Бога, знайшли Бога, чи просто зустрічі у яких є Бог. Необов’язково говорити про Бога щоб відчувати, що Бог є. Можна відчувати Бога, не говорячи про Нього.
Коли людина дякує за все, що має у житті, то отримує ще більше
-Ви зауважили, що молодь іноді каже про те, що не хоче вірити, бо це вже не модно. Чому для Вас це не втратило свою актуальність? Адже можна було стати, наприклад, IT-ішником, а не бути на шляху до священства.
– Можна, особливо у Львові. Зараз у моєму житті відбуваються різні події, які змушують роздумувати над своїм покликанням, його перевіряти. Я люблю відвідувати спортивний зал.Тому що у ньому ти розумієш, що якщо не діяти і не працювати над собою, то не буде результату. Спортивний зал вчить витривалості. І це мені допомагає витривати і духовно. Бо є періоди, коли ти молишся до Бога і Його відчуваєш. А буває, коли навпаки. Що ж робити? Просто бути. Віра то не є відчуття. Ми можемо різне відчувати, віра – це є життя, це те, що ми не відчуваємо, не бачимо, але це контакт з Богом, який постійно у стані випробування, зростання, падіння, але завжди присутня динаміка. Господь допомагає. Якщо зараз скажеш, що не віриш у Бога, все одно, бувають моменти,коли опинишся з Ним сам на сам і відчуєш, що Хтось поруч є. Є щось глибше, що не передати словами. Кожен має унікальну зустріч. Тому мій блог називається “Дорога, Правда, Життя”.
Кожен крокує своєю дорогою, але всі дороги, якщо є наше бажання, ведуть до Бога. Кожен зустрічає Бога на певному етапі свого життя. Людина повинна бути готова до цього.
Коли кажемо слово “Істина”,то тут йдеться про Правду, яка веде до небес. У кожного є своя правда, але є єдина Правда, яка долає смерть.
І є Життя. Всі ми живі, але є люди, які не живуть, у них нема життя. Людина “не живе”, тому що на роботі погано, несправедливість,немає грошей. А Бог каже: “Я є Життя”. Коли людина приймає своє життя і дякує, то їй дається ще більше дарів.
– Ви зараз на дорозі до священства. Як Ви вважаєте, які риси мають бути притаманними сучасному душпастирю?
-Сьогодні є дуже багато хороших священників, які перебувають на війні, на Сході. Вони сповідають, рятують від депресії, жертвують свій час, щоб просто йти до іншої людини. Священник молиться 24 години на добу, вірить не лише за себе, але й за тебе, бажає ближнім добра. Коли я був маленьким, один редемпторист, ієромонах Михайло Якимець, який вже помер, покликав мене прислуговувати. Він ніколи не кричав і завжди казав мені: “Напевно ти будеш священником”. Ця зустріч з ним, яка відбулася змінила моє життя. Цей священник просто був поруч. І він надихнув мене до того, щоб пізнавати Бога. У цьому душпастирі відчувалася тиша і мир.
-Порадьте тим людям, які, можливо, ще вагаються чи йти їм до храму як наважитися на це?
– Християнам дуже важливо бути відкритими. Не соромитися своєї віри. Коли ти минаєш церкву, то з Ним вітаєшся. Дуже приємно, коли ти перехрестився у маршрутці, проїжджаючи біля храму і інші також починають хреститися. Цінність, ідентичність, свобода волі – це свідчення того, що мною не керують, а я сам іду до цього. Колись знайомі мені казали, що непотрібно вступати у семінарію, бо це не круто. І я вступив туди,це мій вибір. Всі думають, що Ісус був покірний і милий. А Він ішов проти течії. Знак християнства риба. Бо риби пливуть проти течії. Христос казав: “хочеш бути першим, стань останнім”. Якщо ти є християнин, то, у певній мірі ідеш проти течії, проти сучасних тенденцій. Наприклад, використовуєш Інстаграм не для розваги, а для того, щоб євангелізувати. Або коментуєш пости адекватно, уникаєш якоїсь вульгарної лексики. Потрібно поводитися по-християнськи, брати на себе відповідальність. Треба знати куди ти йдеш, яка у тебе мета. Повертаючись до теми спорту, духовності, хочу сказати, що сильний ти тоді, коли борешся. І тому Господь дає випробування, щоб ми зростали і ставали сильнішими. Це те, що чоловікові потрібно у цьому житті. Чоловік без боротьби не чоловік.
Повязані записи
