Журналісти сайту «Духовна велич Львова» попросили також долучитися до підведення підсумків представників різних конфесій і релігійних деномінацій, наших постійних читачів і хороших друзів.
Владика Димитрій (Рудюк), митрополит Львівський і Сокальський УПЦ КП
Настає 2016 рік. І нічого нового… Такі ж подібні сподівання на краще, такі ж мрії відвідують нас, як і на початку минулого 2015 року. З цієї трішки песимістичної струни я хотів би розпочати свої коротенькі роздуми на прийдешній Новий Рік. Чому? Тому що напевно багатьох цікавить, що думає священнослужитель, що він може сказати у ці хвилини прийдешнього 2016 року?
Сумною є участь проповідника в день Нового Року, адже звідусіль кожний із нас оточений привітаннями, радісними віншуваннями «З Новим Роком», «З новим щастям», а тут, той хто проповідує з церковного амвону змушений сказати, слідуючи за апостолом, що час життя нашого скоротився ще на оди рік, що всі ми ближче підійшли до тієї грізної межі, від якої немає повернення, за якою або вічна нагорода, або безкінечна втрата.
Загляньмо у Книгу книг, уважно поспостерігаймо за премудрим Соломоном. Він щораз навертався до мудрості своєї. Розум Соломона огортав все: від кедра до ісопу, від руху світил небесних до непоміченого сліду змії на камені. Що ж принесла наостанок для Соломона земна мудрість? Те ж саме, що і попередні блага. І що він сказав наостанок: «І зненавидів я життя, тому що противні стали мені діла, які діються під сонцем; тому що все суєта і томління духу!. І зненавидів я всю працю мою, якою трудився під сонцем, тому що повинен залишити її людині, яка буде після мене. І хто знає: чи мудра буде вона, чи нерозумна. А вона буде розпоряджатися всією працею моєю, якою я трудився і якою показав себе мудрим під сонцем. І це – марнота!» (Екл. 2, 17-19).
Для чого все це я ставлю для вас у приклад? Для того, щоб кожний із нас задумався, що є головним у нашому повсякденному, наповненому різними турботами, інколи зайвими, житті. Сьогоднішні випробовування, які ми переживаємо, дуже сприятливі для розуміння і правильної налаштованості. Час невизначеності, суспільної нестійкості, внутрішніх і зовнішніх страхів, як не дивно найбільш сприяє спалаху творчості в покликаних за Христом людей. В цей час ми, християни, здатні найбільш творити, і творити добро. Тому не опускаймось, підігріваймо у собі духовно-творчий потенціал. Творімо навколо себе добро і тим переможемо ті темні сили, які прийшли на нашу землю, переможемо внутрішнього ворога, який радить нам зійти з дороги спасіння.
В Новому Році бажаю всім відчути цей внутрішній поклик творити! Щастя й добра Вам усім та перемоги!
З прийдешнім вас Різдвом Христовим. Нехай Богонемовля Ісус Христос огорне вас Своєю ласкою, обдарує щедротами, овіє теплом та радістю!
Владика Філарет (Кучеров), єпископ Львівський і Галицький УПЦ
2015 рік був дуже важким для держави і Церкви. Війна на сході України несе у собі наслідки духовного життя. Це відбивається на суспільному тлі. Мабуть, найважливішим досягненням цього року є збереження миру тут, у Галичині. Співпрацюючи з владою, представниками інших конфесій, знаходячи порозуміння, ми засвідчили своє християнське підґрунтя. Проте, на жаль, є певні процеси у нашій державі, у результаті яких люди не можуть зорієнтуватися, що ж насправді відбувається. Шкода, що ми часто все більше довіряємо медіа, ніж самі собі. Прикро, коли журналісти інколи перекручують інформацію, що може призвести до негативних явищ, такого масового психозу, коли і Церква, і медицина будуть безсилими. Маємо нести мир. Часто є священики і єпископи, які закликають з амвону до агресії. Не маємо права розділяти народ, бо українці – єдині. Вважаю, що видима війна – це лише половина трагедії. Буде важче, коли вона припиниться, адже потрібно буде подивитися одне одному в очі і пригадати величезну жертву загиблих. Постане питання: як пробачити? Це пробачення і буде великим феноменом віри. Маємо не звинувачувати когось, а думати, чому так сталось. Тільки прощення зможе зміцнити нас. Цей рік був важким, проте за нього також треба дякувати Богові. Завдання на наступний – працювати спільно на єдність нашого суспільства. Тому молімось за мир і порозуміння у прийдешньому 2016 році!
Шейх Саід Ісмагілов, муфтій Духовного управління мусульман України «УММА»
2015 рік дещо кристалізував становище мусульман України. Незважаючи на те, що наша мусульманська спільнота все ще знаходиться в стані невизначеності та трансформації внаслідок окупації зовнішнім агресором найбільш мусульманських територій нашої країни – Криму та Донбасу, ситуація стала більш зрозумілою, на відміну від повного хаосу минулого року.
Мусульманська спільнота України постраждала внаслідок російської військової агресії та окупації певних територій більше, ніж будь яка з інших релігійних спільнот країни. До початку окупації Криму та Донбасу мусульманська умма України налічувала приблизно один мільйон віруючих. Більшість наших вірних мешкала в Криму та Донбасі. Приблизно дві третини від загальної кількості. Через окупацію і впровадження жорсткого контролю над територіями, українські Духовні управління майже повністю втратили зв’язок з вірними та контроль над культовими спорудами та майном – мечетями, медресе, бібліотеками, цвинтарями, культурними пам’ятками та всім іншим з чого складається повноцінне релігійне життя громади та її культурна спадщина. І якщо через невизначеність майбутнього окремих окупованих територій Донбасу ще якось вдається підтримувати мінімальну координацію дій, то з Кримом це фактично неможливо.
Мусульманам України боляче через окупацію Криму. І цей біль не лише від втрат історичної спадщини, вона у втраті колиски ісламу на теренах України. Бо Крим – це земля з якої почалась історія ісламу на нашій землі, це місце де були перші мечеті, перші медресе, перші проповідники і перші громади вірних, і звідки іслам проповідувався далі не лише Україною, але і Європою. Це земля де багато століть процвітала унікальна чарівна культура Кримського Ханства. Цей невеликий півострів став першоджерелом нашої релігійної традиції в Україні.
Що стосується мусульманських навчальних закладів, то і всі медресе, і школа Куран-хафізів залишились на окупованих територіях і більшість з них не працюють і не отримали дозвіл на початок навчального процесу від окупаційної влади. Втрата українською мусульманською спільнотою можливості навчатися в кримських медресе, призвела до того, що зараз нам ніде готувати нових імамів, проповідників та викладачів. Постало актуальне питання створення нових мусульманських навчальних закладів на вільних територіях країни, і ми мусимо цим займатися.
Що стосується досягнень, то попри всі негаразди, мусульмани України знаходять в собі силу духу не лише розвиватись самим, але і допомагати іншим. Серед досягнень варто відзначити відкриття Ісламського культурного центру ім. Мухаммада Асада у Львові, що став місцем духовного життя мусульман Галичини. А також завершення будівництва та ремонту Ісламського культурного центру у Дніпропетровську, який ми плануємо відкривати на початку нового 2016 року. Визначним досягненням стало перше в Україні повне видання перекладу смислів Священного Корана українською мовою, що виконав Михайло Якубович. Цей переклад не лише дозволить українцям ознайомитись зі Священною книгою Ісламу безпосередньо з першоджерела, але і ставить українську мову в один ряд з іншими мовами народів світу, бо раніше в ісламському світі навіть не знали, що в українців є своя мова, і думали що ми всі розмовляємо та читаємо російською. Також у 2015 році ми нарешті створили «Управління військового капеланства мусульман України», задля духовної та волонтерської підтримки наших військових, і вже активно допомагаємо в захисті країни. Жінки-мусульманки започаткували волонтерський рух «Мар’ям», що займається допомогою дітям-сиротам, збирає допомогу військовим, відвідує та годує поранених солдат у шпиталях.
Навіть гучні злочини, що були скоєні терористами в різних частинах світу нібито від імені Ісламу, не збентежили нас, а навпаки змусили більше робити добра, щоб довести українському суспільству, що Іслам та мусульмани не мають нічого спільного зі злочинцями.
Мусульманська громада України зазнала важких втрат, але ми сповнені віри та оптимізму. Нам нічого не залишається, як згуртувати свої сили та ресурси для відновлення та розбудови нашого релігійного життя, та робити більше добрих справ на користь України.
Тарас Дзюбанський, голова Центру міжконфесійного і міжрелігійного діалогу «Лібертас»
З ласки Божої людство пережило 2015 рік. У світовому, глобальному масштабі міграційна криза стала одним із найбільших викликів перед високорозвинутими країнами. Засоби масової інформації заполонили світлини та відео сотень тисяч людей, котрі втікають від важкої реальності війни, голоду і бідності. Міжнародні організації, не в змозі вирішити цю проблему самотужки, все частіше звертаються до релігійних спільнот та церков, бо саме такі інституції мають неабиякий досвід пережитої людяності крізь призму своїх богословських навчань та святих передань.
Міграційна криза не оминула і нашу рідну Україну. Через агресію північного сусіда тисячі українців досі вимушені залишатися в статусі внутрішньопереміщених осіб.
Концепт людини, що вимушена шукати кращого життя для себе та для своєї сім’ї і родини нагадує християнам про історію Пресвятої Родини – Йосифа, Ісуса та Марії – які уже від самого початку свого існування зазнали утисків, поневірянь та скитань. Приклад цієї сім’ї та особливо їх героїчного упокорення, вірності та любові можуть бути для нас орієнтирами у власному житті. Нехай саме ці чесноти супроводжують нас з вами у 2016 році. Не втрачаймо нашої людяності у ставленні один до одного та до наших ближніх!
Повязані записи
