Перша неділя після Зіслання Святого Духа присвячена вшануванню пам’яті всіх святих. Дуже часто ставлю собі запитання: а що для мене є святість? Хто вони – святі?
Заглиблення у розуміння святості провадить нас впродовж усього життя. Я ж поділюся своїми теперішніми міркуваннями, хоча розумію, що з роками погляди і думки будуть змінюватись, спростовуватись і удосконалюватись. Візьмімо до уваги постаті минулорічних канонізованих святих у Католицькій Церкві – Папу Івана ХХІІІ та Папу Івана Павла ІІ. Гадаю, що на основі їхніх біографій мені вдасться якнайкраще пояснити свої думки.
Папа Іван ХХІІІ (кардинал Анджело Ронкаллі) завжди хотів бути звичайним сільським священиком. Ще у дитячому віці він відчув це покликання, проте сім’я Ронкаллі була надто бідною і не могла дозволити собі оплатити навчання сина. Однак дядько фінансово допоміг хлопчикові, і вже у віці 12 років Анджело успішно вступає до семінарії, а далі проходить всі щаблі церковної ієрархії. Обираючи 1958 року Анджело Ронкаллі на пост намісника святого Петра, кардинали вважали, що італійський Папа буде «компромісною кандидатурою», тимчасовим варіантом, бо вже старий і хворий, тому довго не проживе. Та Папа Іван ХХІІІ виявився абсолютним новатором, його рішення викликали нерозуміння, розчарування та осуд. Проте святий не зважав на це. Основна ціль його понтифікату — мир. І забезпечення цього миру було важливим як у політичному, так і в церковному світі. У 1960-х, під час Карибської кризи, Папа попередив тисячі, а то й мільйони смертей. Знаючи про перебіг «холодної війни» між СРСР та США, Папа Іван ХХІІІ зателефонував президентові Кеннеді та написав телеграму Микиті Хрущову. До речі, текст телеграми від Папи було опубліковано на передовиці газети «Правда», що на той час вже виглядає чудом! У 1962 році Папа Іван ХХІІІ скликає ІІ Ватиканський Собор, який триває до 1965 року. Пізніше чимало дослідників назвуть цей час періодом «провітрювання Церкви». Папа вперше за багато років запросив на собор представників східних церков, серед яких — українська делегація на чолі з митрополитом Йосипом (Сліпим), якого звільнили з радянських таборів саме завдяки старанням Папи. Для багатьох українських греко-католиків постать святого Івана ХХІІІ викликає велику любов. Під час заслання митрополит УГКЦ Йосип (Сліпий) написав листа Папі, у якому описав всі тортури переслідувань радянською владою українського духовенства. Папу схвилювало це послання, тому він зробив все для того, щоб звільнити Патріарха Йосипа, тим самим зберігши спільноту Церкви і дозволивши розвиватися їй у Римі через творення Українського католицького університету та храму Святої Софії. Мабуть, найкраще весь сентимент зустрічі Папи Івана ХХІІІ та Патріарха Сліпого відображено у фільмі «Іван ХХІІІ. Папа миру», який створено у 2002 році. Звичайно, говорити про те, що Папа Іван ХХІІІ зупинив розгортання Третьої світової війни – надто голосно. Але на основі фактів ізйого життя випливає перша ознака святості – розуміння того, що ти є інструментом у руках Бога; що через тебе Бог діє для всього світу, що саме твоє рішення має бути жертовним, а не заснованим на власних амбіціях!
Постать святого Івана Павла ІІ для нас, українців, є не менш близькою. Папа завжди переживав за становище України. Коли із сьогоднішньої перспективи аналізуєш його виступи під час візиту 2001 року, вражає їхня пророчість. Отже, ще одна характеристика святості – бачити глибше, бути людиною не свого часу, дивитися поверх горизонту! Майже чотирнадцять років тому Папа сказав українцям: «Ваше майбутнє — у ваших руках, воно повністю залежить від вас… Для того, щоб бути високорозвиненим суспільством, потрібно загальне благо ставити вище за особисте. І навіть віддати життя задля реалізації цієї ідеї». Окрім того, ми пам’ятаємо діалоги Івана Павла ІІ з представниками різних релігій та культур, прагнення налагодити контакти із політичними лідерами. Отож, можемо розкрити ще одну ознаку: бути святим – означає мати відкрите серце! Я не повірю у те, що коли ми зачинемо кімнату, ізолюємо себе від любові до інших, від комунікації, Святий Дух наповнить нас. Святий – це «жива» капсула. Він призначений для того, щоб служити іншим і водночас бути для них прикладом. Тому Папа також є практично винятком серед святих у швидкому перебігу беатифікаційного процесу. Оскільки за правилами процес беатифікації розпочинається лише після п’яти років від часу смерті і має велику часову протяжність. Проте Папа Франциск зробив все для того, щоб його пришвидшити, тому що тільки після смерті Івана Павла ІІ чимало вірних Католицької Церкви вже говорили про його святість. Ще одна важлива характеристика – святість виходить із простоти і радості. Пригадаймо перших апостолів, які жили вбого і скромно, водночас вони були, мабуть, найбільш щасливими людьми у тогочасному світі. Так само мені чомусь пригадуються постать Святого Франциска з Асижу і блаженного священномученика Омеляна Ковча. Для першого – вбогість була найбільшим щастям, для другого – Майданек був найбільшим раєм! Так само можемо сказати про Папу Івана Павла ІІ, його можна охарактеризувати такими словосполученнями: Папа-кумир молоді; Папа, який любив носити старі черевики, бувати у горах, спілкуватися з дітьми (із книжки архієпископа Мечислава Мокшицького «Вівторки любив найбільше»); Папа, який через власний приклад боротьби з важкою недугою засвідчив велику жертовність Церкві та всьому світові.
Отож, бути святим – не означає виходити на майдани, зцілювати хворих, творити чудеса. Бути святим – це вміти пожертвувати Богові та іншим, розуміти, що життя прекрасне у будь-якому діапазоні, бо якщо Бог зі мною, то хто ж проти мене? Думаю, що кожному із нас Бог дає шанс бути святим. Зокрема, бути святим через Церкву, через її Таїнства та життя. Він рівноцінно дає шанс і нам, мирянам, і духовенству. Бо кожен із нас – людина, кожен має свої негативні і позитивні сторони, але кожен рівноцінно може бути Храмом Духа. Тому маємо прагнути цієї святості, бо вона, на мою думку, і є свідченням абсолютного щастя, яке людина не до кінця може зрозуміти. Тому бути святим – це круто! ? Спробуймо!
Юліана Лавриш
Повязані записи
