Божа Матір дала святому Домініку п’ятнадцять обіцянок для тих, хто вірно молиться вервицю. До них належать поразка гріха та єресі, особливий захист Божої Матері протягом життя та запевнення, що не помрете без Таїнств Церкви. Враховуючи, що стільки людей за всю історію, включаючи незліченну кількість святих, мали відданість вервиці, не дивно, що має бути багато свідчень про благословення тих, хто був вірним цій формі молитви.
Атомна бомба в Хіросімі
Наступна правдива історія розповідається о. Полом Ружем і перефразовується нижче. 6 серпня 1945 року на Хіросіму була скинута перша атомна бомба. Бомба вибухнула за півмилі від Ісусівського (Єзуїтського) Храму Внебовзяття Пресвятої Богородиці. Понад 100 000 людей були вбиті миттєво, а ще тисячі померли пізніше від впливу радіації. Проте будівля храму та вісім священиків-ісусівців, які там перебували, вижили. Вранці дня, коли вибухнула бомба, отець Хуберт Шиффер щойно скінчив Літургію, зайшов у ректорат і сів за стіл для сніданку. Щойно він почав їсти, коли спалахнуло яскраве світло. Тоді, за словами отця Шиффера:
Раптом жахливий вибух наповнив повітря одним сильним ударом грому. Невидима сила підняла мене зі стільця, кинула в повітря, потрясла, побила, кружляла навколо і навколо, як листок під поривом осіннього вітру.
Наступне, що він згадав, він відкрив очі і він лежав на землі. Він озирнувся і побачив, що будівлі в усіх напрямках зрівняні з землею. Наскільки він міг судити, фізично він не постраждав. В результаті вибуху сотні тисяч людей загинули або були покалічені.
Молитва сильніша за атомну бомбу.
о. Хуберт Шиффер, вижив у Хіросімі
Після війни армійські лікарі та вчені пояснили йому, що його тіло почне псуватися через радіацію. У багатьох японців від радіації з’явились пухирі та рани. На подив лікарів, отець Шиффер та інші священики не мали радіації чи шкідливих наслідків від бомби. Коли його попросили пояснити цю неймовірну ситуацію, в якій він і його товариші були врятовані, він сказав:
Ми вважаємо, що ми вижили, бо жили посланням Фатіми. Ми щодня молилися на вервиці у цьому домі.
У Нагасакі також не постраждав францисканський монастир святого Максиміліана Кольбе. Там також брати молилися щоденно на вервиці, і вони також не мали наслідків від бомби. Отець Губерт Шиффер помер у 1982 році, через 37 років після того фатального дня. Він розповів про атомну бомбу на Євхаристійному конгресі у Філадельфії 1976 року. На той час усі вісім членів ісусівської громади з Хіросіми були ще живі.
Порятунок Бразилії від комунізму
З часів об’явлень у Фатімі, які збіглися з комуністичною революцією в Росії, Богородиця брала особливу участь у духовній боротьбі з цією злою ідеологією. Сайт beliefnet.com розповідає таку правдиву історію.
На початку 1960-х років президент Гуларт прагнув поширити комунізм по всій Бразилії. Здавалося, неминуче, що він досягне успіху, і країна стане іншою Кубою. П’ятдесяти дев’яти річна вчителька на пенсії на ім’я Амелія Бастос зібрала більше двох десятків знайомих жінок, щоб сформувати “Кампанію жінок за демократію”, групу, яка незабаром розширилася до сотень тисяч жінок по всій країні.
Ці жінки організовували мітинги вервиці. На одному мітингу в Сан-Паоло було більше 600 000 жінок, які несли молитовники та вервиці під час маршу з антикомуністичними прапорами. Ці мітинги відіграли центральну роль у припиненні правління президента Гуларта. Комуністичному захопленню цієї католицької країни вдалося запобігти мирним шляхом та тим, що громадяни передали себе під материнську опіку Марії. У подяку Господу жінки Бразилії провели величезний мітинг на наступний день після того, як їм вдалося покінчити з комуністичним правлінням. У заході, який отримав назву “Марш подяки Богу”, взяло участь більше мільйона людей.
Вервиця: захист життя в екстремальних ситуаціях
У мережі є багато свідчень, які розповідають про чудесні втечі від небезпеки та смерті завдяки вірності вервиці. Під час геноциду в Руанді 1994 року Іммакулі Ілібагіса та ще сім жінок провели дев’яносто один день, сховані у тісній ванній кімнаті будинку місцевого пастора. Іммакулі вважала, що молитва на вервиці захистила її від вбивства під час геноциду, у якому її сім’я та понад мільйон інших невинних людей були жорстоко винищені. Окрім фізичного захисту, вона також розповідає про дивовижні духовні блага, які принесла їй молитва за цей час.
Отець Валентин Єзеагу їхав через штат Імо в Нігерії 15 грудня 2020 року на похорон свого батька, коли на нього напали чотири озброєні чоловіки. Священик був несподівано звільнений через тридцять шість годин. Повідомляючи про звільнення своєму релігійному настоятелю, отець Єзеагу сказав, що викрадачі відпустили його, побачивши, як він молиться на вервиці. Розмовляючи з “Допомогою потребуючій Церкві” (ACN), отець Джордж Окорі, генеральний настоятель Конгрегації Синів Марії, Матері Милосердя, сказав: “Коли я розмовляв з отцем Валентином, він сказав мені, що коли його викрадачі побачили, як він молиться на вервиці, вони знітились… Їх почала мучити совість. Це дало їм зрозуміти, що, оскільки він був одягнений у рясу, вони схопили не ту людину, тож вони дали йому трохи їжі та відпустили”.
Молитва на вервиці призвела до чудесного зцілення о. Патріка Пейтона, відомого “священика вервиці”. У 1938 році, після того, як він емігрував до Сполучених Штатів з Ірландії, він тяжко захворів і йому поставили діагноз – занедбаний туберкульоз, на той час невиліковний стан. Його сестра запропонувала йому звернутися до Божої Матері. Майбутній отець Пейтон присвятив себе Марії і почав побожно молитися вервицю. На подив його лікарів, він повністю і дивом вилікувався. На знак подяки він пообіцяв Марії, що все життя буде поширювати вервицю. Ставши священиком, він винайшов фразу “сім’я, яка молиться разом, залишається разом”. Він був одним із новаторів телевізійних євангелистів, які використовували цей засіб для просування вервиці. У 1992 році він помер у мирі з вервичкою в руках. Справа його канонізації триває.
Як у Другій світовій війні молитвою на вервиці врятувалася ціла ескадрилья
Наступну історію з Другої світової війни розповів домініканському священику о. Габріелю Харті некатолицький прихильник вервиці з Канади:
Це був травень 1940 року, і ми приєдналися до повітряних сил наприкінці вересня. Ми були об’єднані в ескадрилью. Приблизно від тридцяти до п’ятдесяти чоловік складали ескадрилью разом з керівником ескадрильї, який віддавав усі накази і підтримував нас у єдності. Вони сказали нам, що ми їдемо за кордон і негайно вступимо в дію. Ми з нетерпінням чекали нашого нового керівника ескадрильї. Ми вважали, що як офіцер він піде прямо до офіцерського приміщення. Однак цей керівник ескадрильї, Стен Фултон, у повній формі, попрямував до нашого двоярусного будинку, де оселився з нами. Він кинув сумку на верхню ліжко. Наш командир ескадрильї, офіцер, спить тут з нами! Він нам відразу сподобався, і наша симпатія і захоплення зростали з кожним днем. Тієї першої ночі він став на коліна на підлогу і мовчки помолився на своїй вервиці. Ми були здивовані і приголомшені. Закінчивши, він поглянув на нас зі своєю доброзичливою посмішкою і сказав: “Сподіваюся, ви, хлопці, не проти того, щоб я помолився, бо там, куди ми їдемо, нам знадобляться молитви”. Наступної ночі він повторив свою молитву. Хоча наша група була разом щонайменше півроку, я ніколи не бачив, щоб хтось стояв на колінах у молитві, і гадки не мав, що хтось із нашої групи католик. Третьої ночі троє наших супутників приєдналися до Фултона, вимовляючи вервицю. Решта нас не розуміли, але тихо мовчали. Однак ми не забарилися з підкріпленням. Незабаром ми всі відповідали “Богородице Діво, радуйся” та “Отче наш”. Отже, кожен день ми закінчували молитвою. Незабаром ми мали розпочати серію нічних рейдів з Англії над Німеччиною. Напередодні ввечері Фултон подарував кожному з нас вервичку. “Ми будемо в деяких важких ситуаціях, але якщо ви погоджуєтеся зберігати цю вервичку і молитись на ній, я обіцяю вам, що Божа Матір поверне вас усіх у безпеці“. “Звичайно”, – відповіли ми, не думаючи, що ми будемо робити саме так протягом чотирьох років, часто під страшною небезпекою. У такі моменти голос Фултона лунав у кожному літаку: “Богородице Діво, радуйся…”, і ми побожно відповідали! Ми, мабуть, відмолили сотні вервиць у небі. Наша ескадрилья була єдиною, яка не втратила жодного літака, жодного життя. Ми нічого не розповідали, але ми цінували нашу таємну зброю. Ми вижили. Усі повернулися до Канади в 1945 році, повністю переконані, що Божа Матір піклується про нас. Тому я ніколи не забуваю тримати свою вервицю при собі і молитися на ній щодня, хоча я не католик. Коли я міняю штани, перше, що я перекладаю у кишеню, навіть перед гаманцем, це моя вервиця.
Навернення сатаніста
Ascension Press розповідає історію Бартоло Лонго, сатаніста, чия канонізація вже в процесі. Бартоло народився у 1841 році в побожній католицькій родині. У цей період в Італії був сильний націоналістичний рух та багато антиклерикалізму. Багато з його викладачів коледжу були колишніми священиками, які негативно ставились до Католицької Церкви. Бартоло почав займатися окультизмом, врешті-решт прийнявши сатанізм. Він був висвячений сатанинським священиком і пообіцяв свою душу демону. На превеликий подив своєї сім’ї, він проповідував проти католицької віри і очолював богохульні ритуали.
Його психічне та фізичне здоров’я погіршилося, і він звернувся за допомогою до священика-домініканця. Бартоло став домініканцем третього чину, але його все ще мучили почуття провини щодо свого минулого життя, зокрема обіцянки його душі демону. Він сумнівався, що Бог пробачить йому. Ці думки ледь не довели його до самогубства. Але потім він згадав проповідь, яку почув про силу вервиці. Як він пізніше написав:
Впавши на коліна, я вигукнув: “Якщо твої слова правдиві, що той, хто поширює твою вервицю, буде врятований, я досягну спасіння, тому що я не покину цю землю, не розповсюдивши твоєї вервиці”.
Решту свого життя Бартоло пропагував цю молитву і побудував у Помпеях базиліку Матері Божої Розарієвої, яка є головним італійським храмом вервиці.
Багато інших історій про силу вервиці легко знайти в Інтернеті. Однією з найбільших є перемога християн, незважаючи на всі шанси, в епічній морській битві при Лепанто 1571 року після хрестового походу вервиці Папи Святого Пія V. Перемога відбулася 7 жовтня, який зараз святкується як свято Матері Божої Розарієвої.
Автор: Edward Benet
Джерело ДивенСвіт за матеріалами: Catholic Stand
Переклад з англійської: Максим Гонтар
Фото: Anuja Mary Tilj on Unsplash
Повязані записи
