Cвятий Миколай Чудотворець (Миколай Угодник, Миколай Добрий, Скорий Помічник) – один із найбільш вшановуваних заступників християн. Старанно написаний лист, аж теплий від щирих бажань і обіцянок бути кращим, відсутність сну аж до початку 19 грудня, тривожне і радісне водночас чекання дива під подушкою – відчуття, які напередодні свята переповнюють не тільки серденько дитини, а й дорослого.
В Україні св. Миколай Чудотворець один із найшанованіших святих. За переданням, хресне ім’я князя Аскольда було Миколай. На честь святого побудовано один із перших храмів Київської Русі – в сер. IX ст-XI ст. датують першу оповідь про київські чуда святителя – історя про образ “Миколи Мокрого” в Софії Київській і порятунок дитини, що втонула у Дніпрі. XII ст. датують оповіді про св. Миколая як поручителя половчанина і цілителя Новгородського князя Мстислава. У цей же час з’явилися перші переклади та перекази візантійських житій св. Миколая церковно-слов’янською мовою. Найдавніше передання написав чернець Києво-Печерської Лаври Єфрем (згодом переяславський єпископ). Вершиною агіографічної літератури є твір “Житіє святителя і чудотворця Миколая, архиєпископа Мирликійського” Димитрія Туптала-Ростовського для “Четій-Міней”, укладений на основі візантійських і давньоруських сюжетів. З кінця XVII ст. відомий псалм “Ой хто, хто Миколая любить”. Сюжети про життя святого Миколая містяться у багатьох прозових, поетичних творах фольклору та літератури [6].
Народився святитель Миколай (ім’я з грецької означає “Переможець народів”) у Малій Азії близько 280 року в сім’ї Феофана та Нони. На початку правління імператора Діоклетіана (близько 284 року) став ариєпископом міста Мири. Ще за життя Миколай прославився вчинками – сіяв слово Божої істини, викривав єретиків, наставляв на правильний шлях загублені душі, захищав несправедливо скривджених. На першому Вселенському Соборі в Нікеї у 325 р. святитель Миколай ляпасом відреагував на слова богохульника Арія.
За це позбавили сміливого захисника християнства від аріанської єресі єпископського сану. А повернули одразу після чудесної з’яви – Ісус Христос вручив Миколаю Євангеліє, а Пресвята Богородиця покрила його своїм омофором.
За молитвами святителя жителі міста Мири неодноразово були врятовані від голоду, а мореплавці – від смерті в морі.
Відійшов у вічність святитель у 342 р. (345 – 351). У 1087 р. мощі святого Миколая урочисто перенесли з Мир Ликійських до італійського міста Бар, де вони спочивають і донині – у мармуровому саркофазі крипти собору, зведеного на його честь у XII ст [7].
Історії про чуда та добрі вчинки архиєпископа Мирликійського після його смерті почали поширюватися по всьому світу. Перші записи “Діянь святителя Миколая” були здійснені ще в VI ст. На поч. VIII ст. Андрій Критський написав похвальне слово на честь святителя Миколая, у якому заохочував усіх вірних вшановувати день пам’яті святого. У IX ст. похвальне слово до святителя Миколая залишив патріарх Константинопольський Мефодій, Йоан, диякон Неаполітанської Церкви, папа Лев Мудрий. На поч. X ст. церковний історик Симеон Метафраст на замовлення імператора Костянтина Порфірородного уклав перше повне житіє св. Миколая. Саме ця праця лягла в основу інших життєписів святого. Приблизно з того ж часу відомий акафист та канон на честь Божого Угодника.
Для всіх християн святий Миколай – покровитель сім’ї, родинного вогнища. Шана, молитовна прив’язаність до святого Миколая простежується у багатьох народних обрядах та звичаях. Численні іконографічні зображення cвятого, зведення храмів на Його честь також свідчать про особливе значення цієї постаті для всього християнського світу і для українського народу зокрема.
Офольклорення канонізованого образу святого Миколая на ґрунті “народного християнства” простежуємо у народній культурі. Посередника між людьми та Богом, заступника людських душ перед Всевишнім, святого Миколая, як і Божу Матір, вважали другою за важливістю постаттю після Бога.
Святого Миколая називали “Руським Богом” [11; s. 33]. Іконографічне зображення т. зв. “Руської Трійці” – Ісуса Христа, Богородиці та святого Миколая в одному композиційному сюжеті підтверджує це.
У східних та західних слов’ян святий Миколай, як і святий Михайло (а за деякими віруваннями ще й святий Юрій [2; С. 42.]), володіє ключами від неба, перевозить душі на “той світ”. Про особливий статус святого Миколая в духовному житі людини свідчать українські замовляння [8]. У боротьбі з нечистю, хворобами та стихіями допомагало звернення до Господа Бога, Богородиці, до святого Миколая: “Господу Богу помолюся, і святому Духу, і святому Миколаю, святому Михаїлу і святій Пречистій, святому Вознесінню, святій Покрові і святому Юрію, і тебе прошу, краснеє сонце, і тебе прошу, ясний місяцю, і вас прошу, зорі-зорениці, Божі помічниці, і тебе прошу, галочко, одверни злих собак од мого скота, і тебе прошу, царя Давида і кротості твоєї: стань ти мені во помощі!”; “Іду я з хати, за мною Сус Христос і Божая Мати; Миколай на порозі – помага мені в дорозі [9]”. Молодих у весільному обряді освячували іконою Ісуса Христа або св. Миколая. У гуцульському весіллі молодий перед батьком ставав як перед святим Миколаєм, а наречена перед матір’ю, як перед Богородицею [1; С. 398 – 401]. Існує українська народна легенда про те, як святий Миколай людей вінчає – сидить та й зв’язує лико. Так мають пов’язати свої долі молоді люди [6; c. 33 – 34]. До святого Миколая зверталися з молитвою оберігати від усякої мари (привида), а особливо – від “болотяного дідька” [5].
У народних колядках, щедрівках Святий Миколай – один із трьох бажаних у домі господаря гостей:
Ой ци дома ци дома господарейку?
Щедрий вечір, святий вечір.
Служенькі кажуть, нема го в дома.
Ой знаємо ми, що є він в дома,
По хаті ходит, гостойки гостит.
По конец стола святий Микола,
Коло Миколи Біжая Мати
Коло Миколи віргани грают,
Коло Матінки ружа проквитає.
Не єст то ружа, то є Син Божий.
Що на всім світі людей намножив [4; C. 155].
Цілісне гармонійне існування світу (церкви у сюжеті) можливе завдяки трьом постатям. Святий Миколай, покровитель бджолярства, разом з усіма святими споживає солодкий мед:
А в тій церковці два-три престоли:
В першім престолі сам Господь сидить,
В другім престолі Пресвята Діва,
В третім престолі отець Николай.
Чим Господь жиє? Миром, кадилом.
Пресвята Діва земним вином,
Отець Николай солодким медом.
І всі святії солодким медом [4; C. 187].
Постать святого Миколая увиразнює сюжет про три гроби, які знаходяться у новозбудованій церкві (символічне уявлення про світ):
А у тій церкві три гроба лежить.
У первім гробі – Ісус Христос.
А в другім гробі – Святий Миколай,
А в третім гробі – Діва Марія.
Над Сусом Христом книги читають,
Над Миколаєм свічи палають,
Над Марією рожа процвітає [4; C. 195].
Святий Миколай – покровитель землеробства (береже посіви від стихійного лиха, граду, хижаків), тварин (навіть диких звірів доглядає, дає їм їжу, допомагає вижити), бджолярства. Якщо траплялася біда з домашньою худобою, обов’язково зверталися з молитвою до святого Миколая, обіцяли йому в пожертву новонародженого бичка, якого називали “міколець”. Вигодовували бичка 3 роки, а потім найкращий кусень м’яса офірували в церкву [11; S. 76]. Постійна присутність у житті людини святого Миколая втілилася у сюжеті української колядки про засівання ниви:
Чий тото плужок по горі ходит?
То господарський плужок ходит…
Ой а хто єму за плугом ходит?
Ой сам Господь за плугом ходит.
Ой а хто єму та й посіває?
Святий Николай а й посіває.
Ой а хто ж єму з поля збирає?
Всі му святії з поля збирают.
Ой а хто ж єму сніданє носит?
Свята Пречиста сніданє носит…[4; C. 127].
У фольклорі південних слов’ян святого Миколая названо змієборцем. Він, як і святий Юрій (Георгій), може воювати зі зміями, вовками. У болгарських народних піснях святий Миколай успішно б’ється з морськими чудовиськами. Святого Миколая разом зі святим Юрієм у Росії вважають покровителем військових. У білоруському фольклорі святий Юрій та святий Миколай – добрі господарі, на яких тримається порядок світу [2; C. 42]. В українських колядках, у юріївських піснях святий Миколай та Юрій – два пастухи, що стережуть певну пору року: св. Микола – зиму, а св. Юрій – літо:
…Ой як затрубив святий Николай
Пішли голоса аж в темні ліса.
А всії пташки тай не співали,
А всії гори позамирали.
Ой як затрубив та святий Юрій
Та святий Юрій та у срібную,
Пішли голоса аж в темні ліса.
А всії ліса позацвітали,
А всії пташки повилітали [2; C. 104].
Знати, пізнати, котре добрий пан,
Гой, дай, Боже!…
Ідут за ними три вівчарики:
Один вівчарик – святий Миколай,
Другий вівчарик – святий Юрій,
Третій вівчарик – сам Господь.
Гей идут, идут, три трубці несут:
У Миколая дай роговая,
А у Юрія дай мідяная,
А у Господа З самого злота.
Як затрубив святий Миколай,
Всі се гори забіліли;
Як затрубив святий Юрій,
Всі ліси зазеленіли;
Як затрубив святий Господь,
Пішли голоса попід небеса [4; C. 125 – 126].
В одному давньому мотиві південнослов’янської легенди “Про святих” говориться про те, що призначення святого Миколая – стерегти людей від морських хвиль [10]. Про це розповідають й інші народні легенди. Болгари вірять, що саме святому Миколаю на початку творення світу Господь подарував кригу та сніги (і навіть новий дім болгари традиційно освячували саме в день Зимового Миколая). З того часу святий Миколай є володарем усіх стихій – керує холодом, бурями, вітрами, водами (відобразилося це і в назвах: “Микола Морський”, “Микола Мокрий”) [1].
Святого Миколая вшановуємо двічі на рік. 6/ 19 грудня – “Миколи Зимового” (Зимнього) – в цей день упокоївся святитель Миколай. 9/ 22 травня – “Миколи Весняного” (Теплого, Літнього, Ярого, Травневого). Травневий день св. Миколая нагадує про перепоховання святителя у м. Бар. “У кожному році два Миколи: на першого Миколи не буває холодно ніколи, а на другого не буває тепла ніколи. Два Миколи: один з травою, а другий з морозом”, – говорили у народі. “Зимовий Микола” переважно є покровителем бідних і знедолених, дітей. “Весняний Микола” – опікун худоби, землеробства, рятівник від стихій.
Згідно з записами М. Максимовича, у день “Зимового Миколая”, що наступає після дня св. Варвари та св. Сави, починається справжня зима з морозом. Про добрий врожай свідчив іній на деревах у день святого Миколая: “Хвали зиму після Миколи!” або “Варвара стеле, Сава мостить, а Микола гвоздить”. До дня вшанування святого 19 грудня готувалися заздалегідь. Тріаду празників (Варвари, Сави і Миколи) у народі називали “Миколаївськими (Миколиними) святками”, “Никольщиною” або “Микольщиною”. Тривав святковий період і ще кілька днів після дня святого Миколая. У сім’ї влаштовували “заздоровні” обіди (існує приказка: “Понаставляти тих мисок, як на Нікольщині”), виконували псалми на честь святого Миколая (“Ой хто, хто Миколая любить”) [5; C. 136]. На Харківщині, як і на Святу вечерю, варили кутю, узвар, щоб в майбутньому році був урожай на плоди та ячмінь. У день святого Миколая, як і на Різдво, господар раніше від усіх обходив подвір’я, бажав щастя та здоров’я всьому живому – обряд “полазників” або обходження двору [11; S. 73 – 74].
На Смоленщині спеціально до святкового столу на “Никольщину” готували власноруч зліплену воскову свічку для Миколи Угодника. Її запалювали біля ікони Святого після спільно спожитого меду за здоров’я усіх родичів та знайомих. Через те “Никольщина” мала й іншу назву – “Свято Свічки”. Цей обряд супроводжувався спільною молитвою за добробут та злагоду в сім’ї [1; С. 398 – 401]. Святого Миколая вважають покровителем бджолярів, пасіки, про що свідчать колядкові мотиви (святий Миколай “жиє солодким медом”), замовляння: “Оточена моя пасіка опікою Миколая, желізним плотом, кам’яним муром, від землі до неба; покрита моя пасіка опікою Миколая, щоб чужі бджоли до неї не прилітали”. У легенді про походження бджіл говориться, що перший рій Господь Бог пообіцяв саме Миколі, але святому не вдалося перенести рій з Єгипту. Зумів це зробити святий Зосим, тому й став головним опікуном бджолярів [11; S. 129 – 130]. Медовий присмак миколаївським святкам в Україні надає традиційне печиво – солодкі медяники (медівнички) “миколайчики”, якими частували дітей, дарували рідним, друзям, прикрашали ялинку.
У Росії з днем Зимового Миколи пов’язаний обряд пивоваріння. У деяких селах Смоленщини в день свята ще й досі святого Миколая “пригощають” чаркою горілки, яку ставлять біля ікони. Народна російська легенда пояснює це тим, що горілку св. Миколай навчився робити від чорта [1; S. 398], а від святого хмільні напої розповсюдилися серед людей. Обов’язком “побожних” росіян було напитися в цей день – “наниколится”, так це називали у народі, про що свідчать етнографічні записи з початку ХХ ст [11; S. 77]. У народних уявленнях святі часто уподібнювалися до звичайних людей. Врешті, у такий спосіб можна було виправдати і власні гріхи. Відомо багато сюжетів анекдотів, легенд про святих, які не прийнятні для канонічного християнського вчення. Наприклад, популярним в народі є цикл легенд під назвою “Як Господь по землі ходив”. Господь разом зі святими (св. Петром, Павлом, Юрієм або Миколаєм) мандрують землею, відвідують селян, стають учасниками різноманітних побутових ситуацій. Наприклад, святого Миколая побили, коли Він ночував разом з Богом та св. Михаїлом в домі негостинного господаря. У білоруській народній легенді св. Николай і св. Петро їдуть в Україну купувати коней, але дорогою вони пропивають гроші і тому крадуть два табуни [1; S. 398 – 401].
Про причини особливої пошани святого Миколая в Україні розповідається у легенді з Харківщини.
Сердиться Касіян на людей, що його день, котрий трапляється один раз на чотири роки [29 лютого – І. К.], не празникують, не шанують. То ж з’явився Касіян перед Богом у капелюсі, в рукавицях, з прутиком в руках – геть чисто, як наш панич, бувало, ходить. Прийшов він до Бога і почав жалітися на людей, мовляв, святого Миколу шанують, почитають, два празники в році на його честь, на його ім’я церкви будують, а мене й не згадують!
Бог вислухав Касіяна та й каже до янголів: “покличте мені святого Миколу. Скажіть, щоб зараз прийшов!”
– Нема його на небі! – кажуть янголи.
– А де ж він?
– Пішов на Чорне море людей рятувати!
– Почекай, – каже Бог до Касіяна, – Микола прийде, тоді поговоримо!
За якийсь час Бог знову посилає янголів за святим Миколою.
– Нема його, – кажуть янголи, – на землі від пожежі людей рятує!
Втретє посилає Бог янголів за святим Миколою.
– Нема його, – кажуть янголи, – він кайдани розбиває, козаків з турецької неволі визволяє!
Аж за четвертим разом з’явився святий Микола перед Богом: в старій свиті, мотузком підперезаний, чоботи в болоті, руки в грязі.
– Де ти був? – спитав Бог, а святий Микола Йому відповідає:
– Помагав мужикові воза з багна витягнути!
– Ось бач, – каже Бог до Касіяна, – за що його люди шанують? Він на небі не сидить, на землі діло робить, а ти паном одягнувся і тут, на небі, кутки обтираєш. Іди геть від мене!.. Будуть тебе люди боятись, але не будуть шанувати [3; C. 26; 159].
Дня святого Миколая чекають усі. Бажання, висловлені у молитві, обов’язково здійснить у грудневу ніч святий Миколай. Хай відчуття дива, вдячності та радості від вшанування одного з найвеличніших святих усього християнського світу й надалі переповнюють серця малих і великих дітей Божих.
Ірина Кметь
Використані матеріали
- Белова О. Николай// Славянские древности. Москва, 2004.
- Василькевич Г. Юріївська народнопоетична творчість: проблема семантики і жанрової специфіки. – Львів, 2007.
- Воропай О. Звичаї нашого народу. – Київ, 1993. – С. 26; 159.
- Колядки і щедрівки / Зібр. В. Гнатюк // Етнографічний збірник. – Львів, 1914. – Т. 35.
- МаксимовичМ. Дні та місяці українського селянина. – Київ, 2002. – С. 56.
- Мандрівка Святого Миколая. Легенди, казки, оповідання / упорядник З. Жук. – Львів: Свічадо, 2007. – 177c.
- Минея. Декабрь. – Москва, 1982. – Ч. 1. – С. 214 – 216.
- Про св. Миколая в замовляннях див.: Юдин А. Ономастикон русских заговоров. – Москва, 1997. – С. 79 – 80.
- Українські замовляння / упор. М. Москаленко. – Київ, 1993. – С. 143; 196.
- O bogu, jego sługach i diabelskich sztuczkach/ Krzysztof Wrocławski. – Warszawa, 1985. – S. 73.
- Uspeński B. Kult Świętego Mikołaja na Rusi. – Lublin, 1985.
Повязані записи
