Лінії апостолів Петра та Павла у Священному Письмі чимось схожі між собою, адже в обох випадках йдеться про певний самоаналіз та навернення. Петро тричі відрікався від Ісуса, перш ніж осягнути й сприйняти глибину ідей, про які той говорив. Павло ж прийшов до християнства через переслідування та гоніння, організовані ним на послідовників Ісуса Христа. Пізніше один і інший діячі стали найбільшими світочами християнського вчення, проповідуючи Слово Боже та навчаючи людей любові до ближнього й смиренню. Саме тому в багатьох місцевосцях зустрічаються святині, номіновані іменами цих апостолів. Львів не є винятком із правила. При цьому, так видається, що в літописах буття деяких із цих храмів, як і в життєвих лініях двох згаданих апостолів, є багато подібного.
Храм Петра і Павла УГКЦ. Гарнізонний
Храм Петра і Павла, що колись прилягав до західного оборонного муру Львова, було зведено у перші десятиліття XVII століття для монахів Товариства Ісусового. На той момент цей костел був найбільшою святинею Львова, а поруч із ним знаходилась найвища у місті вежа. Остання мала годинник і простояла трохи більше століття, а по тому її розібрали. Через перші сторінки історії, храм до сьогодні називають єзуїтським. Щоправда, назва гарнізонний уже також стає звичною. Що цікаво, в минулому святиня уже мала подібні функції. Зокрема, наприкінці XVIII століття, після ліквідації Товариства Ісуса. Надалі храм декілька разів повертали єзуїтам і знову забирали у них. Так тривало до моменту, коли наприкінці Другої світової війни ці монахи остаточно залишили святиню, забравши із собою багато особливо цінних реліквій.
Цей час став точкою, від якої розпочалась зовсім інша історія гігантського храму в центрі Львова. Відтак колишню святиню використовували як склад, а потім передали під книгосховище бібліотеці ім. В. Стефаника. З одного боку, це вберегло храм від можливих глобальних руйнувань. З іншого боку, окремих пошкоджень уникнути все одно не вдалося. Зокрема, якщо мова про певні фрески. Останнє також є особливо важливим питанням, адже храм є одним із перших і найбільш характерних прикладів архітектури бароко у Львові, а над його оздобою працювали дуже талановиті і знані майстри: Екштайни, Йоган Пфістер, Себастьян Фесінгер, Алоїзій Рейхан і ін.
У 2010 році святиню було передано УГКЦ, храм став гарнізонним. Останні роки його історії супроводжуються активними реставраційними та відновлювальними роботами.
Храм Петра і Павла ПЦУ. Пауліни, автокефалія і сучасність
Перші згадки про храм Петра і Павла на вулиці Личаківській відносяться до часів Хмельниччини. Щоправда, говорити про масштабність та конфесійну приналежність святині на той момент досить складно. Зустрічаються відомості і про придорожню капличку з бароковими рисами, яку можна було тут бачити у другій половині XVII століття. Більш точні дані стосуються часу передання цієї території монахам-паулінам, що трапилося у 1750 році. Заручившись підтримкою найвищих католицьких ієрархів міста, а також скориставшись фінансовою допомогою від руського воєводи Станіслава Яблоновського, вони будують мурований храм, а згодом і монастир. Однак не надто довго монахи користали з цих споруд – пауліни підпали під касаційну реформу, яка проводилась новоприбулою адміністрацією в австрійський період. Відтак храм передали для греко-католицької парафії. Між іншим, парохом на ній був о. Петро Крип’якевич, батько відомого українського історика Івана Крип’якевича. 
Якщо до теми видатних діячів, то до цього храму має стосунок і Михайло Грушевський, вчитель Івана Крип’якевича. Зокрема, у метричній книзі даної свяині можна знайти записи про одруження Михайла Грушевського, а також про хрещення його доньки Катерини.
Нова сторінка історії храму розпочалась у 1989 році. Саме тоді настоятель храму Петра і Павла на Личакові, о. Володимир (Ярема), проголосив у святині відновлення Української Автокефальної Православної Церкви. Згодом саме він і став патріархом УАПЦ. Після смерті цього ієрарха його поховали біля східної стіни храму Петра і Павла. Пізніше на цьому місці спорудили капличку.
Отож, в історії обох святинь траплялися різні сторінки. Тішить, що ці храми на сьогодні є діючими, а їхні двері є відкритими для вірних. Не менш важливим видається і те, що попри різні катаклізми та ситуації, вдалося зберегти частину фонду пам’яток та унікальних експонатів, дотичних до історії храмів, а десь навіть реставрувати їх. Відтак сьогодні це все доступне до огляду.
Євген Гулюк
Більше інформації можна отримати з наступних джерел:
- 10 цікавих фактів про храм св. Петра і Павла на Личакові // Фотографії старого Львова, 2019 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/10-tsikavykh-faktiv-pro-khram-sv-petra-i-pavla-na-lychakovi/
- Бойко О., Слободян В. Вул. Театральна, 13 – церква св. Петра і Павла (кол. костел єзуїтів) // Центр міської історії Центрально-Східної Європи [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://lia.lvivcenter.org/uk/objects/jesuit-church/
- Друздєв О. Єзуїтський спадок Львова: інтер’єр гарнізонного храму // RISU, 2019 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://risu.org.ua/ua/relig_tourism/religious_region/75661/
- Жук І. Вул. Личаківська, 82 – Церква св. Петра і Павла (Костел свв. Петра і Павла) // Центр міської історії Центрально-Східної Європи [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://lia.lvivcenter.org/uk/objects/lychakivska-82-church/
Фото з
http://oseledetsmagazine.com.ua
/https://kapelanstvo.info
/https://commons.m.wikimedia.org
/https://photo-lviv.in.ua/
Повязані записи
