Великдень – це свято радості, але також тиші і чистоти. У цей час ми пригадуємо важливу і глибоко символічну подію, яка є своєрідним маркером для християнської цивілізації, а з тим – і незамінним орієнтиром для кожного християнина на індивідуальному рівні. Пригадуючи Воскресіння Ісуса Христа, ми стаємо більш стійкими і незламними в коловороті життя – адже отримуємо відчуття основи, фундаменту.
*(на першому фото писанки сучасної української мисткині Ганни Косів. Ці писанки також експонуються у музеї наразі)
Частиною Пасхального циклу святкувань, його вираженням на побутовому рівні, є традиція та практика писанкарства. У жителів Львова, в цьому плані, є унікальна можливість – у нашому місті знаходиться постійно діюча виставка писанок. Вона дуже репрезентативна і дає можливість побачити традицію писанкарства у прив’язці до певного регіону. Відвідати виставку можна кожного дня, але найкраще – на Великдень! Де виставка знаходиться і яка історія її створення, дивимось нижче.
Храм-фортеця поза мурами старого Львова
До найбільш недооцінених місць у Львові належить комплекс колишнього монастиря бенедиктинок, який знаходиться за адресою площа Вічева, 2. На жаль, не так часто туди приходять туристи і далеко не кожен львів’янин здогадується про існування такого чудового місця. А даремно! Оглянувши святиню, не кожен одразу зуміє визначити – храм це, чи фортеця. Будівля епохи Ренесансу раніше знаходилась поза межами міських оборонних мурів і саме цим обумовлюється її відповідний вигляд. Безпека мешканцям комплексу у ті далекі часи коштувала дорожче ніж тим, хто жив в межах оборонних стін міста.
Храм і монастир викликають інтерес і у нас ще буде нагода згадати про них у наступних матеріалах, а зараз скажемо про дещо інше. Саме на території колишнього монастиря бенедиктинок, яким у наші дні опікуються сестри студитки, знаходиться згадана вище виставка писанок. Користуючись нагодою святкування Великодня, зупинимось на цій темі детальніше.
Один у полі не “воїн” …, але не завжди
На перший погляд, дана виставка присвячена темі рукоділля, а головно – вишиванню та писанкарству. Тим не менше, насправді вона – про унікальну, дуже цікаву і неймовірно талановиту Людину. Розглядаючи узори вишитих рушників, або символи на писанках, ми безумовно пригадуємо і про майстриню, зусиллями якої одне і інше постало – ігуменя Дарія (Дубляниця).
Дарія Дубляниця була монахинею-студиткою. Її життя і діяльність не пов’язані зі Львовом, але саме в нашому місті є одна із найбільш вичерпних колекцій її робіт. Народилась вона у 1927 році у Перемишлі. Вже у 1944 році родина була змушена переїжджати. Познань, Відень, Мюнхен, Ноттінгем тощо. Впродовж поїздок представники родини активно займаються творчою самодіяльністю, підтримують народні традиції і були душею місцевих українських громад.
Зрештою, у 1953 році сім’я перебралась до Канади і зупинилася в Торонто. Сестри Дубляниці співали там у церковному хорі. Дарія у той час особисто познайомилась із Патріархом УГКЦ Йосипом Сліпим. Значною мірою саме через це знайомство, у віці 41 року, вона стала на шлях духовного служіння і пристала до студиток. Якийсь час працювала в бібліотеці Українського католицького університету св. Климентія в Римі, а 1971 року переїхала до Німеччини. Там була ігуменею Святопокровського монастиря у Крефельд-Траарі. Саме в цьому місці сестра Дарія особливо активно займалась рукоділлям, тоді ж встановила перші контакти із музеями української писанки, задумала перші серйозні проекти, пов’язані із популяризацією української народної традиції, навіть долучилася до видачі книги про українські писанки. Остання побачила світ у 1982 році і називалась “Писанки. Походження й значення українських великодніх писанок”.
У 1981 році, на прохання Патріарха Йосипа Сліпого, сестра Дарія переїхала до Канади. Там від моменту переїзду очолювала заснований нею Святопокровський монастир сестер студиток у м. Дандак, що біля Торонто (Канада). На території обителі були каплиці, келії, але також і бібліотека та місця для праці. Таким чином, можна було навчати усіх бажаючих вишиванню, писанкарству та іконопису. Місія сестри Дарії тривала до 19 грудня 1993 року. Поховано її було у Брамптоні, біля Торонто.
Світ символів сестри Дарії
Постійно діючу виставку робіт сестри Дарії відкрили 14 жовтня 2000 року у Святопокровському жіночому монастирі у Львові. Більшу частину своїх напрацювань вона заповіла передати саме в Україну. Таким чином, у музеї-крамниці при жіночому монастирі сестер студиток у Львові сьогодні можна побачити більше 1500 експонатів, які були створені її руками. Є її роботи і в інших збірках, приватних колекціях, але львівська збірка – найповніша. Характерно, що перша виставка робіт с. Дарії в Україні відбулася також у Львові – 1993 року. Частину її робіт після цього було передано до Національного музею.
Виставка у Святопокровському монастирі є відтворенням орнаментів писанок, які характерні для різних регіонів: Підляшшя, Холмщини, Бойківщини, Лемківщини, Закарпаття, Гуцульщини, Покуття, Буковини, Поділля, Подніпров’я, Волині, Полісся, Причорномор’я і Приазов’я, Слобожанщини тощо.
Подекуди орнаменти, характерні для одного регіону, можуть поширюватись і на інший. Тим не менше, загалом кількість експонатів, рівень виконання роботи, ідеї та підходи, втілені під час виконання, вражають і справляють враження.
Оскільки крім писанок сестра Дарія займалась вишиванням та іконописом, на виставці можна побачити і інші її роботи. Її вишиванки виконані різними техніками і також є позитивною претензією на те, аби відобразити узори, характерні для різних регіонів. Якщо для Вас досі відкрите питання куди можна сходити на Великодні вихідні, виставка при Святопокровському монастирі може стати одним із таким варіантів.
Євген Гулюк – текст, Оксана Бабенко – фото.
Використані джерела:
- Поліщук Н. Сестра Дарія (Дубляниць): бути монахинею, мисткинею і патріоткою // RISU, 2019 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://risu.org.ua/ua/index/exclusive/events_people/75373
- Сестра Дарія. Життя та творчість ігумені Дарії Дубляниці / Упоряд. схм. Васіяна (Гладка). – Львів: Колесо, 2015.
Повязані записи
