“До сих пір не зустрічав людини, щоб аж так любила Церкву”, – отець Юстин Бойко до 10-ої річниці смерті отця Василя Вороновського

Сьогодні, 31 липня, у день десятої річниця  смерті одного з найвідоміших в Україні священників-екзорцистів УГКЦ, єромонаха Василя Вороновського, спілкуємося з єрм. Юстином Бойком, синкелом у справах монашества Львівської архиєпархії УГКЦ про унікальні факти з біографії священника УГКЦ часів підпілля, про його феномен, особливі місії, дар оздоровлення, досвід і спосіб його життя, а також про віданність і вірність Церкві і українському народові. Цікаво, що саме отець Юстин супроводжував отця Вороновського у його місійній діяльності, а також був доброю підтримкою і опорою в останній період життя старця.

Отче, які факти з життя отця Вороновського Вас найбільше вражають? 

Пригадую, як десь за три роки до смерті отця Вороновського я бачачи, як отець слабне на здоров’ї, я вирішив вияснити найбільш болючу сторінку у його житті. Питання стосувалося трьох його арештів. Зрештою він сам був у цьому зацікавлений.  Тому ми вирішили об’їздити всі місця, де його заарештували і вияснити деталі, зокрема причину його арештів. Першим місцем став хутір Фійна, що на Жовківщині. У період підпілля отець Вороновський їздив туди, щоб служити Святі Літургії і хрестити дітей чи вінчати молодят.  Ось, коли ми приїхали на хутір Фійна, в першу чергу зайшли до хати, в якій його було заарештовано. На момент арешту він там правив Службу Божу і хрестив кількох дітей. За хрещення дітей і за катехизацію, згідно радянського закону присуджувалася найвища кара. Під час його арешту була присутня поліція на чолі з головою колгоспу. З хутору його повезли у відділення поліції, що у Жовкві. 

Згідно його розповідей – це був найважчий допит у його житті. Оскільки, його там катували. Він не розумів чому його арештували і хто його здав. Насамперед ми поспішили вияснити, чи живе ще голова колгоспу. Нам дали його адресу. Приїхавши до нього на подвір’я ми зустріли вже дуже старенького чоловіка, але який ще був при добрій пам’яті.  Він впізнав отця Вороновського. Коли отець Василь запитав у нього, чи він його здав. Голова колгоспу відповів, що то був не він. І розповів історію, що в день арешту до них пролунав дзвінок з Хутора Фійна, в якому повідомили в якій хаті служиться Свята Літургія. Цей дзвінок прослуховувався. Тому він був зобов’язаний повідомити міліцію. Коли ми їхали на хутір, то навіть не знали кого ми схопимо. Першими їхніми очікування було, що там є присутній ієрарх Церкви.  Тому супроти вас було застосовано тяжкі допити. Причиною дзвінка, яка вас здала стала сварка двох сусідок. У якій одна другій вирішила відімстити. Саме тому вона подзвонила у міліцію. Голова колгоспу змінив своє прізвище, він проходив вишкіл у повстанській школі “Олені”, яка була розформована згодом, а капеланом там був наш отець-студит Рафаїл Хомин. Дорогою до дому з цієї поїздки пам’ятаю, що отець дуже довго мовчав.  Потім ми помолилися вервицю за всіх тих, людей. Аж тоді отець сказав, що ні на кого не тримає зла, але дякує Богу, що знає правду.

В чому на Вашу думку був його найбільший феномен

Найбільший феномен отця Вороновського особливо, коли мова йде про УГКЦ, полягає в тому, що він був правдивим місіонерам. Він мав Божий Дар. Отець Василь не мав страху.  Це був один з найбільш діяльних монахів і священників підпілля. Мужність і ревність щодо справ Євангелія була настільки великою, що його подивляло дуже багато людей. Бачачи це, блаженної пам’яті митрополит Володимир Стернюк, дав йому владу душпастирювати від Львова до Владивостоку.  Коли мова про його значення і феномен для студитів, то важливо пригадати, що після війни і за час підпілля студити вважалися більш контеплятивним монастирем. В нас були перед війною великі і славні діячі, місіонарі, науковці, але чомусь за підпілля таких вже не було. Отець Василь Вороновський став фактично першим монахом-студитом, який прийшов до монастиря завдяки місіям отців-редемптористів, хоч вирішив стати студитом. Саме отець Вороновський своїм прикладом показав, що студитський монастир буде займатися тим видом діяльності, які покликання до нього буде посилати Бог.  Завдяки покликання отцю Вороновського студити вижили у підпіллі, ба більше завдяки його прикладу до монастиря прийшли отець Севастіян Дмитрух і владика Йосиф Мілян, що зараз є єпископом-помічником Київським.  Саме ці монахи фактично вивели студитів з підпілля і взяли на себе основний тягар у розбудові і становленні монастирських структур з 90-их років. 

Властиво отець Вороновський і є найбільш відомим своїми місіями. Якою була основна ціль його місій і опишіть, будь ласка, як вони виглядали

Місіями отець Василь захопився ще з малечку в час, коли в його родинному селі Гумниська перебували отці-редемптористи. Вони зуміли його так захопити, що про їхні місії він згадував під час кожної своєї місії. Проповідь Божого слова була одним з основних його завдань. Зазвичай місії отця Вороновського тривали тиждень часу. Вони мали таку програму: щодня о. Вороновський давав науку по Божих Заповідях. Окрім того, він давав науки про Святі Тайни, а ще деколи про шість правд віри. Також отець Вороновський мав один день, в якому пояснював Символ Віри. Він звертав особливу увагу на те, як розуміє Церква і яке місце кожного з нас в Церкві. Невід’ємним елементом була Сповідь, Пресвята Євхаристія. Часом молилися й Хресну Дорогу. Наприкінці він завжди читав молитву про оздоровлення. Це не завжди був чин екзорцизму. В останній період його життя його особливо знали, як відомого екзорциста. На той час настоятелем студитського монастиря в Дорі був о. Мирон Деренюк. Йому було доручено бути екзорцистом, з огляду на те, що він багато постив і добре до цього надавався. Після його смерті виникло питання хто продовжить його місію. Тоді одноголосно вирішили, щоб його послідовником став отець Василь Вороновський, який сам отця Мирона і хоронив. Таким чином він став екзорцистом і почав служити Богові останні 10 років свого життя.  Він ці екзорцизми молився у Храмі св. Арх. Михаїла щопонеділка з 9 год ранку.

Отче, Ви  мали можливість безпосередньо супроводжувати отця Вороновського під час його місій. Сам отець Василь був відомим також своїм почуттям гумору. Пригадайте, будь ласка, якісь кумедні випадки з тих часів. 

Так, проте я пригадую його характер радше з різних монастирських пригод. Його дуже любили також через те, що він вмів злагодити гострі кути у щоденному монастирському житті.  Тоді середній вік студитів сягав близько 30-ти років.  Більшість з нас тоді не мали поняття про монашество. Відповідно черпали свої знання з книжок. Отець Василь на той час вже мав певний досвід. Коли настоятелі встановлювали певні строгі правила, то він приходив і у звичний йому спосіб казав: “отже, мене в семінарії трохи по-іншому вчили”. 

Саме тому отець Вороновський серед студитів мав підпільну кличку: “вічний семінарист”. Бо у всіх своїх аргументаціях він відкликався до семінарійних часів. 

Власне “отже” він вживав у кожному реченні…

Так, “отже” він вживав у кожному реченні… Він мені розказував, що після арешту на хуторі Фійна його допитували дуже драстичним методом. Пхали шланг  в рот, через який лили воду. Таким чином пошкодили йому гортань. З того часу він мав подразнення. І це слово-паразит “отже”.

Чи пригадуєте історії з самих місій? 

По місіях ми з ним їздили дуже багато. Хотів би також зазначити, що до кожних місій він письмово готувався. Науки практично друкував на таких зошитах чи карточках. Мені найбільше пригадується одна з останніх місій, яку ми з ним разом провели до села Космач, Турківського району, на прохання покійного владики Миколая Сімкайла. Мене він тоді вислав на перед, я разом з сестрами давав науки, а він приїхав під кінець і читав молитви на оздоровлення, розважання на кожну стацію Хресної Дороги. Так ми завершили ці місії у Космачі. Хрест, який там є закопаний, то він є освячений отцем Василем Вороновським.

Уривок з проповіді о. Василя Вороновського (рукопис)

Завжди всіх вражала довіра до Бога отця Вороновського. Дуже часто казали, що о. Василь має дитячу довіру. Як це проявлялося у щоденному житті? 

На моє переконання отець Василь Вороновський мав від Бога один великий дар. Він не мав гордості. Хоч деколи любив хвалитися. Наприклад він казав: “мене мав святити владика Миколай Чарнецький. Але не висвятив, бо я прийшов, а він помер”. Але хто його знав, то бачив, що він це робив як дитина. Він не був свідомий багатьох речей. Можливо через таку його дитячу покірність і простоту Бог йому дав дар зцілювати людей. Ця простота проявлялася передовсім у його словах і мові. Він був доступний всім людям. Часом навіть занадто доступний. Це також відбивалося на його здоровї. Він був щирим. Найбільше його простота відображалася у щирості. Наприклад кожного понеділка, після молитов у церкві Михаїла люди приходили до Захристії і просили, щоб отець окремо над ними молився. Отець не завжди мав силу, щоб їх вислуховувати. Отець Василь завжди перед молитвами постив. Пам’ятаю, як він раз каже: “отже, дорогі мої, но як я мав вас приймати, якщо я від самого рання ще ніц не їв”. Я собі так подумав, що якби до мене прийшли люди, то я би точно якось повернув свою відповідь. А він так просто сказав, що він просто голодний.

Чого Вас особисто навчив отець Вороновський і чого ми можемо від нього навчитися? 

Отець Василь Вороновський мав велику ревність щодо Бога і щодо Церкви. Він любив Бога, який перебуває зі своїми людьми видимо через Церкву. Я тепер не зустрічав такої людини, щоб аж так любила Церкву. Ту Церкву святу соборну апостольську і католицьку. Він за єдність з намісником апостола Петра страждав, він Церкву дуже сильно любив. Отець Василь Вороновський був великим патріотом. Не було такого заходу, на якому він би був присутній. Коли почався Помаранчевий майдан, то він один з перших поїхав туди молитися. Такі його риси мені найбільше запам’яталися і вартують того, щоб ми їх наслідували.

Розмовляла Христина Кутнів