14 листопада у церковній традиції східного обряду пригадуємо святих Косми та Дам’яна безсрібників. Сьогодні ми ставимо їх у приклад для всіх християн, а особливо для працівників медицини.
Святі Косма і Дам’ян осиротіли в ранньому віці. Основним заняттям братів стала лікарська справа, через яку вони досягнули великого успіху. Святі брати Косма і Дам’ян вважали себе служителями Божими й тому зцілювали хворих за їньою вірою, не беручи за свою працю жодної плати.
Безсрібники Косма і Дам’ян своє лікування поєднували з проповіддю й роз’яснювали хворим, що зцілюють благодатною силою й вірою в Ісуса Христа. Завжди закликали до віри в Христа, що відкриває шлях до справжнього одужання – спасіння душі.
Інші лікарі, заздрячи успіху й розголосу довкола святих братів Косми й Дам’яна, зрадили їх тодішній владі. Братів викликано в Рим до імператора. Той зажадав від Косми й Дам’яна, аби вони зреклися Христа й визнали язичницьких богів. Святі рішуче відмовили. Коли імператор почав страшити їх тортурами, святі, бажаючи напоумити його, почали молитися до Бога. Раптово шия імператора вигнулась таким чином, що він не міг поворухнути головою. Правителя й багатьох присутніх огорнув страх Божий.
Імператор покаявся перед братами, визнав перед усіма свою віру в Христа і в той самий момент одужав. Святих Косму й Дам’яна негайно звільнено й випущено на свободу. Після повернення в своє селище поблизу Риму брати продовжили свою богоугодну справу.
Але невдовзі брати знову постраждали від заздрості, але тим разом – колишнього свого вчителя й теж – лікаря. Він заманив їх у гори і там убив.
Після кончини братів у 284 році святість лікарів-безсрібників Косми і Дам’яна неодноразово підтверджувалась багатьма чудами.
Зважаючи на приклад Косми і Дам’яна, на мій погляд, варто застановитися над тим, що означає бути безсрібником. Це питання не лише до сучасних лікарів, але, зокрема, до кожного християнина. Як багато ми знаємо медиків, які невтомно жертвують час і зусилля для свого пацієнта? Як багато знаємо християн, що готові своїм талантом прислужитися іншому? Сучасний світ не розуміє поняття «безкорисного служіння». Міркуючи над текстом притчі про таланти, розуміємо, що кожен із нас – це самобутня і неповторна особистість, не лише за психотипом, світовідчуттям, набором генів, але за талантом. Талант ми отримали безкоштовно, просто так; але, як вмілі підприємці земної кулі, намагаємось «витягнути» з нього свій депозит. Безумовно, ми живемо у світі ринкової економіки з притаманними попитом і пропозицією, оплатою праці. Ми не зможемо забезпечити нормальну життєдіяльність себе, своєї сім’ї без коштів. Але водночас ми не можемо перетворюватись на кумедного персонажа Роккі з мультика про Чіпа і Дейла, який завжди мріяв про сир; у нашому розумінні – про гроші. Якщо хтось з нас є талановитим лікарем, він повинен отримувати гідну плату від держави, але і допомагати і лікувати всіх, хто насамперед потребує цього – не лише за допомогою ліків, операційного втручання, а часом з допомогою доброго слова та усмішки. Кілька років тому мені доводилось переглядати фільм про талановитого італійського лікаря Джузеппе Москатті, який був абсолютно відданий своєму покликанню, перебуваючи з хворими вдень і вночі. Тому приклад святих Косми та Дам’яна надихає нас бути цими «безсрібниками», розуміючи те, що гроші – це далеко не найбільша сатисфакція через застосування власного таланту. Мабуть, набагато приємніше і цінніше, коли твій талант буде можливістю для загальної суспільної користі: комусь допоможе, когось підтримає або буде приємним і радісним сюрпризом.
Підготувала Юліана Лавриш
За матеріалами: Bazylianie. pl
Повязані записи
