За кілька годин ми ввійдемо у межі нового року. Для мене з дитинства новорічна ніч завжди була таємничою і дещо містичною. Здавалося, ніби переходиш крізь зачароване дзеркало часу – кілька секунд і змінюється остання цифра, настає новий світанок, новий день, якого не було вчора. Зараз для мене останні дні, години старого року – це спроба переосмислення, перезавантаження з розкладом на полиці доброго і поганого. Я не скажу, що 2015 рік був для нас легким та радісним. Все ж у державі триває війна, є чимало суму, плачу, розчарувань. Протягом цього року українські родини втрачали своїх рідних на фронті, матері оплакували синів, а дружини хоронили чоловіків. Та все ж 2015 рік назавжди залишиться у моїй пам’яті роком Світла і великої Віри. У цьому році я познайомилася з багатьма чудовими людьми, нашими військовими, особливо з Русланом і Сашком, які стали для мене духовними братами. Вони та інші хлопці показали великий приклад Любові і Жертви. 
До речі, улюблена пісня Сашка – «Воїни Світла» Ляпіса Трубіцкого. Коли перший раз переступила поріг госпіталю, було надзвичайно важко. Не тому, що доводилось бачити покалічених хлопців – без кінцівок, очей, частин черепа. А через страждання їхніх родин. Важко дивитись на батьків, які дізнаються, що їхній син ніколи більше не встане з інвалідного візка або ніколи не поворушить ногами. Це страшно переживати і для молодого хлопця, який водночас відчуває себе покиненим і забутим; не спроможним піклуватися про себе. Але разом із стражданнями, великим болем я бачила Господнє Світло. Бог ніколи не дає такої ноші, яку людина не могла б перенести. Досі згадую очі Сашка перед серією важких операцій, коли йому вставляли пластини у череп. Я боялась, що ми можемо втратити хлопця, оскільки у нього був надто слабкий імунітет для двох операцій по 6-8 годин із значною дозою анестезії. Сашко усвідомлював, що на нього чекає. Я прийшла у палату за день до операції, бо розуміла, що цей вечір зустрічі може бути і останнім. Близькі Сашка вийшли подихати свіжим повітрям, а ми залишились наодинці. Мені було важко розпочати розмову, але хлопець так благально дивився на мене, мовляв, скажи щось добре. Тоді я запропонувала Сашкові молитись на чотках Ісусову молитву. Він кивнув зі згодою. Ми довго молились, Сашко – із заплющеними очима. Коли завершили, хлопець навіть трішки усміхнувся кутиками вуст. Дякую моїм друзям, священикам різних конфесій, які молилися за Сашка під час операції. Я бачила, як молитва здатна зцілювати простір, відганяти страх, додавати сили йти далі.
Мене досі вражають Літургії у госпіталі, у яких ми з Русланом намагаємось щосереди брати участь. Напередодні Великої п’ятниці вразило, як під час проповіді священика військовий підняв руку і поставив запитання. Після Служби цей чоловік приступив до сповіді. Такого не побачиш під час традиційної Літургії у храмі. Тут присутність Бога – очевидна, і це ще більше наповнює твоє серце духом і надією.
Впродовж цього року я зрозуміла, що означає жива віра. У госпіталі був військовий, який любив посперечатися зі мною про присутність Бога, оскільки знав, що я займаюсь релігійною журналістикою. Пам’ятаю, як хлопець якось запитав мене: «Ти віриш у Бога. А ти Його бачила?». Тоді мені вирвалось необдумано: «Так. Я бачу Його через тебе». І я, і він були вражені цими словами. Тому рік, який ось-ось мине був важким і сумним, але водночас повним Світла і Божої Любові. Через цих хлопців, їхні історії, я мала можливість відчувати Господню присутність. 2015 також був доволі успішним у професійному значенні. Протягом цього часу вдалося майже завершити особисті наукові напрацювання, зробити серію важливих і потрібних журналістських матеріалів. Цей рік приніс чимало знайомств із цікавими і знаковими людьми, розширив коло однодумців, був ефективним і у моєму університетсько-викладацькому житті. Тому залишається тільки подякувати Богові за прожитий час і впевнено перегорнути нову сторінку, бо попереду ще багато цікавого! Запрошую і Вас перейти у новий рік із чистим серцем, попросивши пробачення у дорогих Вашому серцю людей за можливі завдані образи у минулому році. Відкриваймо обійми радості одне для одних, бо починається нова часова ера, у яку ввійшов або от-от ввійде новонароджений Бог.
Юліана Лавриш
Повязані записи
