Дорогі друзі! Вітаю вас зі святом Успіння Божої Матері, Яка нас не залишила і ніколи не залишає. Коли імператриці Пульхерії, дружині імператора Маркіяна, який побудував у Константинополі кілька храмів на честь Пресвятої Богородиці, спало на думку в одному з них покласти тіло Божої Матері, то за порадою вона звернулася до Єрусалимського патріарха Ювеналія. Вона хотіла знати, як віднайти тіло Пречистої, і як все це влаштувати. Патріарх їй відповів, що зробити це неможливо, бо тіла Божої Матері не знайшлося в гробі Її ще з третього дня після погребіння. Церква вже кілька століть вірила, що ніде на землі немає праху Божої Матері. Ми знаємо, що святі, особливо мученики, мали гробниці, в яких спочивали їхні тіла, а мощів Богоматері ми не знайдемо на цій землі, бо Вона була храмом Творця, храмом Слова Божого.
«Згідно церковного вчення, – пише М. Скабалланович, – не тільки православного, але й католицького, кончина Богоматері була такою, якої не було ні в кого, окрім Неї. Вона не була позбавлена закону смерті, як і Син Її, але Вона подібно до Сина, піднялася над смертю, хоча і не так, як Він, Син, бо воскрешення Її відбулося тайно і довго навіть не було особливим вченням у Церкві. Інша слава сонцю, а інша слава місяцю», – стверджує літургіст.
Однак, свято Успіння обросло різними легендами і переказами, які були несумісними з церковним переданням і вченням. У Синаксарі Великої Константинопольської Церкви IX -X століть під 15 серпням за ст. ст. сказано так: «Необхідно знати, що записані чудеса при Успінні Пресвятої Богородиці, з плином часу спотворені єретиками, отці переглянули, і згодом Іоан, святіший архиєпископ Фесалонікійський, дослідивши їх, непотрібне прибрав, а правильне і для душі корисне залишив, описавши найбільш вірно Її, Богородиці, Успіння».
Ми віримо, що Богородиця заснула, немов перебувала у сні. І тому Її праведну кончину ми називаємо старослов‘янським словом «Успіння», в якому Вона не залишила нас земних і переселилася до Свого Улюбленого Сина.
Святі отці і вчителі Церкви присвятили святу Успіння багато повчань, у яких піднесено прославляють Божу Матір. У примітці до омілії XXXVIII свт. Григорія Палами «На всечесне Успіння Всепречистої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії» так і сказано: «Ця омілія написана в урочистому піднесеному ораторському дусі і потребує великої зосередженості думки під час її прочитання».
Глибоким богословським змістом наповнені богослужбові тексти свята Успіння, особливо вірші статей на погребіння плащаниці Божої Матері: «Маріам, як Ти помираєш – життя для вірних; як же гроб умістив Твоє тіло, яке Неосяжного вмістило».
Радуйся обрадована, що в успінні Своєму нас не залишила!
P. S. У церкві на середину виноситься плащаниця з зображенням Божої Матері на смертному одрі. Її прикрашають білими квітами, особливо ліліями. За переданням Божій Матері перед смертю з’явився архангел Гавриїл і подарував райські білі квіти.
У народі свято Успіння називають Першою Пречистою, бо є ще Друга – на Різдво Божої Матері 21 вересня і Третя – на Введення у храм Пресвятої Богородиці 4 грудня. «Перша Пречиста жито засіває, друга – дощем поливає, а третя снігом покриває», – так казали у народі. “У період першої пречистої в садах України, – пише О. Воропай, – відбувається збір врожаю. Залишаються ще тільки «зимові» сорти яблук та деякі ґатунки груш».
Ранню свою поезію український поет Павло Тичина присвячував Божій Матері. Його вірш «Скорбна Мати», написаний сто років тому у далекому 1918 р., здається перегукується з нашим болючим і сумним та водночас переможним сьогоденням:
І
Проходила по полю
Обніжками, межами.
Біль серце опромінив
Блискучими ножами.
Поглянула — скрізь тихо.
Чийсь труп в житах чорніє…
Спросоння колосочки:
Ой радуйся, Маріє!
Спросоння колосочки:
Побудь, побудь із нами!
Спинилась Божа Мати,
Заплакала сльозами.
Не місяць, і не зорі,
І дніти мов не дніло.
Як страшно!.. людське серце
До краю обідніло.
II
Проходила по полю —
Зелене зеленіє…
Назустріч учні Сина:
Возрадуйся, Маріє!
Возрадуйся, Маріє:
Шукаємо Ісуса.
Скажи, як нам простіше
Пройти до Еммауса?
Звела Марія руки,
Безкровні, як лілеї:
Пе до Юдеї шлях вам,
Вертайте й з Галілеї.
Ідіте на Вкраїну,
Заходьте в кожну хату —
Ачей вам там покажуть
Хоч тінь Його розп’яту.
III
Проходила по полю.
В могилах поле мріє —
Назустріч вітер віє —
Христос воскрес, Маріє!
Христос воскрес? — не чула,
Не відаю, не знаю.
Не буть ніколи раю
У цім кривавім краю.
Христос воскрес, Маріє!
Ми — квіти звіробою,
Із крові тут юрбою
Зросли на полі бою.
Мовчать далекі села.
В могилах поле мріє.
А квітка лебедіє:
О згляньсь хоч ти, Маріє!
IV
Проходила по полю…
— І цій країні вмерти? —
Де Він родився вдруге,-
Яку любив до смерті?
Поглянула — скрізь тихо.
Буяє дике жито.
— За що тебе розп’ято?
За що тебе убито?
Не витримала суму,
Не витримала муки,-
Упала на обніжок,
Хрестом розп’явши руки!..
Над Нею колосочки
“Ой радуйся!” —шептали.
А янголи на небі —
Не чули і не знали.
1918
Джерело: https://www.facebook.com/lvividomosti?fref=mentions
Повязані записи
